Креґова мати була алкоголічкою, чиє пияцтво приборкувалося тільки чоловіком, за яким вона була заміжньою. Щойно, дякувати Богу, Роджер Тумі благополучно опинився під землею, звідки вже не міг розшукувати й бити її пляшки чи давати їй ляпаса, наказуючи тримати себе в руках, як вона взялася до справи свого життя по-справжньому. Свого сина вона навперемінки то задушувала ласками, то сковувала до закрижаніння відштовхуванням — залежно від тієї кількості джину, яка наразі вирувала в її кровообігу.

Поводилася вона часто дивно, а іноді й дико. Того дня, коли Креґові виповнилося десять, вона встромила йому між двох пальців ноги великого кухонного сірника. Підпалила його і, поки той повільно догорав до плоті, співала «Щасливого тобі дня народження». Попередивши сина, що, якщо він спробує погасити або вихопити сірника, вона зразу ж спровадить його до СИРІТСЬКОГО ПРИТУЛКУ. Коли Катарин Тумі набиралася, погроза СИРІТСЬКИМ ПРИТУЛКОМ звучала часто.

— У будь-якому випадку мені доведеться, — приказувала вона, підпалюючи сірника, що стирчав між пальців плачучого сина, наче якась тоненька святкова свічка. — Ти точнісінько такий, як твій батько. Він не знав, як розважатися, і ти так само. Ти зануда, Креґґі-Веґґі.

Вона доспівала пісню і задула сірника до того, як на нозі Креґа серйозно припалило другий і третій пальці, але Креґ ніколи не забував того жовтого полум’я, тієї дерев’яної палички, що карлючилася, чорніючи, він не забув того палу і як його матір тягнула незграйні рулади своїм монотонним, п’яним голосом: «Щасливого дня народження, любий Креґґі-Веґґі, щасливого дня народження тоообі».

Гніт.

Тиск у проваллях.

Креґ Тумі й надалі отримував усі оцінки «А», і надалі проводив багато часу в своїй кімнаті. Місце, яке раніше було для нього Ковентрі[105], стало тепер його прихистком. Там він здебільшого виконував шкільні завдання, але інколи — коли щось йшло погано, коли він почувався загнаним у кут, — він брав один по одному аркуші паперу для нотаток і рвав їх на тонкі смужки. Він дозволяв їм спадати, вкладаючись довкола його туфель, тим часом як сам безтямно тупився очима в порожнечу. Проте ці безтямні періоди не були частими. Тоді ще ні.

Середню школу він закінчив з титулом веледикторіана[106]. Його мати не прийшла. Була п’яною. Він закінчив дев’ятим на своєму курсі Вищу школу менеджменту Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. Його мати не прийшла. Вона була мертвою. У тому темному проваллі, що існувало в центрі його серця, Креґ був цілком упевнений, що ленґоліери зрештою прийшли по неї.

Завдяки навчальній програмі управлінців, Креґ потрапив на роботу в каліфорнійську корпорацію «Дезерт Сан Бенкінг». Працював він дуже добре, що не було дивним; врешті-решт його було змайстровано, щоб отримував тільки «А», змайстровано таким, щоби благоденствував під тиском, який існує на нещадних глибинах. І подеколи, після якихось невеличких невдач на роботі (а в ті часи, всього п’ять коротких років тому, всі невдачі були невеличкими), він повертався до своєї старої квартири у Вествуді — всього за півмилі від того кондомініума, де почав жити Браян Інґал після свого розлучення, — і по кілька годин поспіль рвав на маленькі стрічки папір. Випадки роздирання паперу поступово частішали.

Упродовж тих п’яти років він мчав угору корпоративною драбиною не згірш за хорта, що женеться за механічним зайцем. Пліткарі біля водного кулера подейкували, що в славній сорокарічній історії компанії «Дезерт Сан» він цілком може стати її наймолодшим віце-президентом. Але деякі риби влаштовані так, що спроможні піднятися тільки до якогось рівня, й не вище; вони вибухнуть, якщо порушать вбудовані в них обмеження.

Вісім місяців тому Креґа Тумі призначили керувати його першим цілком самостійним великим проектом — корпоративний еквівалент магістерської дисертації. Цей проект було створено відділом облігацій. Облігації — іноземні облігації й сміттєві облігації (часто це означало те саме) — були Креґовою спеціалізацією. Цим проектом передбачалася купівля обмеженої кількості сумнівних південноамериканських облігацій — іноді називаних «облігаціями безнадійних боргів» — за ретельно встановленим розкладом. Зважаючи на обмежені терміни страховки, якою забезпечувалися ці облігації, і набагато більші податкові знижки, якими забезпечувалися такі оборудки (Дядько Сем ледь не на стіну дерся, щоб вберегти складну структуру південноамериканської заборгованості від розвалу на манір карткового будиночка), теорія, на якій ґрунтувалися ці придбання, була доволі безпечною. Просто все мусило робитися обережно.

Креґ Тумі презентував зухвалий план, від якого у багатьох полізли вгору брови. План полягав у великій закупівлі різних аргентинських облігацій, які загалом вважалися найгіршими з того сміття, що було на ринку. Креґ наполегливо і переконливо відстоював свій план, надаючи факти, цифри й прогнози на доведення власного твердження, що аргентинські облігації є достобіса надійнішими, ніж вони здаються. За одним сміливим ходом, доводив він, «Дезерт Сан» може стати найважливішим — і найбагатшим — покупцем іноземних облігацій на Американському Заході. Гроші, які вони зароблять, казав він, набагато менш важливі, ніж той довготерміновий рівень довіри, який вони собі забезпечать.

Після багатьох обговорень — і подекуди гарячих — Креґів підхід до цього проекту отримав зелене світло. Після тієї наради старший віце-президент Том Голбі відвів Креґа вбік, щоби поздоровити… й промовити слова застереження:

— Якщо в кінці фінансового року все вийде так, як ви очікуєте, ви станете загальним улюбленцем. Якщо ж ні, Креґу, ви опинитеся у вельми бурхливій ситуації. Припускаю, наступні кілька місяців будуть для вас гарним часом, щоби збудувати собі якийсь ураганний сховок.

— Мені не потрібно жодного ураганного сховку, містере Голбі, — впевнено відповів Креґ. — Що мені знадобиться після — дельтаплан. Це буде облігаційна оборудка століття — все одно, що знайти діаманти на якомусь сільському розпродажі. От почекайте й побачите.

Того вечора він пішов додому рано, та, щойно за ним зачинилися й замкнулися на тризасувний замок двері, впевнена усмішка сповзла з обличчя Креґа. На заміну їй прийшов той тривожний, безтямний вираз. Дорогою додому Креґ накупив новинно-аналітичних тижневиків. Він поніс їх до кухні, акуратно поклав перед собою на столі і почав роздирати на довгі, вузькі смужки. Він займався цим понад шість годин. Він їх рвав, допоки «Ньюзвік», «Тайм» і «Ю Ес ньюз енд ворлд ріпорт» не вляглися шматтям довкола на підлозі. Поховавши під собою його туфлі «Ґуччі». Вигляд у Креґа був, як у єдиного, хто вижив після вибуху на фабриці з виробництва телеграфної стрічки.

Ті облігації, що він їх пропонував купувати, — і особливо аргентинські — були набагато ризикованішими, ніж він це подавав. Він проштовхнув свою пропозицію, перебільшуючи певні факти, применшуючи інші… і навіть вигадавши деякі на порожньому місці. Останніх доволі чимало, насправді. А потім прийшов додому, кілька годин рвав на смужки папір і сам дивувався — навіщо він це зробив. Він не знав про тих риб, що існують у проваллях, проживають власні життя і помирають своїми смертями, ніколи не побачивши сонця. Він не знав, що існують як риби, так і люди, для яких bête noire[107] є не тиск, а його відсутність. Він лише знав, що його ніби щось непереборно-нав’язливо примушувало купити ті облігації — приліпити собі на лоба мішень.

Тепер йому належало зустрітися в бостонському «Пруденційному центрі» з представниками департаментів облігацій п’яти великих банківських корпорацій. Там його мусить чекати глибокий обмін думками, багато теоретизувань щодо майбутнього світового ринку цінних паперів, багато дискусій про придбання протягом останніх шістнадцяти місяців і про результати тих придбань. І ще до того, як закінчиться перший день цієї триденної конференції, всі вони знатимуть те, що Креґ Тумі знає вже три місяці: скуплені ним облігації тепер коштують менше, ніж шість центів проти одного долара. А невдовзі по тому верхівка «Дезерт Сан» відкриє для себе й решту правди: він накупив їх утричі більше, ніж був уповноважений купувати. Він також вклав у цю справу всі, до останнього пенні, власні заощадження… хоча це турбуватиме їх якнайменше.