Спроба цілковитої заміни людей автоматичними машинами скінчилася крахом, починалася зворотна хвиля, знову з масовою і важкою ручною працею, оскільки з капіталістичної позиції люди виявились набагато дешевшими будь-якої складної машини. Ці кидання з боку в бік називалися мудрою політикою володарів, зображалися вченими як ланцюг безперервних успіхів у створенні щасливого життя.

Родіс як історику був відомий закон Рамголя для капіталістичних формацій суспільства: “Чим бідніша країна чи планета, тим більший розрив у привілеях і роз’єднання окремих прошарків суспільства”. Достаток робить людей щедрішими й лагіднішими, та коли майбутнє не обіцяє нічого, крім низького рівня життя, приходить зневіра й загальна озлобленість.

Вчені допомагали володарям в усьому: створюючи страшну зброю, отруту, заплутуючи народ хитрими словами, спотворюючи правду. Звідси закріплена в народі ненависть і недовіра до вчених, намагання образити, побити, чи навіть просто вбивати “джи”, як прислужників гнобителів. “Кжи” не розуміють їхньої мови, однакові слова у них означають зовсім не те, що в “джи”.

— Щодо мови, то ви самі винні, — сказала Родіс. — У нас на Землі був час, коли при безлічі різних мов і різних рівнів культури однакові слова мали абсолютно різні значення. Навіть в єдиній для різних класів суспільства мові. І все-таки цю велику розбіжність вдалося перемогти після об’єднання земного людства в одну сім’ю. Бійтесь іншого: що нижчий рівень культури, то сильніше дається взнаки прагматична вузькість кожного словесного поняття, подрібненого на окремі відтінки, замість загального розуміння. Наприклад, у вас слово “любов” може означати і світлу, і наймерзеннішу справу. Боріться за ясність і чистоту слів, і ви завжди змовитеся з “джи”.

— Змовитися про що? їхня правда не наша!

— Чи так? Правда життя відшукується тисячолітнім досвідом народу. Але швидкі зміни життя при технічно розвиненій цивілізації заплутують шляхи до правди, роблячи її нестійкою, ніби на надто чутливих терезах, яким не дають врівноважитися. Знайти правду, спільну для більшості, з допомогою точних наук не вдавалося, тому що не були встановлені критерії для її визначення. Ці критерії, чи то пак міра, виявились у якісь періоди розвитку суспільства важливіші від самої правди. У нас на Землі це знали вже кілька тисячоліть тому, у стародавній Елладі, Індії, Китаї… — Родіс на мить замислилась і вела далі: — Пориви до прозріння зустрічалися здавна у пророцтвах безумців, які інтуїтивно розуміли всю велику значимість міри. В “Апокаліпсисі, чи “Одкровенні Іоанна” — одного із засновників християнської релігії, — є слова: “Я глянув і побачив коня вороного і на ньому вершника з мірою в руці…” Ця мрія про міру для створення істинної правди людства здійснилась після винаходу електронних обчислювальних машин. Прийшла можливість оцінки горя й радості для гармонії почуття і обов’язку. Ми маємо величезну організацію, яка займається цим: Академія Горя й Радості. У вас “джи” повинні разом з вами визначити міру й знайти правду, за яку треба змагатися разом, нічого більше не боячись…

Правда і є істина, брехню породжує страх. Але не наполягайте надто на точності істин, пам’ятайте про їхню суб’єктивність. Людина прагне завжди зробити об’єктивною її, царицю всіх форм, але вона кожному показується в іншому вбранні. Виховання в правді не може бути оповите абстрактними формулюваннями. Насамперед це справжній подвиг на всіх щаблях життя. Коли ви відмовитесь від лихослів’я, від спілкування із зрадниками правди, наситите свій розум добрими й чистими думками, ви здобудете особисту непереможність у боротьбі зі злом.

Так повільним переконанням, незаперечно і неупереджено Фай Родіс тягла нитку за ниткою від “кжи” до “джи”. Решту довершували особисті контакти. Вперше “кжи” і “джи” зустрічались як рівні у підземеллях старого Храму Часу.

Таель був вражений жвавістю розуму, дивовижною тямущістю у навчанні й цілковитій відкритості всьому новому тих, кого вони звикли вважати тупою і бездіяльною частиною людства. “Кжи” засвоювали нові ідеї навіть шзидше, ніж треновані розумово, але й відсталіші “джи”.

— Чому вони не прагнули до знань, чому їхній розвиток давно зупинився? — запитував інженер у Родіс. — Адже вони, виявляється, анітрохи не гірші від нас!

— У самому формулюванні “їх”, “вони” — ваша найприкріша помилка. Це абсолютно ті самі люди, штучно відібрані вашим суспільством і приречені жити в умовах примітивної боротьби за існування. Так, у первісних лісах наших тропіків племена, які пішли туди десятки тисяч років тому, всі сили витрачали тільки на одне — щоб вижити. Від покоління до покоління вони вироджувались інтелектуально, втрачаючи творчу енергію. Навіть могутні слони степової породи, гігантські бегемоти великих річок Землі перетворювались у лісах на карликові, дрібні види. Ваш “ліс” — це коротке життя з перспективою близької смерті в задушливій темряві перенаселених міст, з поганою їжею і нецікавою роботою.

— Так, загалом “кжи” — лише дешеві проміжні ланки між дорогими машинами, — сказав Таель. — Немає ні майстерності, ні радості творення. Машина робить краще, швидше, а ти в неї лише “на підхваті”, як висловлюється Гзер Бу-Ям. “Ви помираєте хворими й мудрими, а ми — молодими й дурними, що краще для людини?” — запитали мене. Я намагався їм пояснити, що погана робота кожного з нас, хоч би ким він був, б’є по своїх же беззахисних братах, батьках, дітях, а не по ненависних гнобителях. Ті мають охоронні засоби. “Як ви можете так чинити?” — запитав я, і, здається, вони зрозуміли.

— І все ж “вони” мають перевагу перед “вами”, — сказала Родіс. — Дивіться, які яскраві постаті — ця компанія Гзер Бу-Яма! їм небагато треба, і в цьому вони вільніші. Побачили б ви, як поводився Гзер Бу-Ям, коли побачив по СДФ Евізу Танет! З якою по-дитячому наївною і світлою радістю він дивився на неї! “Я побачив її, свою мрію, ще раз і тепер можу померти!” — вигукнув він. Ось вам і грубий, темний “кжи”!

Почувся тихий виклик СДФ, і Родіс відгукнулася. На екрані з’явився Вір Норін і сказав:

— Я хочу привести до вас Сю-Те.

— Її?

— Так. Задля безпеки я прийду до підземелля.

— Я чекаю вас.

Побачивши Фай Родіс, Сю-Те зітхнула коротко й різко, ніби схлипнула. Родіс простягла їй обидві руки, пригорнула до себе, зазирнула у відкрите, підняте до неї обличчя.

— Ви володарка землян?.. Дурна, я могла б не запитувати, — сказала Сю-Те, опускаючись на коліна перед Родіс, яка дзвінко розсміялась і легко підняла дівчину. Губи Сю-Те раптом затремтіли, по щоках покотилися великі сльози. — Скажіть йому… Він запевняє, що все не так, і я не розумію. Ну, навіщо я земному чоловікові, якщо ви такі?.. Велика Змія, я жовте пташеня Ча-Хік перед жінками Землі!

— Скажу, — серйозно відповіла Родіс, посадивши її і взявши за руку.

Вона довго мовчала. Сю-Те схвильовано дихала, і Родіс ніби прокинулась.

— Ви чуйна й розумна, Сю-Те, тому в мене не може бути слів, прихованих від вас. Вір, дорогий мій! Вам випав, якщо тут можна говорити про успіх, мільйонний шанс. Вона не богиня, але істота іншого роду — фея. Ці маленькі втілення добра здавна користувались особливими симпатіями в земних казках.

— Чому особливими? — тихо запитала Сю-Те.

— Богиня — героїчне начало, покровителька героя, яка майже завжди веде його до славної смерті. Фея — героїня звичайного життя, подруга чоловіка, яка дає йому радість, ніжність і благородство вчинків. Цей казковий розподіл і відображав мрії людей минулого. І знайти тут, на Тормансі, фею?! Що ж ви робитимете, бідний мій Норін? — запитала Родіс земною мовою,

— Не бідний! Якби я міг узяти її з собою, але вона каже, що це неможливо!

— Вона має слушність, мудра маленька жінка.

— Розумію і погоджуюсь. Але можливий інший, діаметрально протилежний вихід…

— Вір! — вигукнула Родіс. — Це ж Торманс, планета мук у глибокому інферно!

Вір Норін раптом розсердився і, як справжній тормансіанин, заходився проклинати інферно, і Торманс, і людську долю мовою Ян-Ях, багатою цими закляттями нещасть. Сю-Те злякано підхопилася, Родіс обняла її за тонку, стягнуту зеленим поясом талію і втримала на місці.