— Я не думала про це, — зізналася Чеді.

— Тоді прийміть боротьбу емоцій проти миттєвості життя, нещадної безконечності всесвіту як природне, як одну з координат людини. Але якщо людина поєднала в собі глибину почуттів і “ніколи”, не дивуйтесь її смутку!

Чеді Даан схвильовано подивилась на схилене до неї обличчя інженера й ніжно погладила його велику руку.

— Ходімо! — коротко сказав Ріфт і повів її на другу палубу, в свою простору каюту.

Інженер увімкнув сіре світло, яке використовувалося для розгляду кольорових співвідношень, і відсунув легку панель у стіні. Пластична голограма воскресила зовнішність тієї, котра зосталася колишньою тільки в пам’яті Гріф Ріфта.

Молода жінка в широкій білій сукні сиділа, склавши оголені руки на колінах і трохи піднявши обличчя, обрамлене серпоподібною рамкою ретельно зачесаного світлого волосся. Опуклий гладенький лоб, тонкі косі брови й веселі, лукаві очі гармоніювали із сміхотливим обрисом великого рота. Висока шия охоплювалася кількома рядами рожевих перлин, які опускалися на низько відкриті за модою недавніх літ груди. Легка юна радість ішла від усієї її фігури. В каюті зорельота немовби опинилася фея Весни невмирущих казок людства, щоб передати астронавтам те особливе передчуття щастя, яке властиве лише дуже молодим у розпалі весни, пройнятої всіма ароматами, сонячними відблисками й свіжим вітром Землі.

З цим відчуттям Чеді тихо вийшла з каюти, коли Гріф Ріфт погасив стереопластичний портрет і стояв у сірому світлі мовчазний і нерухомий. Чеді ж стримувала сльози і нервовий клубок у горлі, дивуючись, як сильно подіяло на неї побачення із загиблою коханою знаменитого інженера. “Соціолог Ери Рук, які Зустрілися, — говорила вона собі, — що ж сталося з тобою? Чи насправді ти стаєш жінкою ЕРС — нестримано жалісливою, чутливою до будь-якого страждання. Слід подумати, чи буде це корисним у важкі дні, коли доведеться поринути в життя Торманса?” Вона вже давно вирішила побувати на планеті в ролі звичайної тормансіанки, не гості, не вчительки, а просто учениці, Зуміти стати схожою, не вирізнятися, загубитися в людських натовпах, які бачили на знімках цефеян. Судити не іззовні, а зсередини — основна заповідь соціолога вищих форм суспільного устрою. Фай Родіс підтримує її проект, лише ставить умову, що остаточне рішення буде ухвалено на Тормансі…

Гріф Ріфт дотримав своєї обіцянки. Чеді забилась у глибину крісла. Всі місця в пілотській кабіні були зайняті. В центрі півкола пультів сидів Гріф Ріфт, трохи позаду й праворуч Дів Сімбел, схожий на кам’яну статую борця. Соль Саїн спрямував зіщулені очі на верхній ряд екранів. Вилиці його сухого обличчя різко виступали, а глибока зморшка оббігала підборіддя від однієї щоки до другої. Обидва астронавігатори, збайдужілим виглядом намагаючись показати, що вони зробили все, розташувалися за лівим кінцем пульта. Чеді Даан зі свого місця могла бачити в профіль Фай Родіс, яка сиділа в кріслі “для гостей” за два метри позаду інженера-анігілятора. Глава експедиції зовні здавалася цілком спокійною, проте це не могло ввести в оману чутливу Чеді, яка помітила її хвилювання.

“Теж уперше”, — подумала Чеді, оглядаючись на щільно зачинені двері. Решта екіпажу, крім Ген Атала, перебувала в камері біозахисту у віданні Неї Холлі й Евізи Таяет. Ген Атал усамітнився в тісній каюті під самим куполом, вище пілотської кабіни, куди, як до полюса, сходилися лінії силових напруг, температурної деформації і рефлекторів кульових згушень мі-нус-поля. Палка уява Чеді Даан змалювала інженера броньового захисту прадавнім воїном, який ховався за щитом, готовим відбити несподівані удари ворога. По суті, так воно й було, лише замість руків’їв меча й кинджала пальці інженера тримали важелі набагато могутніших знарядь.

Тиша порушувалася трьома нотами акорду ОЕЗ. Гріф Ріфт повернувся до Соль Саїна і подав йому якийсь знак. Звуки ОЕЗ змовкли, тиша стала такою глибокою, що екрани кругового огляду, спалахнувши, здавалося, зашелестіли й задзвеніли купками яскравих зірок ліворуч, у напрямку галактичного центру. Сплутані нитки голчастих світил тяглися праворуч, уздовж зовнішнього рукава нашого всесвіту.

За другим знаком Гріф Ріфта Дів Сімбел повернув зореліт. Повільно зникли з попередніх екранів дико скуйовджена туманність газу, що світився, край хмари темної матерії, підсвічений щільним вогнем кульового скупчення, і довгі нитки розсіяного світла в Лебеді.. Чорнота космічної ночі насунулася впритул, відкидаючи в безмежну далину тьмяні вогники далеких зірок і галактик. Це означало, що ніс корабля повернувся до сузір’я Рисі й наближався до репагулюму — ніби перегородки, яка розділяла частину оберту світу й антисвіту, Шакті й Тамаса, вкладених один в одного.

Дів Сімбел розкрутив невелике червоне колесо, насаджене на конус, який стирчав з пульта. Зореліт здригнувся, легеньке прискорення втиснуло Чеді в глибину крісла. Нижні краї екранів замерехтіли, гасячи сліпучі зоряні вогні відблисками роботи нейтронної вирви. Гріф Ріфт чимось клацнув, пронизливий сигнал пронісся по всіх приміщеннях корабля, і блакитне полум’я, що спалахнуло на екранах, змусило стрепенутися Чеді й Фай Родіс. Обидві жінки інстинктивно прикрили руками очі, поки не звикли до переміни кольорів — блакитного й синього. що вихрились і стрімко обтікали купол зорельота. В пілотській кабіні стало темно, ніби вона поринула в озеро пітьми, накрите згори чашею швидких потоків світла.

Чотири гігантські круглі шкали спалахнули одна над другою на вертикальній переділці, яка розмежовувала два екрани, на вершині дуги пультів. Гріф Ріфт кивнув убік Дів Сімбела, й інженер-пілот квапливо повернув червоне колесо назад.

Чеді Даан радше вгадала, ніж відчула обертання сфероїда кабіни, циферблати замиготіли перебігом жовтогарячих вогнів, і їхні великі стрілки поповзли ліворуч, здригаючись і гойдаючись туди-сюди. Гріф Ріфт схилився над пультом, і його руки, освітлені лише полиском циферблатів, замелькали на клавішах приладів із швидкістю першокласного музиканта. Стрілки повільно вирівнювались, одна за одною припиняючи своє нерівне тремтіння, із правого боку на екрани почала наповзати темінь. Це не був нічний морок Землі, наповнений повітрям, запахами й звуками життя. І не морок космічного простору, чорнота якого завше передбачає неосяжну просторінь. На зореліт повзло щось таке, що не піддається почуттям і розуму, не наділене жодною із звичних для людини властивостей, що не піддається навіть абстрактному визначенню. Це була не речовина і не простір, не порожнеча і не хмара. Щось таке, у чому всі відчуття людини водночас тонули й опиралися, викликаючи глибокий жах. Чеді Даан вчепилась у крісло і зціпила зуби, охоплена первісним страхом. Чеді вся тремтіла. Вона затримала погляд на видовженому суворому обличчі Гріф Ріфта, який завмер над своїми приладами. Чотири циферблати над його головою тепер горіли тьмяним жовтим полум’ям. Чітко вирізнялися вістря стрілок — дві вгору, дві вниз, — які підповзали до вертикальної межі. Ледве стрілки торкнулися цієї межі, зореліт труснуло. На мить перед очима Чеді постало незабутнє грандіозне видовище — зоряні хмари, що палали кинджальними променями, смуги й кулі аж до вертикального стовпа із циферблатами, а ліворуч — стіна пітьми, яка заповнила все.

І раптом усе погасло. Відчуття провалля, падіння в безодню без опори і рятунку пригнітило потьмарену свідомість Чеді. Невимовно болісне відчуття внутрішнього нервового вибуху змусило її кричати надривно й безтямно. Насправді ж Чеді лише безгучно ворушила губами. Їй здавалося, що все її єство випаровується, неначе крапля води. Потім крижаний холод скував її в глибині тієї безодні, куди вона без кінця падала…

З відчуттям, що тіло неушкоджене, до Чеді повернулася свідомість. Струмені тонізуючої газової суміші тихо обвівали її вкрите потом обличчя. Повільно, боячись не пережити повторної непритомності, Чеді скосила очі на праві екрани. На них не виднілося нічого, крім каламутної й сірої порожнечі. Ліворуч, Де раніше сяяла світлоносна потужність мільйонів сонць центру Галактики, теж було сіре ніщо. Чеді очима зустрілася з Фай Родіс, яка мляво усміхнулась і, бачачи, що Чеді хоче щось сказати, приклала пальці до губів.