— Лайно собаче! — вигукнув коп. — Це ви!

Увага Пола була цілком і повністю зосереджена на поліцейському, і він не помічав Енні, поки не стало запізно. Коли ж він її помітив, то застиг від справжнього святобожного жаху. Енні перетворилася на богиню, на щось середнє між людиною та газонокосаркою, на дивного кентавра жіночої статі. З її голови злетів бейсбольний кашкет. На обличчі застиг злобний вишкір. В одній руці вона тримала дерев’яний хрест. Він стояв на могилі Боссі (Пол не пам’ятав, яка саме Боссі, № 1 чи № 2, зрештою припинила мукати).

Та Боссі таки померла, і, коли навесні земля стала достатньо м’якою, Пол спостерігав зі свого вікна, іноді німіючи від страху, іноді долаючи істеричні напади сміху, як Енні спочатку копала могилу (на це в неї пішов майже цілий день), а потім волочила з-за сараю Боссі (яка теж устигла розм’якшитися). Для цього Енні використовувала ланцюг, що прилаштувала до гаку на бампері «черокі». Інший кінець ланцюга вона обв’язала поперек Боссі. Пол уклав сам із собою парі, що Боссі розірветься навпіл, перш ніж Енні дотягне її до могили, але цього разу програв. Енні зіштовхнула Боссі в яму й почала флегматично засипати її землею. Коли вона покінчила з цією справою, уже зовсім посутеніло.

Пол спостерігав, як вона встановила хреста і потім прочитала над могилою молитву при світлі молодого весняного місяця.

Тепер вона тримала хреста як спис, і потемнілий від землі кінець вертикальної стійки дивився просто в спину копа.

— Позаду! Обережно! — вискнув Пол, усвідомлюючи, що вже запізно.

Видавши пронизливий верескливий крик, Енні встромила хреста Боссі у спину патрульного.

— АГ! — вихопилося в копа, і він повільно побрів на моріжок, вигнувши пробиту спину і випнувши черево. Його обличчя нагадувало обличчя людини, у якої виходив нирковий камінь чи стався гострий напад метеоризму. Хрест почав падати долі, коли коп підійшов до вікна, в якому сидів Пол із посірілим, хворобливим лицем, що його обрамляли уламки розбитої шибки. Коп повільно підняв і простягнув до нього обидві руки. Він дивився на Пола так, наче з усіх сил намагався почухати місце, до якого ніяк не міг дотягнутися.

Енні зістрибнула з косарки й застигла, притиснувши розчепірені пальці до грудей. Потім вона рвонула вперед і висмикнула хреста зі спини поліцейського.

Він повернувся до неї, намагаючись вихопити службовий пістолет, але Енні спрямувала вістря хреста йому в шлунок.

— ОГ! — сказав іще раз поліцейський і впав навколішки, обхопивши руками живіт.

Коли він зігнувся вперед, Пол побачив розріз на його коричневій форменій сорочці, куди припав перший удар.

Енні знову висмикнула хреста (загострений кінець відламався, залишаючи нерівний скалковий уламок), а потім всадила його молодику поміж лопаток. Вона була, наче жінка, що намагається вбити вампіра. Перші дві рани, мабуть, були не дуже глибокими і не завдали би йому великої шкоди, але останнього разу вертикальна стійка хреста увійшла в спину уклінного копа щонайменше на три дюйми. Він повалився на землю немов підкошений.

— ОСЬ ТОБІ! - крикнула Енні, висмикуючи меморіального хреста Боссі з його спини. — ЯК ТОБІ ТАКЕ, ПТАХО-НЕТІПАХО?

— Енні, припини! — закричав Пол.

Вона глянула на нього. Її темні очі блищали, як монети, лице оповило брудне розпатлане волосся, у куточках рота застигла щаслива усмішка сновиди, який хоча б на мить розірвав узи, що його сковували. Енні перевела погляд униз, на поліцейського.

— ОСЬ ТОБІ! - закричала вона і знову встромила хреста в його спину, в гузно, в стегно, в шию, в пах. Вона вдарила його разів шість, викрикуючи «ось тобі!» кожного разу, як опускалося вістря. Потім стійка хреста розкололася.

— Ось тобі! — промовила вона майже буденним тоном і попрямувала туди, звідки прибігла. Перш ніж зникнути з очей Пола, вона відкинула закривавленого хреста вбік, ніби він її більше не цікавив.

Пол поклав руки на колеса візка, не маючи жодного уявлення, куди йому прямувати та що взагалі робити, коли він туди потрапить. Може, треба було їхати на кухню, за ножем? Ні, не для того, щоб убити Енні. Вона просто гляне на ніж у його руці та піде до дровника по пістолет 30го калібру. Не вбити, а захиститися від її помсти, порізавши собі вени. Він не був упевнений у тому, наскільки остаточним був цей намір, але ідея йому збіса подобалася, оскільки більш слушної нагоди для виходу зі сцени було годі чекати. Полу набридло втрачати шматки свого тіла через її сказ.

Потім він побачив те, що змусило його завмерти на місці. Коп.

Коп був досі живий.

Він підвів голову. Окуляри впали з його носа. Тепер Пол зміг роздивитися його очі. Тільки зараз він побачив, яким молодим був цей поліцейський, яким молодим, пораненим і переляканим. Кров струменіла по його обличчю. Йому вдалося стати на руки й коліна, потім він повалився вперед і знову насилу підвівся. Він поповз у напрямку своєї патрульної машини.

Він уже був на півдорозі між порослим травою схилом і доріжкою, коли втратив рівновагу і впав на спину. Хвилину він лежав там із задертими ногами, так само безпорадно, як перевернута черепаха. Потім повільно перекотився на бік і взявся до страшної роботи — знову підвестися на коліна. Його формена сорочка й штани темніли від крові — маленькі цятки повільно розповзалися, зливалися з іншими, і пляма розросталася просто на очах.

Капелюх доповз до під’їзної доріжки.

Раптом гарчання газонокосарки посилилося.

— Обережно! — закричав Пол. — Обережно, вона наближається!

Коп повернув голову. Він схаменувся й знову потягнувся по свій пістолет. Зрештою він вихопив зброю — велику чорну пушку з довгим стволом і коричневим руків’ям, а потім з’явилася Енні, сидячи у високому сідлі газонокосарки та несучись на копа з невблаганною швидкістю.

- ПРИСТРЕЛЬ ЇЇ! - закричав Пол. Але замість того, щоб застрелити Енні Вілкс зі свого великого пістолета,

(«ото птаха-нетіпаха» )

коп спочатку довго намацував спусковий гачок, а потім узагалі впустив зброю.

Молодик простягнув руку по пістолет. Енні повернула косарку й наїхала на його долоню та пістолет заразом. Із отвору для виходу трави бризнула кров. Молодик у поліцейській формі закричав. Пролунав різкий ляск, коли обертовий ніж косарки наткнувся на пістолет. Потім, розвертаючи косарку на моріжку, Енні на мить затримала погляд на Полі, і він збагнув, про що говорили її очі. Спочатку Капелюх, потім ти.

Хлопець знову лежав на боці. Коли він побачив, що косарка мчить просто на нього, то перекотився на спину і почав несамовито відштовхуватися чоботями по брудній доріжці, намагаючись заповзти під свою машину, де Енні не могла його дістати. Але він навіть не дістався автомобіля. Вілкс натиснула на газ, косарка вискнула та переїхала його голову.

Пол зловив останній погляд переляканих карих очей, побачив жмути коричневої форменої сорочки, що звисали з руки, що він її підняв у невдалій спробі захиститися, і, коли очі зникли, Пол відвернувся.

Мотор косарки несподівано заглух, і пролунало дивне, глухе булькання.

Пол заплющив очі, і його вивернуло на підлогу, поруч із кріслом.

Він розплющив їх тільки тоді, коли почув брязкіт ключів на кухні. Двері в його спальню були відчинені. Він бачив, як вона йшла по коридору в своїх старих коричневих ковбойських черевиках і блакитних джинсах, чув, як дзеленчать ключі на зв’язці, що звисала з її ременя, він бачив, що чоловіча футболка Енні заплямована кров’ю. Пол відсахнувся. Він хотів сказати: «Якщо ти відріжеш від мене ще щось, Енні, я помру. Я не переживу шоку від чергової ампутації. Навмисне помру» . Але з нього не вихопилось ані слова, лише нажахані, хрипкі звуки, від яких йому стало гидко.

Енні так і не дала йому можливості заговорити.

— З тобою я розберуся пізніше, — сказала вона і зачинила двері. Один із ключів провернувся в шпарині нового замка Крейґа (перед яким був безсилим сам Том Твайфорд, як подумалося Полу). Потім вона пішла широким кроком по коридору, і глухий стукіт її підборів затих.