Чойо Чагас випростався, урочистий і блідий. Він скидався на древнього жерця, хранителя сокровенних знань, та й насправді він ним був.

— Ви знаєте, куди ми прийшли! — хрипко запитав володар.

— Я збагнула. Тут зберігається те, що ви… ваші предки привезли на зорельотах із Землі. — Фай Родіс напружилась від хвилювання. Ще б пак, історик ЕРС потрапляє до сховища свідчень про найтемніший, певне, період ери великих переворотів напередодні ЕСВ — Ери Світового Возз’єднання! Родіс шанобливо торкнулася громіздкого пульта, очевидно, знятого із зорельота далеких часів — одного з перших кораблів, який відчайдушно пірнув у незвідані глибини всесвіту, що виявилися безмірно складними.

Чойо Чагас підбадьорливо кивнув збентеженій Фай Родіс і вказав їй на ряд жорстких стільців з металу й пластмаси в центрі зали.

— Я розумію, що тут для вас усе цікаво. Проте ми, не забувайте цього, продовжуємо розмову. Ви переглянете фільми, привезені предками як пам’ять про планету, звідки вони втекли. Втекли з примарною надією на порятунок, але знайшли незайману планету і нове життя, яке обернулося старим. Коли сумнів чи неясність шляху долає стомлені нерви, я приходжу сюди, щоб насититись ненавистю і в ній почерпнути силу.

— Ненависть до чого, до кого?

— До Землі і її людства! — з притиском сказав Чойо Чагас. — Подивіться ось цю серію. Мені не буде потреби пояснювати вам мотиви заборони ваших стереофільмів. Побачивши історію вашого раю, — з їдкою гіркотою сказав володар, — хто не засумнівається в правді показаних вами видовищ? Як могло статися, щоб пограбована, знівечена планета перетворилась на чудовий сад, а розлючені люди, котрі не вірили ні в що, зробилися ніжними друзями? Які знаряддя, які шляхи залізного страху тримають народи Землі в лещатах такої дисципліни? А втім, хіба ви скажете? Ви вмієте зваблювати. Я сам це відчув. Пам’ятаєте легенду про Цірцею, чаклунку, яка перетворювала людей у свиней? Іноді мені здається, що ви Цірцея…

— Цірцея — чудовий міф з давніх-давен, який виник ще від матріархальних божеств про сексуальну магію богині залежно від рівня еротичного прагнення: або вниз — до свинства, або вгору — до богині. Він майже завжди тлумачився неправильно. Врода і бажання володіти жінкою викликають свинство лише в психіці тих, хто не піднявся в своїх сексуальних почуттях вище тварин. Жінки в давні часи дуже рідко розуміли шляхи боротьби із сексуальною дикістю чоловіка, і ті, хто це знав, вважалися Цірцеями. Зустріч із Цірцеєю була пробним каменем для будь-якого чоловіка, щоб дізнатися, чи людина він в Еросі. Сексуальна магія діє лише на низький рівень сприйняття Краси й Еросу. Хочете спробувати? — запропонувала Родіс і, до невпізнання змінившись, спрямувала на володаря погляд широко відкритих владних очей, гордовито вигнувши свій величаво стрункий стан.

Темна сила скувала волю Чойо Чагаса, якась могутня пружина стала розвиватись у ньому, спираючи дихання, стискаючи щелепи і зводячи м’язи несамовитим бажанням.

— Ні! — знавісніло крикнув він.

Родіс опустила погляд, і володар важко сів на край стола, натиснувши на важільці.

Погасло світло, стіна підземелля зникла, пробита зображенням, яке по глибині навіть перевершувало звичайні ТВФ. І Фай Родіс забула про все, полинула у далеке минуле рідної планети.

Спочатку йшли інсценування. Чойо Чагас підібрав фільми в історичній послідовності подій. Для найдавніших часів ще не існувало фільмової документації. Довелося створювати реконструкції найважливіших подій. Однак ці події нещадно руйнували прекрасні казки Землі про добрих царів, мудрих королев, відважних рицарів — захисників гноблених і знедолених. Легенди про славетних полководців і борців за віру оберталися низкою кривавих убивств, жорстокого фанатизму й бузувірства, руйнуванням красивих міст, країн і родючих островів.

Земна історія, яку писали і вчили далекі предки, була спрямована на приховання істинної ціни завоювань, зміни володарів і цивілізацій. Але фільми-реконструкції пізнішої ЕРС ставили перед собою завдання показати, що зусилля людей до створення краси, упорядкування Землі, мирної праці й пізнання природи незмінно виявлялися марними, завершувалися бідами і руйнуваннями. То озвірілі людожери пожирали більш цивілізоване плем’я перед його турботливо оздобленими й опорядженими печерами. То на тлі палаючих міст ассірійські завойовники убивали дітей і старих, ґвалтували жінок перед натовпом по-звірячому зв’язаних чоловіків, прив’язаних до колісниць за протягнуті крізь нижні щелепи ремені. Нескінченною вервечкою проходили палаючі поселення, розграбовані міста, витоптані поля, юрби виснажених людей, яких гнали, наче стадо. Ні, ніякий скотар ніколи не поводився так зі своїми тваринами. Цілком очевидно, що людина цінувалась куди менше худоби. Більше того, люди постійно зазнавали садистських катувань. Їх повільно перепилювали навпіл на майданах Китаю, садили на палі по дорогах Сходу, розпинали на хрестах у Середземномор’ї, вішали на залізних гаках, як оббіловані м’ясні туші.

Техніка масових знищень невпинно “вдосконалювалась”. Відрубування голів, багаття, хрести й палі не могли знищити скупчення людей у завойованих містах. Людей стали складати у в’язки на полях, і кінні орди басували по них. Списами й шаблями гнали ошалілі натовпи в гори, скидаючи їх із стрімких круч. Примушували мурувати з живих людей стіни й вежі, перекладаючи ряди тіл шарами глини. Із цієї фантасмагорії масових знищень, в яких найбільш приголомшливою була цілковита покірність людських мас, загіпнотизованих силою переможців, Фай Родіс запам’ятала сцену падіння Риму. Горді римлянки зі своїми дітьми пробували знайти притулок на Форумі. Беззахисні, позбавлені звичної опори батьків, чоловіків, братів, перебитих у бою, — дівчатка, молоді й старі жінки з заціпенілому безвихідному відчаї дивились, як до них наближається юрба гунів чи германців, сп’янілих від перемоги, із закривавленими сокирами й мечами. Ця незабутня сцена, поставлена вмілим художником, стала для Родіс уособленням одного із ступенів інферно.

Немов у відповідь на співчуття Родіс, у фільмі одна за одною поставали картини злочинів римлян, доводячи цим самим справедливість помсти, яка, на жаль, так рідко настигала злочинні держави й народи в ході історичного розвитку. З усіх падінь людства в далекому і в недавньому історичному минулому деградація римлян не мала собі рівних, хіба що в Німеччині в епоху фашизму. Римляни, які високо підносили себе над “варварами”, самі були найгіршими дикунами в ставленні до людей.

Потураючи найницішим інстинктам, правителі Риму перетворили своїх громадян на садистський натовп невігласів, невситимих у вимаганні “хліба й видовищ”. Жорстокість і цілковита відсутність співчуття перетворили муки людини в розвагу, а брак уявлення про гідність іноплемінників та іновірців викликали атрофію совісті й благородства.

Ще в дохристиянський період римляни почали практикувати в цирках, як спеціально споруджених для цієї мети, так і в перебудованих грецьких театрах, видовища кривавих поєдинків людей з дикими звірами або між собою. Звичай цей, що призвів до жахливих винищень, тривав понад п’ятсот років, до едикту імператора Константина, котрий заборонив ігри з убивством людей.

Звичне притуплення сильних відчуттів змушувало імператорів і консулів нарощувати число вбивств і урізноманітнити прийоми.

Помпей відсвяткував свою перемогу, влаштувавши Венецію, або “полювання”, в цирку. За п’ять днів ігрищ було вбито шістсот левів і 1400 чоловік.

Імператор Тіт, що побудував величезний цирк у Римі — Колізей, знищив дев’ять тисяч звірів і дванадцять — людей. Першого ж дня загинуло сім тисяч чоловік і п’ять тисяч звірів. Християн, зашитих у звірячі шкури або прив’язаних до стовпів, хижаки жерли живими під ревище п’ятдесяти тисяч глядачів — так званих вільних громадян великого міста.

Імператор Троян занапастив двадцять чотири тисячі чоловік і одинадцять тисяч звірів. Слони, бегемоти, леви, леопарди, ведмедиці, гієни, крокодили, тигри, кабани — все гинуло на втіху знавіснілих натовпів. Тисячі голих жінок, зовсім юних дівчат і дітей були пошматовані на аренах хижаками, розтоптані слонами, носорогами й дикими бугаями.