— Обчислення закінчено і не суперечать гіпотезі Фай. Незважаючи на колосальну віддаленість Торманса, цілком можливо, що ті самі три зорельоти, які покинули Землю на початку ЕСВ, досягли цієї планети. Уявімо собі, що кораблі потрапили в сферу негативної гравітації, провалилися в нуль-простір і звідти, природно, зісковзнули назад, в одну, мить пролетівши сотні парсеків. При цілковитому невігластві в астронавігації загибель зорельотів була неминучою, проте їх врятував чисто випадковий збіг точки виходу з планетою, дуже близькою за властивостями до нашої Землі. Тепер відомо, що планети нашого типу зовсім не рідкісне явище і, як правило, вони існують у кожній зоряній системі з кількома супутниками. Тому знахідка такої планети сама по собі не дивина, але вихід на неї в мало-зоряних широтах Галактики — подія виняткова. У давнину говорили, підмітивши закон попереднього подолання обставин, що божевільних супроводжує успіх. Так і тут — божевільне починання втікачів із Землі, фанатиків, які не бажали скоритися неминучому ходу історії, увінчалось успіхом. Вони йшли навмання на щойно відкрите тоді скупчення темних зірок неподалік від Сонця, не підозрюючи, що ця пляма, оточена поясом темної речовини, зовсім не складна система зірки-невидимки, а провал, місце розповзання поздовжньої структури простору, яка обтікає ундуляцію Тамаса. Я ще раз переглянув записи пам’ятних машин сполучення 886449, сто п’ятого ключа, двадцять першої групи інформаційного центру 26 Великого Кільця. Описання мешканців Торманса бідні.

Експедиція з планети в сузір’я Цефея, чия назва ще не перекладена мовою Кільця, змогла одержати лише кілька знімків, і з них можна судити, що тормансіани вельми схожі на тих людей, які вдалися до відчайдушної спроби багато віків тому.

Уже проваджено підрахунок біополярної вірогідності — він дорівнює нуль-чотнрьом. Машина Загального Розуму по всіх округах підсумувала “так” з високим індексом, і Академія Горя й Радості також висловилася за експедицію.

Вел Хег залишив трибуну, і його місце зайняв голова Ради.

— Після такої аргументації Раді нічого вирішувати — ми підкоряємося думці планети!

Суцільне сяйво зелених вогнів у залі було відповіддю на слова голови. Той вів далі:

— Рада негайно розпочинає роботу по формуванню експедиції. Найголовніше, найважливіше — підбір астронавтів. “Темне Полум’я” — другий наш ЗПП — невеликий і ми не зможемо послати людей стільки, скільки потрібно. Керують зорельотом вісім чоловік, усі беззмінні, крім навігаторів. Ще п’ять чоловік, рахуючи начальника, — максимум, що може взяти “Темне Полум’я”. Інакше люди будуть у нестерпних умовах. Ми з гіркотою усвідомлюємо, що наші ЗПП — не більше ніж дослідні машини, і ті, хто їх водить, по суті, випробувачі найнебезпечнішого виду пересування в космосі. Кожен політ, особливо в незвідану зону космосу, як і раніше, таїть у собі смертельний ризик…

В одному з верхніх рядів залу тричі блимнув червоний вогник. Підвівся молодик у широкому білому плащі.

— Чи варто підкреслювати небезпеку? — заявив він. — Ви знаєте, наскільки це збільшує приплив бажаючих навіть у технічному експерименті. Але йдеться про Торманс, про можливості з’єднатися з нашими людьми, часткою людства, випадково закинутою в безконечний простір!

Голова похитав головою.

— Ви недавно прибули з Юпітера і не знаєте подробиць обговорення. Нема й краплі сумніву — ми повинні це зробити. Якщо жителі Торманса — люди із Землі, то наші і їхні прадіди Дихали тим самим повітрям, молекули якого наповнюють наші легені. В них і в нас спільний фонд генів, спільна кров, як сказали б у ту епоху, коли вони покинули Землю. І якщо життя в них таке тяжке, як це вважають Кін Рух і його співробітники, то тим більше ми зобов’язані поспішити. Ми в Раді говорили про небезпеку, як про спеціальний мотив добору людей. Нагадую ще й ще раз: ми не можемо застосувати силу, не можемо прийти до них ні караючими, ні всепрощаючими вісниками вищого світу. Примусити їх змінити своє життя було б божевіллям, і тому потрібен зовсім особливий такт і підхід у цій небувалій експедиції.

— На що ж ви сподіваєтеся? — стурбовано запитав чоловік з Юпітера.

— Якщо їхня біда — як величезна більшість усіх бід — від невігластва, тобто сліпоти пізнання, тоді нехай вони прозріють. І ми будемо лікарями їхніх очей. Якщо хвороба від важких загальних умов планети, ми запропонуємо їм зцілити їхню економіку й техніку, — в усіх випадках наш обов’язок прийти лікарями, — відповів голова, і всі члени Ради підвелись, як один, щоб висловити цілковиту згоду.

— А якщо вони не захочуть? — заперечив юпітеріанин. Голова знехотя відповів:

— Зверніться в Академію Передбачення Майбутнього. Вона вже обговорює різні варіанти. Нам же, до того як члени Ради розійдуться по робочих групах, треба всім гуртом вирішити питання про начальника експедиції.

Ім’я Фай Родіс, учениці Кін Руха, знавця історії ЕРС, викликало блиск поясів зелених вогнів.

— Я гадаю, — додав голова, готуючись зійти з трибуни, — що треба добирати людей якомога молодших, у тому числі й спеціалістів корабля. Молодь психологічно ближча до ЕРС і ЕСВ, аніж зрілі люди, які далеко пішли по шляху самовдосконалення й інколи погано розуміють раптовість і силу емоцій молодості.

Голова посміхнувся побіжно й лукаво, уявивши собі обурені заяви, які одержить від молодіжних груп інформаційний центр Ради Зореплавання.

Місце старту ЗПП “Темне Полум’я” вибрали так, щоб його могли провести якомога більше людей. Степова рівнина в оточенні низьких пагорбів на плоскогір’ї Реват в Індії виявилася в цьому відношенні ідеальною. Як усі перші зорельоти прямого променя, “Темне Полум’я” йшов за межі сонячної системи на звичайних анамезонних двигунах і там, у попередньо розрахованій точці, екранував свій стан у нашій системі простору-часу. Це давало можливість стати на рубіж Тамаса в нуль-просторі.

Незграбна форма зорельота ускладнювала його відрив від Землі. Доводилося підніматись не на планетарних, а відразу на анамезонних двигунах. Тому перші ЗПП не могли злітати на звичайних космодромах, а лише у віддалених і пустельних місцях.

Дворогі активатори магнітного поля висунулися на захист. Ті, хто зібрався на пагорбі, сховалися за металевою сіткою, одягнувши спеціальні напівмаски, які надійно прикривали вуха, ніс, рот шаром м’якого пластику. На “рогах” активаторів спалахували сигнали, ледве помітні в світлі тропічного ранку. Зелений купол великого корабля здригнувся, підстрибнув на десяток метрів і завмер на ті кілька секунд, за які магнітні амортизаційні шахти всередині корабля набрали повну потужність. “Темне Полум’я” повис, повільно обертаючись навколо вертикальної осі. Блідий стовп анамезону мерехтливо розтікався під ним до меж захисної стіни. Несподівано зореліт зробив другий вертикальний стрибок у небо і в одну мить зник. Раптовість, простота, а також нестерпний для вуха різкий звук зовсім не були схожі на гучний і урочистий старт звичайних зорельотів. Гігантські й грізні кораблі йшли із Землі величаво, ніби пишаючись своєю силою, а цей щез, немов утікаючи.

Ті, хто проводжав, розійшлися трохи розчаровані. Але ніяк не всі уявляли собі небезпеку ЗПП і складність експедиції. Тільки запальна уява, або глибокі знання, або і те й інше разом змусили частину людей лишитися в задумі перед спорожнілою улоговиною, яка покрилася білим порохом перепаленого ґрунту.

Людський розум, хоч як збагатився і розвинувся за останні три тисячі літ, все ще сприймав деякі явища лише з одного зовнішнього їхнього боку і відмовлявся вірити, що ця незграбна споруда здатна майже миттєво пробити простір, замість того щоб покірно крутитися в ньому, як і промені світла, впродовж тисяч років за дозволеними каналами його складної структури.

Користуючись своїми магнітними гасителями інерції, “Темне Полум’я” продовжував набирати швидкість такими ж убивчими для попередніх зорельотів стрибками, і зв’язок з кораблем урвався.