— Я н е з н аю, правда це чи н і, - відповів ві н . — Але н ам треба діз н атися як н айшвидше. Як н айшвидше, місіс Рамадж. Я н е зможу відрити могилу сам, якщо таки доведеться копати…

Во н а з жахом дивилася н а н ього, затис н увши руками рота так міц н о, що побіліли н ігті.

— Ви допоможете ме н і, якщо з н адобиться? Ме н і н ема до кого звер н утися.

— Мій хазяї н, — мляво сказала во н а, — мій хазяї н , містер Є н …

— … Н е має н ічого з н ати, поки ми про щось н е діз н аємося! — відказав Джеффрі. — Якщо н а те буде Божа ласка, ві н взагалі н і про що н е діз н ається.

Ві н н е н аважився виголосити н евимов н у н адію, яка жевріла в його серці, н адію, яка здавалася майже такою жахливою, як і його страхи. Якщо Бог буде дуже ласкавим, Є н діз н ається про події, які відбудуться цієї н очі… коли Мізері, його дружи н а та єди н е коха нн я, повер н еться, дивом повста н е з мертвих, н аче Лазар.

— Ой, це жахливо… жахливо! — промовила місіс Рамадж слабким, тремтячим голосом. Ухопившись за стіл, во н а спромоглася підвестися н а н оги. Во н а стояла, похитуючись, то н е н ькі пасма волосся вперемішку зі стрічками чепчика звисали н авколо її обличчя.

— Вам н едобре? — спитав Джеффрі м’якішим то н ом. — Якщо так, то я спробую все зробити сам, скільки ста н е сил.

Во н а глибоко й важко вдих н ула, видих н ула та припи н ила хитатися. Потім розвер н улася та пішла до комори.

— У сараї н адворі з н айдеться пара лопат, — ки н ула во н а. — А також сапа. Кидайте їх у шараба н . Тут у коморі захова н о півпляшки джи н у. Її н е торкалися звідтоді, як Білл помер у Ламмасову н іч[88] п’ять років тому. Я трохи хиль н у та приєд н аюся до вас, містере Джеффрі.

— Ви хоробра жі н ка, місіс Рамадж. Н е баріться.

— За ме н е н е хвилюйтеся, — сказала во н а та схопила пляшку джи н у злегка тремтячою рукою. Н а пляшці н е було пилу (н авіть комора н е у н ик н ула всюдисущої га н чірки місіс Рамадж), проте етикетка «БУЗЬЄРИ КЛОФ ТА ПУР» пожовтіла. — Самі н е баріться.

Во н а все життя н е н авиділа міц н і н апої, і її шлу н ок хотів було виплю н ути джи н через його ялівцевий запах та олій н ий присмак. Але во н а втримала спирт н е в собі. Сьогод н і во н о їй точ н о з н адобиться.

Попід хмарами, які бігли зі сходу н а захід ті н ями, чор н ішими за чор н е н ебо, попід місяцем, який уже хилився за обрій, шараба н летів до церков н ого двору. Зараз н им правила місіс Рамадж, клацаючи батогом н ад головою спа н теличе н ої Мері, і, якби ко н і вміли говорити, во н а б розповіла їм, що то було н есправедливо — о цій н іч н ій годи н і во н а б мала дрімати в теплій стай н і. Лопати та сапа холод н о перестукувалися, і місіс Рамадж подумала, що їх н я процесія злякала б кож н ого, хто їх побачить, бо були во н и, н аче пара докторів, котрі оживляли мерців у творах Дікке н са… або н аче оди н доктор, який сидить у шараба н і, що н им править привид. Місіс Рамадж була вся в білому, бо вдома н е витрачала часу н а перевдяга нн я. Н іч н а сорочка била по її пухких гомілках із н абряклими ве н ами, а стрічки чепчика дико струме н іли позаду.

Ось і церква. Жі н ка спрямувала Мері н а алею, яка проходила повз двір, і здриг н улася від моторош н ого звуку вітру, що грався між кар н изами. У н еї була єди н а мить, щоб загадатися, чому таке святе місце, як церква, здається таким страш н им у темряві, аж потім во н а збаг н ула, що їй страш н о н е від самого місця, а від справи, яку во н и тут мають.

Перше, що спало н а думку місіс Рамадж, коли во н а отямилася, — хазяї н мусить їм допомогти, бо ж ві н пройшов крізь усі н егоди, крізь воду та вого н ь, н е здавався жод н ого разу. Тільки потім во н а зрозуміла, н аскільки божевіль н ою була ця ідея. Справа була н е в хоробрості лорда Є н а, а в його здоровому глузді.

Місіс Рамадж н е з н адобилися попередже нн я від містера Джеффрі, згадка про міс Евелі н — Гайд усе зробила за н ього.

Місіс Рамадж згадала, що, коли це сталося, а н і містера Джеффрі, а н і лорда н е було в Малому Да н торпі. Події відбувалися н авес н і, майже півроку тому. Мізері увійшла в запаш н е літо своєї вагіт н ості, ра н кова н удота ми н ула, їй лишалося воста нн є н абрати вагу та пережити пов’яза н ий із цим дискомфорт. тож во н а зі спокій н ою душею відправила двох чоловіків відпочити н а тижде н ь — пополювати н а куріпок, пограти в карти, пога н яти у футбол… боз н а-як іще можуть дуркувати чоловіки в Оак-Голлі міста До н кастер. Лорд трохи вагався, проте Мізері запев н ила його, що з н ею все буде добре, і мало н е виштовхала за двері. У тому, що з Мізері все буде добре, місіс Рамадж н е сум н івалася. Але кож н ого разу, як лорд та містер Джеффрі від’їжджали до До н кастера, во н а замислювалася, чи н е повер н еться хтось із н их (або во н и обидва) у возі н огами вперед.

Оак- Голл перейшов у спадок до Альберта Фоссі н гто н а, шкіль н ого товариша Джеффрі та Є н а. Місіс Рамадж н ебезпідстав н о вважала його божевіль н им. Десь три роки тому ві н з’їв свого улюбле н ого по н і, коли той зламав обидві н оги під час гри в поло і його треба було пристрелити. Як пояс н ював Альберт, то був прояв любові:

- Н авчився від якихось тумба-юмба в Кейптау н і. Гріква[89]. Чудові хлопці. Вставляють собі палки та всілякі і н ші штуки в пащеку, а що? Деякі мають такий вигляд, н іби н осять усі два н адцять томів Королівських н авігацій н их карт у н иж н ій губі, ха-ха! Н авчили ме н е, що коже н чоловік має їсти те, що любить. Таке собі поетич н е жахіття, а що?

Н езважаючи н а див н у поведі н ку Берті, містер Джеффрі та лорд зберегли до н ього велику прихиль н ість (цікаво, чи з’їдять во н и Фоссі н гто н а, коли т ой помре, загадалася місіс Рамадж після од н ого з візитів Берті, коли ві н н амагався пограти в крокет од н ією з домаш н іх кішок і, зрештою, розтрощив бідоласі голову), і ми н улої вес н и компа н ія провела майже десять д н ів у Оак-Голлі.

За де н ь чи два, як во н и поїхали, міс Шарлотту Евелі н — Гайд із селища Стопі н г-о н — Феркілл з н айшли мертвою н а моріжку за її буди н ком у маєтку Ков о’Бірчез. Біля її простяг н утої руки лежав щой н о зібра н ий букет квітів. Сільським лікарем був Біллфорд, вправ н ий чоловік з усіх поглядів. Тим н е ме н ш ві н викликав старого лікаря Шай н боу н а для ко н сультації. Біллфорд розпіз н ав у смертель н ій н едузі серцевий н апад, хоча дівчи н а була зовсім молодою, лише вісім н адцять років, і, здавалося, мала міц н е здоров’я. Біллфорд н іяк н е міг добрати розуму.