Якщо відповідь полягає у варіанті два, що причина тільки в її голові, з цим мало що можна зробити. Усе одно доведеться пройти через це, бо правда, якщо і не звільнить тебе, усе ж допоможе певним чином виправити світ. Але якщо правильна відповідь один (фотошоп) чи три (Джо живий), то це, безсумнівно, значить лише одне: хтось із неї серйозно знущається.

І, якщо це один або три, це точно означає, що Ізабелла збрехала. Вона бачила Джо на тому відео. Єдина причина, чому Ізабелла вдала, що не бачить його, забризкала Майю перцевим спреєм, схопила SD-картку й утекла, була доволі простою: вона в це вплутана.

Майя сіла в авто, увімкнула двигун та плейлист. «Imagine Dragons» сказали їй не підходити надто близько, усередині темно, там ховаються демони.

Вони і половини правди не знали.

Вона увімкнула додаток для GPS-трекера, причепленого до авто Гектора. По-перше, якщо Ізабелла і має до цього стосунок, вона не діятиме самостійно. Її мати, Роза, яка тієї ночі була на яхті, теж причетна. І брат Гектор. По-друге (щось вона сьогодні мислила математично), звісно ж, існує ймовірність, що Ізабелла справді поїхала кудись далеко, та Майя сумнівалася. Вона десь поряд. Питання лише в тому, де її шукати.

Вона дістала пістолет зі скриньки, перевірила додаток і побачила, що пікап Гектора зараз стоїть біля житла слуг у Фернвуді. Майя ввійшла в історію, продивилася всі місця, де пікап бував за останні дні. Єдиним місцем, не пов’язаним з роботою ландшафтника, був багатоквартирний будинок у Патерсоні, Нью Джерсі. Звісно ж, там могли мешкати його друзі або дівчина. Але щось тут не так.

То що тепер?

Навіть якщо Ізабелла ховалася там, вона ж не могла просто поїхати туди й почати гамселити у двері. Потрібно діяти активніше, зараз усе зводилося до цього. Вона мала більшість відповідей. Тепер потрібно дізнатися решту й покласти всьому край, раз і назавжди.

Задзвонив мобільний. Вона побачила, що це був Шейн.

— Алло?

— Що ти накоїла?

Від його голосу в Майї кров захолола.

— Це ти про що?

— Детектив Кірс.

— А що з ним?

— Він знає.

Майя нічого не сказала. Стіни навколо неї зсунулися.

— Він знає, що я перевіряв для тебе ту кулю.

— Шейне…

— Клер та Джо вбили з однієї зброї, Майє. Як таке до біса могло статися?

— Шейне, послухай мене. Ти маєш мені довіритися, гаразд?

— Ти все повторюєш «довірся мені», наче це якась мантра.

— Не варто було цього казати.

«Усе марно, — подумала вона. — Зараз йому ніяк усього не пояснити».

— Мені треба бігти.

— Майє?

Вона поклала слухавку й заплющила очі.

«Відпусти це», — сказала собі й рушила далі тихою дорогою, відволікшись на дзвінок Шейна, на розповідь Крістофера Свейна, на всі ті емоції й думки, що вирували в її голові.

Може, це пояснює те, що сталося далі.

Їй назустріч їхав фургон. Дорога на три смуги була вузькою, тож вона повільно перемістилася на одну смугу праворуч, щоб авто змогло її об’їхати. Але коли фургон наблизився, то різко рвонув ліворуч, просто перед нею.

Майя вдарила по гальмах, щоб не зіткнутися з ним. Тіло кинуло вперед на пасках безпеки, а зона інстинктів виснувала: її атакують.

Фургон відрізав їй можливість руху, тож вона потягнулася до коробки передач, аби дати задній хід, коли почула, як у вікно постукали. Повернула голову й побачила пістолет, направлений їй у голову. Боковим зором помітила, що біля вікна з боку пасажирського сидіння стоїть іще хтось.

— Усе гаразд, — крізь скло голос чоловіка ледве чувся. — Ми не завдамо вам шкоди.

Як він зміг так швидко дістатися її авта? Він не вибрався з фургона, не вистачило б часу. Значить, усе ретельно сплановано. Хтось зрозумів, що вона поїде в «Солмані». Дорога була тихою, машин мало. Тож ці двоє, мабуть, ховалися за деревами. Фургон зупинив її, і вони з’явилися.

Майя сиділа непорушно й обдумувала варіанти.

— Будь ласка, виходьте з машини й ходімо з нами.

Варіант Перший: дотягнутись до коробки передач і дати задній хід.

Варіант Другий: дістати пістолет із кобури.

Проблема з обома варіантами була проста. Чоловік цілився їй у голову. Можливо, його товариш з іншого боку — теж. Вона не Вайатт Ерп, і це не «Кораль O.K.».[49] Якщо він захоче її застрелити, у неї не буде шансів вчасно дотягнутися ні до коробки передач, ні до пістолета.

Тоді лишається Варіант Третій: вийти з автомобіля…

Саме тоді чоловік зі зброєю сказав:

— Давайте, Джо чекає.

Бокові двері фургона почали від’їжджати убік. Сидячи в машині, тримаючи руки на кермі, Майя відчувала, як серце б’ється об її ребра. Двері фургона зупинилися на півдорозі. Майя скосила туди очі, але всередині нічого не було видно. Вона повернулася до чоловіка з пістолетом.

— Джо?.. — спитала вона.

— Так, — мовив чоловік, і його голос раптово пом’якшав. — Ходімо. Ви ж хочете його побачити?

Майя вперше подивилася йому в обличчя. Тоді глянула на іншого. У нього в руках пістолета не було.

«Варіант Третій…»

Майя заплакала.

— Місіс Буркетт?

Крізь сльози вона промовила:

— Джо?

— Так, — чоловік говорив дедалі наполегливіше. — Відчиніть двері, місіс Буркетт.

Досі плачучи, Майя намацала кнопку. Натиснула на неї й потягнула за ручку дверей. Чоловік відступив, щоб вона змогла вийти. Він досі цілився в неї. Майя майже випала з автомобіля. Стрілець цілився їй у руку, але Майя в сльозах похитала головою й промовила:

— Нема потреби.

Він випрямився й рушив до фургона. Стрілець відпустив її. І це сказало Майї все.

Двері фургона прочинилися трохи більше.

«Четверо чоловіків», — підрахувала Майя. Водій, той, хто відчиняв двері, тип на пасажирському сидінні, стрілець.

У міру наближення до фургона нею закерували її навички, усі ті години, проведені на симуляторі та стрільбищі. Вона відчувала дивний спокій, момент практично дзену, відчуття, яке виникає в оці буревію. Зараз повинно щось статися, і, у будь-якому разі, вийде вона з цього живою чи мертвою, жінка збиралася діяти активно. Вона не контролювала свою власну долю — це безглузда думка. Але якщо ти тренований і готовий, то можеш діяти зі своєрідною заспокійливою впевненістю.

Затинаючись, Майя трохи повернула голову, зовсім трошки, бо побачене зараз вирішуватиме все. Стрілець не схопив її, коли вона вибралася з автомобіля. Саме тому вона і вдала ридання й напівістерику. Щоб побачити, як він відреагує. Він повівся, відпустив її.

Він її не обшукав.

«Це означає три речі…»

Вона подивилася собі за спину. Чоловік і справді опустив зброю вбік. Розслабився. Вирішив, що вона більше не загрожує йому.

«Один — ніхто не попередив його, що вона буде озброєна…»

Майя планувала все це з тієї миті, коли почала плакати. Сльози мали діяти як зброя — змусити викрадачів розслабитися; недооцінити її; дати їй час розпланувати свої дії перед тим, як вибратися з авто.

«Два — Джо знав би, що вона буде озброєна…»

Коли вона зірвалася на біг, її рука вже була біля стегна. Ось цікавий факт, невідомий більшості людей: стріляти з пістолета точно — складно. Стріляти в рухому ціль — дуже складно. У сімдесяти шести відсотках випадків треновані поліцейські не влучають, стріляючи з відстані від трьох до дев’яти футів.[50] Для цивільних ця цифра становить понад дев’яноста відсотків.

Так що завжди рухайся.

Майя подивилася на задню частину фургона. Тоді, не збившись з кроку, без попереджень, без вагань упала на землю, перекотилася, одночасно дістаючи з кобури «Glock», і підвелася, уже цілячись просто в чоловіка зі зброєю. Він помітив рух, почав діяти, але було вже пізно.

Майя цілилась у центр його грудей.

У реальному житті ти ніколи не стріляєш, аби когось поранити. Ти цілишся в центр грудей, найбільшу мішень, найкращий шанс улучити хоч кудись, якщо ціль почне рухатися, поки ви стрілятимете.