Hi-ні-ні, це вже просто нерозумно. Треба спати. Ніякого кохання ні з ким сьогодні не буде. Ні з Генрі, ні з будь-ким ще.

Із цією думкою Люсі підвелася й пішла до дверей.

Фабер почув кроки за дверима і зреагував інстинктивно: його розум умить позбавився розпусних думок, а тіло одним рухом вислизнуло з-під простирадл. За мить він уже нерухомо стояв у найтемнішому кутку кімнати біля вікна зі стилетом у руках.

Двері відчинилися, хтось увійшов — і двері знову зачинилися. Убивця б залишив двері відчиненими, щоб швидко втекти. І взагалі-то, украй малоймовірно, щоб хтось примудрився його тут знайти. Цю думку Фабер проігнорував: він живий тільки тому, що бере до уваги навіть найдрібніші деталі. На мить надворі вщух вітер, і шпигун почув тихенький подих, який дозволив йому чітко визначити, де стоїть людина. Один стрибок — і агент уже притискає незваного гостя до ліжка долілиць, тримаючи біля його горла стилет. Наступної миті Фабер збагнув, що гість — жінка, а ще за мить — хто саме. Він простягнув руку й увімкнув лампу.

У блідому світлі з'явилося її обличчя. Фабер швидко сховав ніж, поки Люсі не встигла його помітити, та прибрав коліно, яким тиснув їй на спину.

— Господи, пробачте мені, будь ласка!

Люсі перевернулась на спину й поглянула на нього — він і досі стояв над нею, тільки вже не притискав до ліжка. Ситуація насмішила її.

— Вибачте, — продовжував Фабер, — я подумав, що ви грабіжник.

— Та звідки ж тут узятися грабіжникові? — Люсі не переставала сміятися. Її щоки почервоніли.

На ній була старомодна нічна сорочка, що закривала все тіло — від шиї до п'ят. Темне руде волосся гарно розтріпалося на подушці. Вологі губи, великі очі...

— Ви неймовірно вродлива, — тихо мовив Фабер.

Люсі заплющила очі. Агент сприйняв це як згоду і поцілував її. Жінка негайно відповіла на поцілунок, наче зголодніла. Він обережно провів кінчиками пальців по її плечах, шиї, вухах — і вона нетерпляче поворушилася. Фаберу хотілося розтягнути поцілунки, насолодитися інтимністю цього моменту, вивчити її краще, але в неї не було на це часу. Вона ковзнула рукою в його штани — і тихенько застогнала.

Фабер простяг руку та вимкнув світло, не припиняючи її цілувати. Потім він квапливо стягнув із себе піжаму й зірвав бляшанку з плівкою з грудей, ігноруючи неприємний біль на шкірі. Усе це він жбурнув під ліжко — разом із ножем, що був прив'язаний до лівої руки. Нічну сорочку Люсі він знімати не став — просто підняв її до талії. Білизни на жінці не було.

— Швидше, швидше, — прошепотіла вона, і Фабер слухняно опустив вагу свого тіла на неї.

Почуття провини не було. Лише вдоволення та насичення. Люсі нарешті отримала те, чого хотіла, — і була щаслива. Вона нерухомо лежала із заплющеними очима й ніжно пестила волосся на потилиці Генрі — короткі волосинки лоскотали долоню.

— Пробач, я так тебе квапила, — пробурмотіла вона.

— Нічого, я можу ще трохи дати тобі перепочити.

— Ти що, не?.. — вона нахмурила брови.

— Ні, звісно ж. Ти сама ледь встигла.

— Ну, то я маю віддячити, — усміхнулася вона.

— Подивимося, — Фабер сковзнув униз між її стегон та поцілував живіт.

Його язик приємно лоскотав пуп, а потім почав спускатися нижче. Не буде ж він справді цілувати її там! Але ні, буде. І Фабер не просто цілував, а навіть посмоктував м'якеньку шкіру. Люсі завмерла від шоку, коли його язик почав намацувати собі дорогу між її губами. А потім він ніжно розсунув їх пальцями і язиком проник аж усередину. Нарешті той невгамовний язик знайшов якесь крихітне чуттєве місце, про яке вона навіть не підозрювала. Дотик до нього спершу здався навіть болючим, але потім Люсі накрило хвилею відчуттів, яких вона ніколи досі не знала. Не в змозі себе стримувати, вона відчайдушно почала рухати стегнами, й Фабер повністю загубився в її задоволенні. Вона вже майже дійшла до піку, і шпигун стиснув рукою її відкритий рот, щоб стримати крик. Оргазм вибухом пронизав усе її тіло, залишивши жінку абсолютно виснаженою. На мить Люсі майже втратила свідомість. Десь на закрайках розуму вона розуміла, що Генрі й досі лежить у неї між ніг і ніжно водить губами по її шкірі.

— Тепер я зрозуміла, про що писав Лоуренс, — зрештою мовила вона.

— Про що ти?

— Я навіть не знала, що може бути так добре.

— А було добре?

— Господи, в мене зовсім не лишилося сил...

Фабер дещо змінив своє положення та став навколішки біля її грудей. Люсі завмерла від усвідомлення того, чого він хоче. Господи, який же великий... і його треба узяти до рота. Раптом вона усвідомила, що хоче це зробити, — вона підняла голову та охопила його губами. Генрі тихо застогнав і взяв руками її голову. Люсі підняла на нього погляд — він божевільними від задоволення очима спостерігав за нею. На мить жінка замислилася, що треба робити коли він... закінчить, але потім вирішила, що це не має значення. Зважаючи нате, якій було добре з ним, це теж має принести задоволення.

Але Фабер вирішив інакше. Коли чоловік, на думку Люсі, вже майже підійшов до піку, він спинився, ліг на неї та увійшов знову — цього разу повільно й ніжно, у ритмі морських хвиль. Потім агент схопив руками її сідниці, й жінка зрозуміла, що він уже на межі самоконтролю. Виявилося, що це неймовірно її збуджує. Зрештою Фабер прогнувся у спині, його обличчя скривило, наче від болю. Чоловік низько застогнав. Люсі охопила ногами його стегна — і тут до неї прийшло розуміння того, які звуки труби, гуркіт грому та цимбалів мав на увазі Лоуренс.

Якийсь час вони мовчки лежали поруч. Люсі було тепло та добре, вона наче світилася зсередини. Ще ніколи на цьому острові їй не було так тепло. Коли її дихання трохи вгамувалося, вона знов почула звуки шторму. Генрі давив на неї усім своїм тілом, але їй не хотілося, щоб він рухався. Було приємно відчувати на собі його вагу і ледь відчутний запах поту. Іноді чоловік підіймав голову та легенько проводив губами по її щоці.

Просто ідеальний коханець. Він знав її тіло краще, ніж вона сама. А його тіло було чудове: широкі плечі, тонка талія та вузькі стегна, довгі й дещо волохаті ноги. Мабуть, і шрами в нього є. Просто ідеал — сильний, ніжний і вродливий. Проте Люсі знала, що не закохається в нього й ніколи не захоче все покинути, втекти з ним та десь таємно одружитися. У ньому десь глибоко було щось холодне і тверде. Якась його частина була не тут. Відчувалося, що він готовий покинути всі свої почуття заради якогось вищого обов'язку. Він ніколи не належатиме якійсь жінці, бо його вірність була присвячена чомусь іще — як талант у художника, як жага грошей у підприємця, як любов до Батьківщини в патріота, як революційна пристрасть у соціаліста. З таким чоловіком треба поводитися як з ліками, що спричиняють залежність, — використовувати дуже обачно.

Крім того, у Люсі й не буде можливості втрапити в залежність від нього: він поїде звідси менше ніж за добу.

Нарешті жінка поворушилася, і Фабер тієї ж миті перекотився на спину. Люсі сперлася на лікоть і оглянула його оголене тіло. Так, шрами в нього були: довгий білий шрам на грудях і невеличкий, у формі зірки, на стегні (мабуть, опік). Жінка ніжно потерла груди Фабера долонею.

— Може, це й не надто жіночно, але дякую.

Фабер усміхнувся та легенько торкнувся її щоки.

— Ти дуже жіночна, повір мені.

— Ти навіть не знаєш, що зробив. Ти...

— Не треба нічого казати. Я знаю, що зробив, — він торкнувся пальцем її губ.

Люсі легенько вкусила його за палець, а потім узяла його руку й поклала собі на груди. Фабер долонею відчув сосок.

— Будь ласка, зроби це ще раз.

— Сумніваюся, що я зможу.

Але таки зміг.

Люсі пішла з його кімнати за декілька годин після світанку. Із сусідньої спальні почувся якийсь шум — і це раптом нагадало жінці, що в неї є чоловік і син. Фабер хотів сказати їй, що в них немає жодної причини хвилюватися, що подумає Девід, але прикусив собі язика й відпустив її. Люсі востаннє пристрасно його поцілувала, а потім підвелася, струснула нічну сорочку та тихенько вийшла за двері. Фабер із ніжністю спостерігав за нею.