І якщо ти,повернувшись,не зайдеш до мене негайно,то я більше не скажу тобі ні слова.Ніколи в житті.

Твоя Маргаритка.

Р.5.:Будь-ласка,приходьчимшвидше!

Маргарита поправила Гінцелеву чорну подушечку і поклала на неї свій лист. Тоді встала, зачинила вікно, опустила чорні жалюзі, вийшла з квартири, забрала свою стару записку і зачинила двері.

Старенька сусідка чигала в коридорі.

– Тепер ви сюди вселяєтеся, панночко? – спитала вона. Маргарита похитала головою.

– Бо якщо вселяєтеся, то я хотіла би попросити, щоби ви не вмикали так голосно музику, – сказала старенька сусідка.

– Я не вселяюся! – сказала Маргарита.

– Бо з ним я не можу боротися, він же син власника будинку, – сказала старенька. – Але вас хочу попередити: якщо знову буде такий шум, то я покличу поліцію!

– Я не вселяюся! – крикнула Маргарита і побігла сходами вниз.

– Я вже бачу: з вами теж не буде спокійніше! – роздратовано гукнула старенька їй услід.

Маргарита повісила ключ від квартири на місце і почала шукати прикраси, які треба було віддати замовникам. Вона знайшла пояс із пір'їн, три пари кліпсів і строкату, як папуга, «підвіску», яка була призначена для того, щоби звисати з пояса на животі. Маргарита знала, що ці речі треба було віднести в бутик. А де ж решта? Навіть не заглядаючи у список, Маргарита згадала, що є ще п'ять невиконаних замовлень.

Вона присіла за стіл і погортала зошит із нотатками. Один браслет, чотири пари кульчиків, два пояси, один капелюшок-пілотка й один комірчик. Маргарита сама пообіцяла замовницям, що ці речі будуть готові до кінця навчального року! Якщо вона не дотримає слова, вони роздеруть її на шматочки. Наївно було би сподіватися, що хтось погодиться чекати до осені! Повернути завдаток? Ця ідея аж ніяк не подобалася Маргариті. Дарма, що вона почувала в собі сили «вибити» з Роберта дві штуки й отримати готівку для такої акції, та віддавати назад майже зароблені гроші? Ні, це не відповідало її ґаздівському характеру. До того ж це не дуже добра реклама для фірми, адже від підприємства клієнти повинні очікувати надійності!

Маргарита глибоко зітхнула і згадала «народну мудрість» від цветльської бабусі: та завжди говорила, що важка праця допомагає забути горе. Тож Маргарита переглянула Гінцелеві ескізи й узялася до роботи. Чітко за ескізами вона виготовила чотири пари кульчиків і пів браслета. Від цього в неї розболілися спина та голова і почало тиснути у шлунку. Однак останнє не було наслідком вдихання клею – то був звичайнісінький голод. Маргарита вирішила, що на сьогодні з неї вже досить ВІКБ АКТ. Треба негайно дати трохи якоїсь поживи череву. От тільки при собі в неї не було ні шилінга. її гаманець був у торбі, а торба лежала в Іксі в кав'ярні. Тож Маргариті не залишалося нічого іншого, як вирушити в напрямку до «Ваксельберґера». На розі вона зустріла Анні Фройденталер. Анні тримала в руках пакетик картопляних чіпсів. Маргарита вихопила його в Анні з рук і накинулася на чіпси.

– Гей! – запротестувала Анні. – Залиш і мені щось! Це моя вечеря!

– Помиляєшся, – сказала Маргарита з повним ротом. – Це мій обід!

Анні погодилася, що Маргаритина потреба нагальніша, й уже не протестувала. Маргарита навдивовижу швидко поглинула чіпси, висипала в рот крихти й оголосила:

– Отак! А тепер я хочу пити, як слон!

Спрагу вона мала намір угамувати у «Ваксельберґері», та Анні, почувши про це, захвилювалася.

– Маргарито, тобі ліпше туди не йти, – сказала вона зі стурбованим виразом обличчя.

– Чому? ^ здивувалася Маргарита.

– Бо там Флоріан, – сказала Анні. Маргарита облизала солоні губи.

– Ну то й що?

– З ним та корова з бісером на мізках, – сказала Анні. – І ті двоє таке виробляють!

– Що саме? – Маргарита витерла рукою губи.

– Таке, – сказала Анні, – що Отті вже питав у Іксі, чи «Ваксельберґер» бува не придбав ліцензію на бордель.

Маргарита зім'яла порожній пакет від чіпсів і викинула його у смітник.

– Я не можу на це зважати, – сказала вона. – В Іксі моя торба. І гроші. І речі, які мені потрібні завтра до школи.

Зайшовши у «Ваксельберґер», Маргарита попрямувала до шинквасу, не дивлячись ні направо, ні наліво. Незважаючи на це, вона все одно помітила, що за столиком біля вікна Флоріан із його хуторяночкою злились у палкому поцілунку: велетенське дзеркало, яке висіло за шинквасом, хоч і було досить каламутне, та дуже добре продемонструвало їй парочку закоханих. Маргарита замовила в Іксі подвійну колу і попросила віддати торбу. Ґабріела вже поінформувала Іксі про Гінцеля.

– От бачиш, сестро, – сказала Іксі, – я ж відразу казала, що нічого не сталося!

Маргарита пила колу велетенськими ковтками.

– Нічого не сталося? – перепитала вона в перерві між двома ковтками. – Ну, ти даєш! Ти хоч раз бачила людину, яка би так швидко стала подвійною вдовою?

Іксі засміялася.

– Не смійся, в мене болить душа, – пробурмотіла Маргарита між двома наступними ковтками.

– Пардон, сестро, – Іксі перестала сміятись. – Але зовсім не видно, що в тебе щось болить.

Маргарита зробила останній ковток коли.

– Це добре, що не видно, – сказала вона. – Найменше, чого мені би зараз хотілося, – щоби всі це побачили.

– Можеш бути певна, – сказала Іксі. – Ти виглядаєш незворушною і холодною, як морозильник, чесно!

Маргарита кивнула.

– Так і є! Гаряче повітря виходить через задню стінку! Іксі знову засміялася.

– До речі, – вона показала на столик Флоріана. – Цього можеш собі запросто повернути назад. Перед тим, як приперлася ця бісерна завіса, він мені тут парканадцять годин виливав душу. З тією дівулею він зв'язався просто з розпачу.

Маргарита поклала гроші за колу на шинквас, узяла під пахву торбу і сказала:

– Я нікого не збираюся повертати, бо не я перша почала. Угоду розірвав він!

Після цього вона кивнула Іксі й, не роззираючись ні направо, ні наліво, вийшла з кнайпи.

По дорозі додому Маргарита розмірковувала, чи їй узагалі ще хочеться миритися з Флоріаном. У цьому вона не була цілком певна. 11і, властиво, вона не була певна ні в чому! Маргарита згадала, що їй колись одного разу сказала Марі-Луїза (тоді Маргариту це страшенно обурило): «Я підозрюю, що ти зовсім не закохана в цього Кальба. Ти просто закохана в кохання до нього. А для закоханої в кохання Кальб і справді найкращий екземпляр!»

Маргарита зупинилася перед вітриною перукарні й подивилася на себе в дзеркало. Вона поправила кілька своїх спанієле-вих кучерів і, морщачи чоло та носик, пробурмотіла до свого відображення: «Цей період мого життя здано в архів із позначкою «закрито»!»

у якому Маргарита страждає від одного вирваного зуба  значно більше,ніж,від іншого,проте відхиляє пропозицію лікаря

Наступні дні, а також усі вихідні Маргарита присвятила неухильному виконанню обов'язків, пам'ятаючи про бабусин рецепт лікування горя.

Щодня після обіду вона сиділа за Гінцелевим столом, сумлінно і затято виготовляючи ВІКБ АКТ. Вона розгребла всю гору невиконаних замовлень і навіть зробила кілька нових маленьких штучок. Вона клеїла, продавала, збирала гроші і складала їх удома в металеву касову скриньку. Щовечора, перераховуючи прибутки, вона зі смутком думала: «Коли він повернеться, то побачить, що я для нього означаю! Всього за кілька днів я заробила для нього стільки, скільки він не зміг би і за два тижні!»

Крім того, Маргарита регулярно займалася з Гансиком математикою. Кожного вечора по дві години. Світилом Гансик від того не став, але принаймні часами Маргариті все-таки здавалося, що її брат потроху починає активізувати свої маленькі сірі клітини для математичного мислення.

Маргарита прибирала у своїй кімнаті. Так завзято й інтенсивно, що Меді, зайшовши до сестри, послизнулася на напастованій, як дзеркало, підлозі й ударилась.

А ще Маргарита дов'язала светр, отой із квітами дванадцяти різних кольорів. Вона подарувала його мамі. У самої зараз не було настрою дефілювати в такому шедеврі в'язального мистецтва.