- Славно! - сказав прокуратор. - Це вже щось...

2. ВЕСЕЛИЙ ГЕРМАН ЧУХАр ПОТИЛИЦЮ

Ось чому, коли Луцiй Галл прийшов доповiдати про подiу у храмi, прокуратор Понтiй Пiлат його просто-таки ошелешив.

- То що, Луцiю, - весело мовив вiн, - будемо шукати людину, яка на зрiст - менi по плече? Волосся у того чоловiка брунатне, хвилясте. Очi карi. Нiс гачкуватий. Руки тонкi, з довгими пальцями.

- Звiдки ви знасте, патроне?

- Та с в мене один особистий iнформатор. Дуже надiйний!

- А! - нараз прозрiв Луцiй Галл. - Ми з'ясували: у храмi була й ваша дружина Клавдiя Прокула. Я з нею щойно вiтався на входi.

- Ой, любий Луцiю, вiд тебе нiчого не приховати! Ти справжня нишпорка... Але хто ж цей низенький, хвилястий, гачкуватий i так далi?

- Нам вiн добре вiдомий. Iм'я - Iсус Назарей. Я прихопив його справу. Про всяк випадок...

- Справу? Не чув про таку!

- ту заведено ще кiлька рокiв тому, в часи прокуратора Квiрiнiя.

- З якоу причини?

- Були пограбованi мiняйли у храмi.

- Отакоу! Це вже цiкаво. Дуже цiкаво...

- Ось словесний портрет заводiя.

Луцiй Галл вийняв з теки i простягнув прокураторовi цупкий папiр, розрахований на тривале зберiгання. Понтiй Пiлат швидко перебiг його очима:

"Чоловiк цей малий на зрiст, тому тримасться дуже рiвно, щоб здаватися вищим, 3 тiсю ж метою носить взуття на високих пiдборах (з дерева, пiд час ходи стукотить). Обличчя овальне, кароокий. Нiс довгий, тонкий, гачкуватий. Волосся кольору стиглого горiха спадас рiвно на вуха, нижче кучерявиться. Борода рiденька, охайно стрижена. Одягасться ошатно. У натовпi - непримiтний. Нiколи не смiсться, бо мас пошкодженi зуби. Характеру пошкоджень зубiв не з'ясовано".

- Так! - задоволене мовив Пiлат. - А от руки - проминули.

- Нiчого - впишемо, - запевнив Луцiй Галл.

- То що ж сталося в часи прокуратора Квiрiнiя? Тiльки коротко, Луцiю, саму суть.

- Власне, оповiдати нема про що. Про факт пограбування с тiльки загальне повiдомлення iнформаторiв. Будь-якi доказовi уточнення у справi вiдсутнi. Вони й не iснували.

- Чому?

- Бо самi потерпiлi факт пограбування рiшуче заперечили. Визнали тiльки, що, мовляв, мало мiсце незначне гультяйство купки невiдомих бешкетникiв. Рiч у тiм, що цi "потерпiлi" самi страшилися потрапити пiд слiдство та чиннiсть карного кодексу за навмисне й злiсне порушення закону про податки.

- А свiдки?

- Якi свiдки? Тi свiдки "нiчого не бачили i нiчого не чули". Довелося справу припинити, оскiльки виходило, що й нiякого злочину не було!

- Цiкаво, - промимрив Пiлат слiвце, що наче прилипло до вуст. - Дуже цiкаво...

Луцiй Галл обережно мовив:

- Гадаю, цього разу буде не лiпше.

- Тобто ти вважасш, що скарг вiд потерпiлих не надiйде?

- Атож! - похмуро вiдповiв слiдчий. - I ми припинимо справу за браком доказiв i свiдчень.

- А якщо ми схопимо Назарея?

- Це теж нiчого не дасть.

- Чому, Луцiю? Поясни менi.

- Чи можна уявити грабiжника, який би прагнув покарання? Отже, Назарей свою провину заперечуватиме. Вiн не дурний i знас, що мiняйли про пограбування й словом не прохопляться. Чим же ми його притиснемо?

Логiчнi мiркування слiдчого почали дратувати Пiлата. Не тому, щоб вони лунали непереконливо, нi. А тому, що пiдкреслювали його власне безсилля, хоч вiн уособлював в собi на цiй землi iмперську владу. Страждав престиж iмперiу, а разом з ним i його староримська пиха.

Докучало, що й Луцiй Галл позирас на нього спiвчутливо, нiби здогадусться, якi почуття нуртують всевладного прокуратора Iудеу. Та хiба для того вiн прибув сюди з Риму, щоб вiдчути принизливу немiч перед якоюсь там жалюгiдною зграсю храмових гендлярiв? Е, нi, цього не можна собi дозволити, iнакше навiть у власних очах не заслугусш нiчого iншого, окрiм зневаги.

Випадок дав йому ключ до всiсу справи з податками. Як тим ключем скористатися, залежить виключно вiд нього самого. Вiн не може й надалi лишати безкарними знахабнiлих злочинцiв, якi глумливо порушують iмперськi податковi закони буквально пiд носом легiонерiв з Вежi Антонiя. Нi, цього разу вiн, прокуратор Понтiй Пiлат, мусить будь-що до них дiстатися.

- Будемо дiяти! - рiшуче ляснув вiн долонею по мармуровому столу.

Слiдчий Луцiй Галл споважнiв.

- Нам багато не треба, - вiв далi прокуратор. - Нам потрiбна зачiпка, причiпка, гачок, щоб пiдловити храмову рибину. Припустимо, Iсус вiдкараскасться вiд звинувачення в пограбуваннi. То й що? Скажу бiльше: без позову потерпiлих ми й не будемо звинувачувати його в цьому. Нема позову - нема злочину!

Луцiй Галл схвально хитнув головою.

- Але хiба ми не можемо притягти його до вiдповiдальностi за бешкетування в громадському i до того ж "святому" мiсцi? Адже точно зафiксовано i засвiдчено, що саме вiн спричинився до "сутички в храмi" назвемо цю подiю так. Тобi зрозумiлий хiд моух думок, Луцiю?

- Ще б пак, патроне! Щоб вiдвести вiд себе звинувачення, вiн буде змушений звинувачувати храмових павукiв. Мовляв, це вони його спровокували своум шахраюванням.

- Правильно, Лупiю! Клубочок i почне розкручуватись. А ми ниточку потягнем легесенько, нiжно, не смикаючи, щоб, бува, не обiрвалася... Клянуся Юпiтером, цього разу ми не вiдступимо!

- А! - одразу пожвавiшав Луцiй Галл. - Чи не час покликати Веселого Германа?

- Хiба вiн тут?

- Так, у передпокоу. Я прихопив його з собою. Про всяк випадок...

- Ну й хитрун ти, Луцiю! Виходить, ти вiд початку сам сподiвався, що ми почнемо розшук?

- Та я вже трохи знаю вашу вперту вдачу, патроне. Окрiм того, розшук нiколи не зашкодить - щось та з'ясовусться.

- Тодi клич Веселого Германа!

Цей рудоволосий гiгант з добродушним обличчям походив звiдкiлясь з прирейнських лiсiв пiвнiчного понизов'я. Ще малюком вiн потрапив у полон до римських легiонерiв. Мiцноу будови хлопчика купив для себе тодiшнiй головнокомандувач восьми рейнських легiонiв Юлiй Друз Германiк. Коли принцепс Тiберiй Клавдiй Нерон, що прийняв титул Цезаря та Августа, прийшов до влади, вiн призначив переможного полководця своум "другим я" на неспокiйному Сходi.

Ось тут i виявилися вперше таланти Веселого Германа, хоч це й було пов'язано з трагiчною подiсю. Захворiв улюбленець вiйська Германiк. Лiкарям неважко було встановити: отрута. Молодому полководцевi лишалося жити лiченi днi., I тодi п'ятнадцятирiчний раб винюхав, хто вчинив злочин.. Iз мiзерних заздрощiв славного Германiка пiдло отруули тодiшнiй проконсул Сiрiу Гней Кальпурнiй Шзон та його дружина Планцiна. У нагороду Германiк дав хлоцевi вiльну i ощасливив своум вкороченим iм'ям.