— Я гадаю, що на Тормансі ми зустріли олігархічне суспільство, яке виникло з державного капіталізму, тому що є тут рештки релігії і справа виховання має низький рівень. Капіталізм зацікавлений у технічній освіті й підтримує проповідь релігійної моралі. Мурашиний псевдосоціалізм, навпаки, старанно викорінює релігію, не зацікавлений у високому рівні освіти, а лише в тому мінімумі, який необхідний, щоб маси слухняно сприймали “великі” ідеї володарів — для цього люди не повинні розуміти, де закон, а де беззаконня, не передбачали наслідків своїх вчинків і повністю втрачали індивідуальність, стаючи частками налагодженої машини гноблення й свавілля.

— А як же мораль? — запитала Тівіса.

— Мораль залежно від обставин диктується згори. Крім моралі релігійної і звичайного права, що виникло із суспільного досвіду, є духовні підвалини, які сягають корінням тисячі століть соціального життя дикого рівня розвитку, в цивілізованої людини приховані в підсвідомості й надсвідомості. Якщо в тривалому гнобленні й розкладу моралі утрачено й цей досвід, тоді нічого від людини не лишається. Тому в індивідуальностях не може бути нічого постійного, крім відсутності ініціативи та ще, може, страху перед вищестоящими. Різноманітні страхи, що пронизують таке суспільство, аналогічні марновірним страхам, які виникали в ізольованих залишках архаїчних культур, де острах перед богами змушував захищати себе щонайскладнішими ритуальними обрядами замість свідомої відповідальності за свої вчинки.

— Але ж це юрба! — сказала Евіза.

— Звісно, юрба. Придушення індивідуальності зводить людей в людський натовп, як було в Темні Віки Землі, коли християнська церква фактично виконала завдання Сатани, розлютивши і зробивши вбивцями безліч людей… На жаль, головна релігійна книга найтехнічнішої і наймогутнішої з минулих цивілізацій — білої, була Біблія, наповнена злом, зрадою, племінною ворожнечею і безконечними вбивствами… Для іншої великої цивілізації минулого — жовтої — вчення Конфуція породило мовчазну покірність обставинам життя… Але ви змушуєте мене відхилятися від економіки в психологію. Закінчую. На Тормансі існує класове капіталістичне суспільство, олігархія, яка панує над двома основними класами, однаково пригнобленими: класом освічених, які за необхідністю живуть довше, інакше невигідно їх учити, і класом неосвічених, які помирають у двадцять п’ять років.

— І ви, Родіс, згодні з твердженнями Чеді? — запитав Вір Норін.

— Мені вони видаються цілком імовірними, тільки не зовсім зрозуміла грань між держкапіталізмом і мурашиним псев-досоціалізмом. Можливо, суспільство Торманса виникло з другого?

— Можливо, — погодився Чеді. — Якщо вони визнають науку лише як засіб захоплення й утвердження влади, а мораль — як спосіб змусити одноманітно мислити величезні маси людей, але й самі тоді, бувши неосвіченими й аморальними, перебувають під пресом страху й підозр. Для цього суспільного ладу типові дві фази: примусити плодитися й розножуватись, як кроликів, поки планета ще не освоєна, впроваджуючи священний обов’язок розмноження через релігійну мораль. Друга фаза — поспішне знищення одвічних духовних підвалин, коли тіснота перенаселення викликала необхідність абсолютної покори незліченних людських мас. У цьому багатомільярдному морі людства Торманса стерлась індивідуальність, потонули видатні люди науки й мистецтва. І виникла потреба впровадити обов’язок і повинність ранньої смерті.

— Я гадаю, Чеді має рацію, — сказала Фай Родіс, — і її висновок про ненауковість управління правильний. Те й друге: і швидке розмноження, і знищення незліченних мас людей відбувалося стихійно, без мети і смислу, так, що навіть уся ця дивовижна жорстокість була даремною. Заперечуючи соціальну науку, правителі Торманса не дослідили, чи приріст населення дає збільшення числа обдарованих людей, чи, навпаки, зменшує це число. Чи стає окрема людина щасливішою і здоровішою, а чи зростає горе й нещастя — апріорно можна сказати, що за такого жорстокого ладу горе посилювалось. Напевно, нічого навіть віддалено схожого на нашу Академію Горя і Радості тут не могло бути. А ресурси планети виснажувались…

— Скажіть нам, Родіс, — попросила Евіза, — невже і в нас на Землі колись було щось подібне? Я вивчала історію, але недостатньо, і цей важкий перехідний період історії людства — Ери Роз’єднаного Світу — уявляю погано. В чому його суть?

— У цей період почали формуватися держкапіталістичні формації з тенденцією поширитися по всій планеті. Саме в фазі державного капіталізму виявилася вся нелюдськість такої системи. Ледве усунулась конкуренція, як одразу ж Еідпала необхідність у поліпшенні й здешевленні продуктів виробництва. Важко уявити, що діялося в Америці після встановлення цієї форми! В країні, розбещеній достатком речей! Олігархія володарює лише заради своїх привілеїв. Сутність цієї форми в нерівності розподілу, не обумовленого ні власністю на засоби виробництва, ні кількістю і якістю праці. Водночас найголовнішим стає приватне питання особистого успіху, задля якого люди готові на все, не турбуючись про суспільство й майбутнє. Все продається, справа лише в ціні.

Псевдосоціалізм, засвоївши від державного капіталізму демагогію і марні обіцянки, змикається з ним у захопленні влади групою обраних та придушенні, точніше, навіть фізичному знищенні інакомислячих, у войовничому націоналізмі, в терористичному беззаконні, яке неминуче призводить до фашизму. Як відомо, без закону нема культури, навіть цивілізації. В умовах псевдосоціалізму велике протиріччя особистості й суспільства не може бути розв’язане. Щораз тугіше скручується пружина складності взаємної кооперації окремих елементів у вищому організмі й вищому суспільстві — чим вища організація, тим сильнішою стає влада суспільства над індивідом. І якщо боротьба за владу ведеться найменш корисними членами суспільства, то це і є зворотний бік організації.

Чим складніше суспільство, тим міцніша в ньому повинна бути дисципліна, але дисципліна свідома, а отже, необхідні дедалі більший і більший розвиток особи, її багатогранність. Однак за відсутності самообмеження порушується внутрішня гармонія між індивідом і зовнішнім світом, коли він виходить за рамки відповідності своїм можливостям і, намагаючись досягти вищого, набуває комплексу неповноцінності й зривається в бузувірство та святенництво. Ось чому навіть у нас таке складне виховання й освіта, адже воно триває практично все життя. Ось чому обмежено “я так хочу” і замінено на “так необхідно”.

— Хто ж був першим на цьому шляху? Невже знову Росія? — зацікавилася Евіза.

— Знову Росія — перша країна соціалізму. Саме вона пішла великим шляхом по лезу бритви між капіталізмом, що гангстеризувався, псевдосоціалізмом і всіма їх різновидами. Росіяни вирішили, що краще бути біднішими, зате створити суспільство з більшою турботою про людей і з більшою справедливістю, викоренити умови й саме поняття капіталістичного успіху, викоренити будь-яких володарів, великих і малих, у політиці, науці, мистецтві. Ось ключ, який привів наших предків до Ери Світового Возз’єднання. Його ми не виявили на Тормансі, тому що тут через дві тисячі літ після ЕСВ ще існує інферно, олігархія, яка створила витончену систему гноблення. Для боротьби з цією системою треба виховати людей високого психофізіологічного загартування і, як і ми, безневинних у своїй могутності. І насамперед навчити їх боротись із всепроникною “обраністю” — системою протиставлення володарів і натовпу, всезнаючих учених і темних неуків, зірок і безталанних, еліти й нижчого робітничого класу. В цій системі корінь фашизму й розбещення людей Торманса…

Семеро землян сиділи на широкій канапі багряно-червоного кольору. Крізь високе вікно з якоїсь товстої пластмаси рожевого відтінку виднілися дерева саду, пронизані промінням світила Торманса. На відміну від земного Сонця воно не описувало дуги по небу, а опускалося повільно й величаво майже по прямовисній лінії. Його проміння крізь рожеві вікна здавалося бузковим. Бронзові обличчя зорелітників набули похмурого зеленуватого відтінку.