Його клієнтура була молодою, ввічливою, майже винятково чоловічою. Чимало з тих чоловіків ексцентрично одягалися, але часи були такі, що ексцентричність в одязі все ще залишалася майже нормою, і року десь до 1981-го Елмер Кьорті просто не усвідомлював, що майже всі його завсідники ґеї. Якби від нього про це почули мешканці Деррі, вони б насміялися, кажучи, що Елмер Кьорті, либонь, вважає їх лиш учора народженими — але його слова були б цілком щирими. Як той чоловік зі зрадливою дружиною, він виявився практично останнім, хто про це дізнався… а на той час, коли таки дізнався, його це вже не турбувало. Бар заробляв гроші, і, хоча в Деррі було ще чотири прибуткових бари, «Сокіл» був єдиним, у якому буйні клієнти не трощили регулярно весь інтер’єр. Там не бувало жінок, за яких варто було б битися, це по-перше, а ще ці чоловіки, педики там вони чи ні, схоже, знали секрет, як ладити один з одним, якого не знали їхні гетеросексуальні колеги.

Щойно дізнавшись про сексуальні преференції своїх завсідників, Елмер раптом почав усюди чути зловісні історії про свій «Сокіл» — ці історії гуляли містом уже роками, але до 1981-го Кьорті їх просто не чув. Як йому відкрилося, до найбільш ентузіастичних оповідачів таких історій належали чоловіки, яких навіть на аркані туди неможливо було затягнути, боялися, що в них руки повідсихають, чи ще щось. Проте саме такі здаються втаємниченими у всякого роду секретну інформацію.

Судячи з тих історій, будь-якого вечора можна було зайти до бару й побачити там, як чоловіки танцюють упритул, тручись членами просто на танцмайданчику; як чоловіки взасос цілуються за шинквасом; як чоловіки смокчуть у туалетах. А десь у задній частині закладу нібито існує якась кімната, куди йдеш, якщо бажаєш провести час на «Вежі Влади» — там чекає кремезний здоровило в нацистській уніформі, одна рука в нього аж по плече намазана вазеліном і він радо тобою заопікується.

Насправді ж нічого з цього не було правдою. Коли до «Сокола» заходили спраглі з автостанції випити пива чи якогось коктейлю, вони там зовсім не помічали нічого проти звичайного — багато парубків, авжеж, але це не різнилося від тисяч інших простонародних барів по всій країні. Клієнтура була ґейською, але ґей не є синонімом дурника. Хто з них бажав трохи ексцентричності, той їхав у Портленд[35]. Хто бажав багато ексцентричності — ексцентричності в стилі «Шомпола» або ексцентричності в стилі Пекського «Здоровила»[36], — той їхав аж до Нью-Йорка або до Бостона. Деррі було маленьким містом, Деррі було містом провінційним, і ґеї маленької деррійської спільноти дуже добре розуміли, під якою тінню вони існують.

Перед тим як того березневого вечора 1984 року з’явитися в «Соколі» з Ейдріаном Меллоном, Дон Хагарті ходив туди вже роки два чи три. До того Хагарті був гравцем широкого поля, який рідко з’являвся з тим самим партнером більш як півдесяток разів. Але під кінець квітня навіть для Елмора Кьорті, котрий дуже мало таким цікавився, стало очевидним, що у Хагарті з Меллоном тривалі стосунки.

Хагарті працював креслярем у якійсь інженерно-проектувальній фірмі у Бостоні. Ейдріан Меллон був вільним автором, який публікувався будь-де й абиде, де тільки йому вдавалося: в журналах авіакомпаній, церковних журналах, регіональних журналах, недільних випусках газет, еротично-літературних журналах[37]. Він працював над романом, а втім, це, певне, було несерйозно — він почав працювати над ним ще на третьому курсі коледжу, а то було дванадцять років тому.

У Деррі він приїхав, щоб написати статтю про Канал — таке редакційне завдання він отримав від «Новоанглійських путівців», глянсового журналу, що раз на два місяці видавався в Конкорді[38]. Ейдріан Меллон прийняв це замовлення тому, що зумів вичавити з «Путівців» видаткових грошей на три тижні, включно з проживанням у гарному номері деррійського готелю «Таун Хаус», а весь потрібний йому для статті матеріал зібрав, либонь, днів за п’ять. Упродовж решти двох тижнів він, можливо, зміг би набрати достатньо матеріалу ще на чотири статті для якихось інших регіональних видань.

Але за ці три тижні він запізнався з Доном Хагарті, і, замість того щоб після закінчення свого дармового тритижневого перебування тут повернутися назад у Портленд, він знайшов собі невеличку квартиру на Кошут-лейн[39]. Там він прожив лише півтора місяці. Потім він з’їхався з Доном Хагарті.

8

Те літо, розповідав Хагарті Гарольду Ґарденеру та Джефу Рівзу, було найщасливішим літом у його житті — він мусив би бути обачним, казав він; він мусив би розуміти, що Бог підкладає килимок під таких хлопців, як він, тільки для того, щоб висмикнути його з-під їхніх ніг.

Єдине, що трохи засмучувало, це занадто пристрасне захоплення Ейдріана їхнім містом. Він придбав собі майку з написом: «У МЕЙНІ НЕПОГАНО, А В ДЕРРІ ЧУДОВО!» Він мав куртку з символікою, шкільної команди «Деррійські тигри». І звичайно ж, той капелюх. Він запевняв, що знайшов нарешті атмосферу енергійну й творчо живильну. Мабуть, у цьому щось було: він уперше ледь не за весь останній рік дістав з валізи свій напівзабутий роман.

— І дійсно почав над ним працювати? — перепитав Ґарденер, насправді тим не переймаючись, лише щоб підбадьорити Хагарті.

— Так, він гнав цілими сторінками. Він казав, що нехай у нього вийде жахливий роман, але він більше не буде жахливим незакінченим романом. Він сподівався дописати його до свого дня народження, у жовтні. Звісно, він не розумів, яким Деррі є насправді. Він гадав, ніби розуміє, але він не прожив тут достатньо довго, щоб відчути душок справжнього Деррі. Я повсякчас йому пояснював, але він не слухав.

— А яким Деррі є насправді, Доне? — запитав Рівз.

— Воно багато в чому схоже на мертву шльондру, з піхви якої зміясто виповзають хробаки, — промовив Дон Хагарті.

Обидва копи вирячилися на нього в німому збентеженні.

— Це погане місце, — сказав Хагарті. — Це помийна яма. Ви хочете сказати, хлопці, ніби самі цього не знаєте? Обидва ви прожили тут усе життя і ви не знаєте цього?

Жоден з них йому не відповів. Через деякий час Хагарті продовжив.

9

До того як у його життя увійшов Ейдріан Меллон, Дон не полишав планів покинути Деррі. Він прожив там три роки, бо підписався був на трирічну оренду квартири з найфантастичнішим у світі видом на річку, але тепер оренда вже скоро закінчувалася, і Дон був тому радий. Не буде більше довгих поїздок у Бенгор[40] і назад. Не буде більше химерних навіянь — у Деррі, сказав він одного разу Ейдріану, завжди таке відчуття, ніби дзиґар пробиває тринадцятий удар. Ейдріан міг вважати Деррі чудовим містом, але Дона воно лякало. І не тільки через суворо гомофобське ставлення — ставлення, що однозначно виражалося як міськими проповідниками, так і графіті у Бессі-парку, — але то було єдине, на що він міг показати пальцем. Ейдріан сміявся.

— Доне, у кожному місті Америки є контингент, що ненавидить ґейський люд, — сказав він. — Не кажи мені, ніби ти цього не знаєш. Зараз врешті-решт епоха Ронні Дебіла й Філіс Кімнатної Мухи.

— Ходімо, прогуляєшся зі мною по Бессі-парку, — запропонував йому Дон, побачивши, що Ейдріан дійсно щиро вірить у те, що каже (а каже він, що Деррі не гірше за будь-яке інше величеньке провінційне місто). — Я хочу тобі дещо показати, коханий мій.

Вони поїхали в Бессі-парк машиною — це було в середині червня, приблизно за місяць до вбивства Ейдріана, розказував копам Дон. Він повів Ейдріана в темний притінок Мосту Поцілунків, що слабенько тхнув чимсь невизначено-неприємним. Показав там на одне графіті. Ейдріану довелося запалити сірника й тримати його під тим написом, щоб його прочитати.

вернуться

35

Portland — засноване 1633 р. найбільше місто (66 тис. мешканців) у штаті Мейн на березі Атлантичного океану.

вернуться

36

«Ramrod leather bar» («Шомпол — шкіряний бар») — відомий своїм маскарадним фетиш-стилем ґей-клуб у бостонському районі Фенвей; Peck-slip — паркова вулиця на Нижньому Мангеттені в Нью-Йорку, куди Стівен Юнг помістив вигаданий ним ґей-клуб «BigBoy».

вернуться

37

Маються на увазі оригінальні журнали типу «Playboy» та «Penthouse», в яких, окрім фото оголених дівчат, також регулярно публікуються літературні твори як відомих письменників, так і авторів-початківців.

вернуться

38

Concord — у Новій Англії є кілька місцин з цією назвою, від крихітного селища в штаті Мейн до столиці штату Нью-Гемпшир.

вернуться

39

Lajos Kossuth (1802–1894) — лідер національно-демократичної революції і президент першої незалежної Угорської республіки (1848–1849); після поразки мадярів у визвольних змаганнях був з шаною прийнятий у США, де його ім’ям названо кілька міст.

вернуться

40

Bangor — третє за величиною (32 тис. мешканців) місто в штаті Мейн, столиця округу Пенобскот.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: