Завдяки Ласеллям Ґертруда побачила чарівні краєвиди, яких була позбавлена в дитинстві. Дівчина з насолодою відвідувала урядові засідання, де відбувалися запеклі, а часом і жорстокі дебати; а бали та інші розваги до пізньої ночі були всім, про що можна лише мріяти. Ґертруда добре танцювала, знала всі кроки і навіть показала посольським чиновникам новий танець — бостон. У листі до Флоренс вона описувала румунські бальні звичаї:

Ґертруда могла танцювати без упину до третьої ночі. Потім усі верталися додому в кінних екіпажах, загорнувшись у ковдри та слухаючи брязкання дзвіночків на упряжах коней, що мчали по обмерзлій бруківці серед залитих місячним сяйвом снігових наметів. У вітальні дипмісії вже палав камін, і так приємно було, підкріпивши сили гарячим напоєм із сандвічами, ще з годину сидіти біля вогню, обговорюючи нових знайомих. Тут Ґертруда опинилась у такому строкатому товаристві, якого й близько не могло бути під пильним оком Флоренс. З чималим подивом вона побачила, що розлучені жінки не випадають із суспільного життя. Не знаючи косметики, як усі пристойні дівчата того часу, вона була вражена, коли побачила, як перша фрейліна королеви привселюдно пудрить собі обличчя, а потім обличчя молодиків, що гуртувалися під дверима її вбиральні.

У скупченні графів і принців, секретарів і послів Ґертруда виділяла двох чоловіків, які відіграли в її подальшому житті визначну роль: Чарльз Гардинґ, із британської дипмісії в Константинополі, майбутній віце-король Індії, і тридцятишестирічний Валентин Іґнасіус Чирол, іноземний кореспондент The Times. Чирол, давній близький друг родини Ласеллів, стане також одним із близьких друзів Ґертруди; вона писатиме йому з усіх куточків світу; їхні взаємини триватимуть до кінця її життя. Своєму дорогому «домнулу» (що румунською означає «шляхетний чоловік») вона довіряла почуття й дилеми, якими не могла ділитися навіть з батьками. Перше, що її в ньому вразило — це масштаб ерудиції. Валентина, у свою чергу, привабила допитлива й конфронтаційна манера ведення дискусії Ґертруди, на яку він, до речі, відповідав аналогічно. Свою кар’єру Чирол почав у ранзі клерка британського МЗС; потім, озброєний дюжиною іноземних мов, присвятив усе своє життя подорожам, читанню лекцій і написанню книг, заразом постачаючи уряду цінну інформацію. Він став тонким знавцем усіх аспектів британської імперської політики, її сильних і слабких сторін; а пізніше — закордонним редактором The Times.

Незалежність у судженнях нерідко доводили Ґертруду до неприємних ситуацій. Одного разу, слухаючи, як її дядько обговорює з іноземним можновладцем європейські проблеми, вона безпардонно втрутилась у розмову і звернулася до француза: «Il те semble, Monsieur, que vous n’avez pas saisi L’esprit du peuple allemand»[9]. Серед присутніх прокотилася хвиля невдоволення, і тільки Чирол відвернувся, приховуючи усмішку. Ошелешена тітка Мері вивела Ґертруду геть і добряче насварила. Коли вона згадала про цей інцидент чверть століття потому, Флоренс погодилася з реакцією сестри: «Безперечно...Ґертруда припустилася помилки, адресуючи свої погляди, а тим більше критику старшому як за віком, так і за досвідом». Але додала: «Тоді ніхто не знав, що настане час, коли найвидатніші іноземні політики будуть не лише прислухатися до її думок, а й погоджуватись і діяти за її вказівками».

Нарешті румунські канікули добігли кінця. Кульмінацією чотирьох щасливих місяців стала поїздка Ґертруди з подружжям Ласеллів до Константинополя. На її радість, Чирол вирушив з ними. Він знав пречудові екзотичні місця, повз які проходила більшість туристів. Біллі катав Ґертруду в плоскодонному турецькому човні по бухті Золотий Ріг: «Чарівливий краєвид: сонце сідає й виблискує у воді, у його промінні вигорілі турецькі прапори на військових кораблях знов палають червоним вогнем і білі стамбульські мінарети стрункими колонами здіймаються навколо бухти», — писала вона батькам.

Повернувшись додому, Ґертруда мала вийти у світ Лондона — як кожна дівчина з заможної родини по закінченні навчального закладу — і бути представлена Її Величності Королеві на спеціально організованому заході, який називали «вітальнею». Але отримавши Ґертруду у розпорядження, Флоренс почала реалізувати свою погрозу «одомашнити» пасербицю. Для таких інтелектуалів, якими були Флоренс і Г’ю, часте відвідування церкви або стерильний порядок у домі не були беззаперечними показниками моральності. Однак освічені жінки, які заповнювали своє життя «чоловічою роботою» (політичними дебатами, громадськими зборами тощо), при цьому занедбуючи власних дітей, чоловіків і домашнє господарство, були аморальними апріорі. Чарльз Діккенс блискуче описав таку жінку в незабутньому образі місіс Джелебі в «Холодному домі» за тридцять років до того: вона була дамою «неймовірної сили характеру, яка повністю присвячує себе суспільству» й особливо «Африканському проекту»; з неохайно зібраним волоссям і з розпущеною шнурівкою на сукні вона сидить у заваленій паперами брудній кімнаті; навколо бігають і плачуть її голодні діти, а затурканий цією мегерою бідолашний містер Джелебі сидить у куточку, прихиливши до стінки голову, що пульсує невтамовним болем. Ні, вирішила Флоренс: хай Ґертруда буде «синьою панчохою», тільки б не стала другою місіс Джелебі!

Часто буваючи в роз’їздах, Флоренс доручила пасербиці догляд за молодшими дітьми. Ґертруда мала навчати їх історії, а також виконувати обов’язки економки, віддавати розпорядження прислузі і, як добра господиня, щовечора зустрічати Г’ю після роботи. Моріс навчався в Ітоні до дев’ятнадцяти років. Ґертруда любила дітей, а особливо своїх молодших братів і сестер. Вона блискуче виконувала всі свої обов’язки: вела домашнє господарство, впорядковувала рахунки, відвідувала дружин робітників заводу в Кларенсі й організовувала для них різноманітні культурні заходи, і навіть потроху вишивала. Флоренс отримувала від неї «бюлетені» про те, що було зроблено за день: «Я думала перепочити в саду. Аж тут налетіли малюки, які проголосили себе баронами й заявили, що тепер грабуватимуть мене. Я дещо здивувалася їхньому уявленню про функції аристократії... Потім ми стрибали через скакалку... Нещодавно Моллі до смерті налякала міс Томпсон [гувернантку], спитавши, як сказати французькою „Цей кінь хворий на вертячку”!»

Не маючи видатних кулінарних здібностей, Ґертруда все ж навчила Моллі й Ельзу пекти тістечка та імбирне печиво. У час, вільний від домашніх справ, вона брала уроки танців, читала «Джонсона» Алґернона Чарльза Свінберна та навіть примудрялася, лишивши дітей під наглядом слуг, їздити до Лондона на Слоун-стріт, до леді Оліфф, на примірку нових суконь. А те, що Флоренс наполягала на участі Ґертруди у веденні рахунків, вочевидь засвідчує, що місіс Белл прагнула привчити пасербицю цінувати гроші. Читаючи листи Ґертруди, ніхто не подумав би, що це пише спадкоємиця однієї з найзаможніших англійських родин.