Коли вони пройшли повз стіни з глиняної цегли, мандрівниця поглянула вгору на вежі й зауважила, що вони були такими самим, якими їх тридцять сім років тому описував Чарльз Доті: наче зубчасті вітряки без лопатей. Караван повернув і пройшов крізь прості квадратні ворота. Коли Ґертруда зіскочила з верблюда, їй раптом здалося, що довкола — світ з оповідок «Тисячі й однієї ночі». Біля дверей глухої внутрішньої стіни на неї чекав її провідник Мохаммед аль-Мараві. Ґертруда зайшла досередини, піднялася вгору темним крутим пандусом і опинилася на внутрішньому подвір’ї у тінистому, встеленому килимами залі з колонами. Цими колонами, як виявилось, були побілені стовбури пальм, а стелею слугувало пальмове листя. Вибілені стіни прикрашала велика кількість хитромудрих картин з геометричними візерунками, виконаними у червоному та блакитному кольорах. Цю літню оселю королівської родини, що призначалася для важливих гостей, цього разу підготували для Ґертруди. У залі прийомів вона привіталася з двома служницями, яких їй дали, щоб ті опікувалися нею. Ґертруда зазирнула до їдалень і виглянула у дворик, де росли три маленькі дерева: айва, лимон та яблуня, а тоді вибігла ще одним пандусом на дах, щоб подивитися на місто. Знизу її команда розвантажувала багаж з верблюдів, розкладаючи свої намети на великому відкритому подвір’ї, де щороку зупинявся Хадж[40], під час своєї тисячокілометрової подорожі на південь. З іншого боку будинку виднілася біла вежа замку, яка, здавалося, висіла у повітрі над містом. Не встигши роздивитися весь той незрівнянний краєвид, Ґертруда побігла зустрічати перших гостей.

Унизу на неї чекали дві жінки. Одна з них була вбрана в одяг малинового й чорного кольорів; то виявилася доглядачка будинку на ім’я Лулуа. Інша жінка мала широке привабливе обличчя й темні очі; вона була покрита чорним шарфом із золотистою вишивкою й одягнута у чорну рясу поверх червонувато-бузкової та фіолетової бавовняних спідниць. У передньому розрізі її мантії виднілися чотири товсті коси, які спадали аж до талії, а на шиї — «нитки й нитки розкішних перлів», які сплуталися з торочкуватим намистом зі смарагдів і рубінів. То була Туркіє, балакуча черкеска, яку Ібрагім, заступник хаїльського еміра, відправив привітати гостю.

Служниця принесла їм кави, і Ґертруда з Туркіє сіли на подушки погомоніти. Історія черкески виявилася неймовірно захопливою. Туркіє подарував Ібн Рашидові султан з Константинополя, який на той час був еміром. Вона дуже швидко стала його улюбленою дружиною. Теперішній емір — син Ібн Рашида від іншої дружини, Муді. Туркіє почала пояснювати Ґертруді їхню хаїльську ієрархію. Теперішньому емірові виповнилося шістнадцять років; його вже два місяці не було в замку, оскільки він, керуючи армією з восьмисот чоловіків, робив набіги на землі племені Рувалла. У хлопця вже було чотири дружини і двоє малесеньких синів. За відсутності еміра за головного лишався його заступник Ібрагім, брат головного радника й регента Заміля Ібн Субхана. Сам Ібрагім дуже сильно боявся могутньої бабусі еміра, Фатіми. Шанована бабця вміла читати й писати. За словами Туркіє, саме вона контролювала королівські фінансові ресурси. Стара Фатіма була невидимою владою; емір у всьому її слухав, і їхній народ жахала думка про те, що саме вона може йому нашептати після його повернення. У бабці були улюбленці, і нехай допомагає Аллах тим, хто міг її розгнівити! Подумки Ґертруда зробила для себе заувагу — якомога швидше навідатися до Фатіми. Вона заохочувала свою співрозмовницю до подальших одкровень. Як пояснила Туркіє, прикраси, які були на ній, належали всім жінкам гарему; їх давали улюбленим дружинам або позичали для особливих випадків — прямо «як тіара Беллів», подумала Ґертруда. Туркіє пообіцяла познайомити Ґертруду з Муді та рештою жінок гарему.

Про бедуїнських воїнів Ґертруда знала набагато більше, ніж про жінок з королівського гарему, які все життя проводили в стінах замку. Вона ставила Туркіє безліч запитань, і черкеска охоче на них відповідала. Згідно з судовим рішенням, ухваленим ще в чотирнадцятому столітті, жінка має право покинути свій будинок лише у трьох випадках: коли її ведуть до будинку нареченого, коли помирають її батьки і коли вона сама помирає. Зазвичай жінки в Хаїлі все-таки наважуються виходити з дому, однак роблять це виключно вночі, повністю покриті паранджею, і тільки щоб побачитися з членами родини жіночої статі. Що заможніша родина, то суворіше трактують ці правила. У кожної жінки має бути опікун чоловічого роду, ним може бути навіть хлопчик наполовину молодший за саму жінку, адже саме опікун має укласти її шлюб. Чоловік може мати до чотирьох дружин і зобов’язаний проявляти однакову великодушність до всіх; кількість його наложниць не обмежується. Чоловік може розлучитися з дружиною без жодних пояснень, варто лише промовити певні слова за присутності свідків.

За гаремом пильнували євнухи, привезені з Мекки та Константинополя. Однак деякі з них, окрім контролю гаремів, мали ще й інші важливі службові обов’язки, наприклад, євнух Саліх ще служив чатовим міста Хаїль. Крім того, у палаці були ще слуги-чоловіки, які відігравали дуже важливу роль. Цих чоловіків захоплювали разом з їхніми кіньми та верблюдами і поділяли на дві категорії: якщо їх визнавали потворними й дурними, їм доводилося до кінця життя прислужувати своїм господарям; якщо ж вони були освічені, статечні і з приємною зовнішністю, їх забирали до найбагатших сімей і уповноважували обов’язками довірених осіб. Чарльз Доті називав таких людей «рабськими братами». Серед них також були обрані, які могли стати членами королівського двору й жити в палаці. Також їм дозволяли носити зброю. Туркіє натякнула гості, що за можливості хотіла б знайти серед цих людей союзників. Керівником «рабських братів» був Саїд, теж євнух, пряме джерело інформації для еміра і його заступника Ібрагіма. Ось таким виявився закритий політичний світ, в якому опинилася Ґертруда. Коли вона там сиділа, курила й слухала всі ці розповіді, то усвідомила, що раніше ніколи не розмовляла з такою жінкою. Ґертруда дійшла висновку, що Туркіє виявилася «веселою жіночкою» і що Ґертруда з радістю проводила б із нею час, до того ж усі її поради були надзвичайно корисні.

По обіді один зі слуг Туркіє оголосив про прихід ще одного важливого гостя. Ґертруда поправила свою спідницю, заколола волосся й поквапилася до гостьової кімнати, де сіла на диван в очікуванні, а її помічник Мохаммед розмістився на шанобливій відстані. У кімнаті з’явився слуга і став біля дверей збоку, а тоді з’явився Ібрагім, і кімната наповнилася насиченим ароматом ефірної олії трояндового дерева. Він зайшов «із задоволеним виглядом», одягнений у яскраву куфію, зав’язану золотим шнурком, агалом, тримаючи меча у срібних піхвах. Ґертруда одразу помітила його худорляве обличчя, занепокоєні, обведені сурмою чорні очі, клиноподібну царську бороду й знебарвлені зуби. Та понад усе Ґертруду збентежили його «нервова манера поведінки й тривожний погляд». Ібрагім виголосив загальноприйняте вітання й справив враження освіченої людини «для Аравії». Ґертруда подякувала за гостинність, поділилася своїми першими враженнями про Хаїль і коротко розповіла про подорож. Почувши заклик до обідньої молитви, Ібрагім зібрався йти; однак зразу після того з’явилося перше попередження. Виходячи з кімнати, заступник еміра зупинився біля дверей і шепнув Мохаммеду, що приїзд жінки без супроводу чоловіка викликав серед мусульманських кліриків невдоволення і що їй слід бути обачнішою. «Словом, мені не можна було виходити в місто, поки не запросять».

Наступного дня Ґертруда мусила продати декількох своїх верблюдів, які були в нікудишньому стані після перетину пустелі Нефуд, а найкращих своїх тварин вона відіслала досить далеко — у місце, де було багато води та зелені і де вони могли відновити сили. До Ґертруди навідалося двоє маленьких рашидських принців, одягнутих у парчу й прикрашених коштовностями. Хлопчики прийшли, тримаючись за руки, у супроводі своїх «рабських братів». Вони тихенько сиділи, пильно розглядаючи незнайомку своїми блискучими, підведеними сурмою очима, і їли яблука та печиво, якими вона їх частувала. Ґертруда записала до щоденника, що це були «двоє з шістьох нащадків, останні з роду рашидів — настільки безжально вони один одного вбивали». Туркіє розповіла, що за останні вісім років загинуло три еміри. Як висновок, Ґертруда додала: «У Хаїлі вбити людину — це як молоко на підлогу пролити».