Так було і цього разу: Маргарита вилила в паруючу воду чверть пляшки синьої олійки. Мама дивилася на це марнотратство, несхвально похитуючи головою.

– А де Гансик? – спитала Маргарита, роздягаючись.

– Пішов до Манфреда, – сказала мама. – А тобі я маю передати два шилінги і сорок грошів і переказати, що в нього більше нема!

– Так нечесно, – обурилася Маргарита. – Ми ж заклалися на десять шилінгів!

– Борги, пов'язані з закладами, в суді не оскаржуються, -сказала мама і, присівши на кошик із брудною білизною, скомандувала: – Залазь у воду!

Маргарита покірно полізла у ванну. Вода виявилася страшенно гаряча. Наче сотні тисяч голочок уп'ялися в тіло. Маргарита відкрутила кран із холодною водою і почала двома руками розмішувати воду.

– Ну, досить вже, – спинила її мама.

Маргарита слухняно закрутила холодну воду і простяглась у ванні. її погляд зупинився на маминому графіку схуднення, причепленому до стіни.

– Клас, ~ пробурмотіла вона. – Ти вже скинула сім кілограмів! Таке тобі ще ніколи не вдавалося!

Маргарита вистромила голову з гори піни й уважно придивилася до мами.

– Вже справді трохи видно! – захоплено констатувала вона. І вона не брехала, щоби зробити мамі приємно. Це було напра-вду так. Раніше, коли мама сідала на кошик, його взагалі не було видно. Тепер лозові переплетення виглядали ліворуч і праворуч від маминих стегон уже на добрі два пальці.

~ Картату спідницю, – з гордістю в голосі повідомила мама, – я вже звузила на чотири клітинки.

– Та це ж цілих шість сантиметрів! – вигукнула Маргарита.

– Сім! – уточнила мама, – а довкола грудей – мінус дев'ять, а на талії – мінус чотири. Там найважче!

Мама підвелася з кошика і хотіла подивитися на себе у велике дзеркало, та воно вкрилося парою, і вона почала його протирати.

– Перед тим, як я вийшла заміж і зв'язалася з цією ненажерливою закмаєрівською родиною, – сказала вона, – я важила 50 кілограмів. І я повернуся до них! Можеш бути певна!

Маргарита бавилась у підводний човен. З-під піни визирали тільки п ніс і рот.

– Але ж ти так любиш їсти, – пробурмотіла вона.

– Що ти кажеш? – перепитала мама, протираючи дзеркало.

– Що ти дуже любиш їсти! – Маргарита випірнула, відпльовуючись і відхекуючись. Мильна вода потрапила їй до рота.

– Це було просто тому, що мені нічого іншого не спадало на гадку, – сказала мама в начищене до блиску дзеркало. – І тому, що я думала, що зможу вижити, тільки коли підлаштуюся до закмаєрівського способу життя!

Маргариті не сподобався мамин діалог із дзеркалом. їй здалося, що матері не личило мати такі проблеми. Матері мусять бути якомога безпроблемніші, а якщо часом і мають проблеми, то тільки пов'язані з сімейним бюджетом, або з успіхами дітей у школі, або з прибиранням квартири. Якщо без цього ніяк не обійтися, то, може, і проблеми зі схудненням, але тільки задля того, щоби знову влізти в костюм, куплений минулої весни!

Напевно, на Маргаритиному мокрому, обляпаному піною обличчі надто чітко відбилися її думки, бо мама зітхнула і сказала:

– Вибач, я не буду більше про це!

Вона позбирала Маргаритин вологий одяг з підлоги і хотіла вже вийти з лазнички.

– Розкажи, як там було у радника? – спинила її Маргарита. Мама прихилилася до дверей.

– Як було? Якось незвично, – сказала вона. – За кожну дрібничку він мені десять разів дякує. А крім того, в нього і немає ніякого бруду. Все дуже чисто. Я вигуляла пса, але це -найповільніша собака, яку я коли-небудь бачила. На прогулянці можна просто заснути!

Мама підійшла до кошика з білизною і знову сіла.

– Легко зароблені гроші! – сказала вона.

– А що ти потім будеш робити з тими грошима? – спитала Маргарита.

Мама завагалася. Виглядало так, ніби вона міркує, чи можна довірити Маргариті велику таємницю. Та не встигла мама доміркувати це до кінця, як із дитячої кімнати почувся вереск, і вереск цей ставав усе гучнішим, бо то репетувала Меді, наближаючись до лазнички. Двері розчахнулись, і розгнівана Меді з криками увірвалася всередину. Тремтячими руками вона простягнула мамі маленьку пластмасову собачу буду зі Сну пі на даху. Собача буда була Мединою скарбничкою. Знизу в ній був круглий отвір, затканий гумовим корком.

– Вона порожня! – верещала Меді. – Там було два шилінги сорок грошів! їх хтось вкрав!

Мама спробувала заспокоїти Меді. Та Меді вгамувалася, тільки коли мама пообіцяла їй на відшкодування двадцятку, а ще -насварити Гансика, бо щодо цього в Меді не було жодних сумнівів: хто ж іще, крім Гансика, міг вчинити цей зухвалий розбій? Усе ще марудячи щось собі під ніс, Меді врешті-решт пішла геть.

– А що було сьогодні з Кальбом? – спитала мама. – Гансик мені розповів, що ти зустрілася з однокласником, щоби він, Гансик, програв парі?

– Гм-м, – пробуркотіла Маргарита, сіла і видушила на своє спанієлеве волосся трохи шампуню.

– Я думала, що ти його не хочеш уже бачити? Маргарита почала масувати шкіру голови так, ніби збиралася стати чемпіоном з миття волосся.

– Не хочеш про це говорити? – спитала мама. Маргарита роздумувала: «Хочу? Не хочу?»

Вона стерла піну з чола, пересмикнула повненькими плечима, шморгнула носом і сказала:

– Я не знаю.

Але тоді все-таки розказала мамі, як Гансик не повірив у її побачення з красунчиком Кальбом і підло з неї насміхався. Вона зобразила все так, ніби пішла на зустріч із Флоріаном тільки через це.

Мама теж обурилася Гансиковою поведінкою.

– Він мусить віддати ту десятку! – крикнула вона. – Навіть якщо доведеться відмінусовувати її від його кишенькових грошей!

Маргариті це було приємно чути. Вона продовжувала масува* ти собі голову і розказала мамі про Флоріанові відмовки та побрехеньки, переповіла дослівно все. От тільки про те, як гарно їй було під дашком плаща-намету, вона не згадала. І про ту думку: «Байдуже, чи він бреше…» – вона теж не обмовилась.

– І що буде далі? – спитала мама.

– В будь-якому разі ми не розійшлися ворогами, – сказала Маргарита.

– А тепер добре послухай, моя доню, – мама скрутила з Маргаритиної вологої футболки товстеньку ковбаску. – Як на мене, то тут усе ясно! Кальб веде нечесну гру! Йому хочеться з тобою цілуватися, тулитися до тебе, мацатись. Але ти для нього недостатньо вродлива, щоби визнати перед іншими, що ти його дівчина!

– Але ж він їм усе розповів, – заперечила Маргарита. Мама розлючено кинула футболку на підлогу.

– Що він розповів? – крикнула вона. – Що він твій хлопець? Що ти йому подобаєшся? – Вона похитала головою. -Ні, що він тебе цілував і мацав! Типово! Як мисливець про здобич – ось як він говорить про дівчат! Ти що, не помічаєш різниці?

Звісно, Маргарита помічала різницю. Однак вона сказала:

– Але якось же я йому подобаюся. Я це бачу!

– Мене бере така лють, як подумаю, що якісь придуркуваті хлопці стоять, як ті півні, і гуртом обговорюють тебе і твої груди! – говорячи це, мама з розмаху вдарила щіткою по умивальнику.

Глибоко вражена і приголомшена Маргарита навпочіпки сиділа у ванні. Такого сплеску материнської любові вона ще ніколи не бачила.

– А що мені було робити? – пригнічено спитала вона. Виходячи з лазнички, мама сказала:

– Ти в жодному разі не повинна принижуватися до того, щоби ставати об'єктом чиєїсь хоті!

Довго, аж поки вода зовсім не вистигла, Маргарита сиділа у ванні й думала над маминими останніми словами. Вони не йшли їй із голови і коли вона милася під душем та витиралася. Вона забула про них лише тоді, коли хотіла зачесати волосся і не змогла знайти бальзам. Без бальзаму для волосся, це Маргарита знала точно, їй доведеться годинами розплутувати пасмо за пасмом, вириваючи жмутки завбільшки з цапину бороду. Вона вийшла до передпокою і гукнула:

– Меді! Меді! Ти мені потрібна, збігай до магазину!

Меді не відповіла. З вітальні лунала мелодія з «Кур'єра імператриці» – старого серіалу, який повторювали в передвечірній програмі. Меді була фанаткою «Кур'єра». Ніщо зараз не змогло би відірвати її від телевізора – ні пожежа, ні тисячі гримучих змій, і вже аж ніяк не прохання сестри купити бальзам до волосся. Маргарита навіть не намагалася. Вона пішла в кухню до мами. Мама запихала в сушильну камеру білизну. Маргарита запитала, коли повернеться Гансик. Мама, знизуючи плечима, відповіла, що не знає: все залежатиме від того, що Манфредова мама приготувала сьогодні на вечерю.