— Тоді доведеться мені з’їсти куріпок, яких я приберіг на цю ніч.

З’явилася служниця, і дон Ільян звелів їй засмажити куріпок. Коли він промовив ці слова, папа опинився в підземній келії в Толедо, будучи лише простим священиком із Сантьяго, і відчув такий сором за свою невдячність, що не посмів навіть попросити пробачення. Дон Ільян сказав, що з нього буде досить цього випробування, відмовив йому в призначеній для нього порції куріпок і вивів його на вулицю, де побажав йому щасливої дороги й дуже чемно з ним попрощався.

(З «Книги Заступництва» інфанта дона Хуана Мануеля ^{56} , який запозичив цей сюжет з арабської книги «Сорок ранків і сорок ночей»)

Історія знає, що найжорстокішим із правителів Судану був Якуб Хворобливий, який віддав свою країну на поталу єгипетським збирачам податків і помер в одній із зал палацу чотирнадцятого дня місяця бармаджата 1842 року. Ходили чутки, ніби чарівник Абдерахман Ель Масмуді (чиє ім’я може бути перекладене як Служитель Милосердного) укоротив йому віку за допомогою кинджала або отрути, але природна смерть уявляється нам імовірнішою — недарма ж небіжчика називали Хворобливим. А втім, капітан Річард Френсіс Бертон^{57} розмовляв з цим чарівником 1853 року, й ось що той йому розповів:

«Це правда, що я потрапив у полон до Якуба Хворобливого внаслідок змови, яку організував мій брат Ібрагім, що плекав марні надії на допомогу чорних вождів із Кордофана^{58}, які виявилися підступними та зрадливими й виказали його. Мій брат загинув од меча, засуджений до страти на ешафоті, а я припав до огидних ніг Хворобливого і сказав йому, що я чарівник і якщо він подарує мені життя, то я покажу йому ще дивовижніші чудеса, аніж ті, які показують за допомогою фанусі джіяль (чарівного ліхтаря). Той зажадав, щоб я негайно довів свої здібності. Я попросив очеретяне перо, ножиці, великий аркуш венеціанського паперу, чорнильницю, жаровню, кілька зернят коріандру та унцію горілки з агави. Я розрізав аркуш паперу на шість смуг, написав на перших п’ятьох талісмани та заклинання, а на останній такі слова, які даються у славному Корані: «Ми зняли з тебе покривало, і погляд твоїх очей проникливий». Після цього я накреслив магічний малюнок на правій долоні Якуба, потім попросив, щоб він його стер, і накреслив чорнилом коло в самій середині. Я запитав у нього, чи бачить він своє віддзеркалення в колі, й він відповів ствердно. Я сказав йому, щоб він не підводив погляду. Підпалив горілку з агави та зернята коріандру і спалив заклинання на жаровні. Попросив його назвати істоту, яку він хотів би побачити. Він подумав і сказав мені, що хотів би побачити дикого коня, найгарнішого з тих, які пасуться на луках, на краю пустелі. Він подивився й побачив зелений і тихий луг, а потім і коня, який наближався до нього, швидкий і спритний, як леопард, із білою зіркою на лобі. Він попросив у мене цілий табун коней, таких самих гарних, як і перший, і побачив на обрії велику хмару куряви, а потім і табун. Я зрозумів, що моє життя в безпеці.

Щойно починало розвиднятися, двоє солдатів заходили до моєї камери і проводили мене у велику залу, до Хворобливого, де вже на мене чекали ладан, жаровня й чорнило. Він вимагав, щоб я показував йому все, що існує на світі. Цей чоловік, який уже помер і якого я ненавиджу, мав змогу бачити все те, що бачили люди, і ті, яких уже давно немає на світі, і ті, які живуть і сьогодні: міста, країни з різним кліматом та королівства, на які поділена земля, скарби, що в ній переховуються, кораблі, які перетинають море, інструменти війни, музики та хірургії, граційних жінок, нерухомі зірки й планети, кольори, якими користуються невірні, щоб малювати свої огидні картини, мінерали та рослини з тими таємницями та корисними властивостями, які вони ховають у собі, срібних ангелів, чиє завдання — хвалити Аллаха та виправдовувати Його діяння, вручення премій у школах, статуї птахів і царів, що зберігаються в самому серці пірамід, тінь, яку відкидає бик, що підтримує землю, і рибу, на якій стоїть бик, пустелі Аллаха Милосердного й Милостивого. Він бачив речі, які неможливо описати, такі, як вулиці, освітлені газом, і як кит, що помирає, коли почує крик людини. Одного разу він мені наказав, щоб я показав йому місто, яке називається Європою. Я показав йому її головні вулиці, й, мабуть, він саме плив у цій повноводній річці людей, де всі були одягнені в чорне, а очі в багатьох ховалися за скельцями окулярів, коли вперше побачив Людину в Масці.

Ця постать, яка іноді була в суданському одязі, а іноді — у військовій формі, але завжди з обличчям, що було затулене покривалом, відтоді почала проникати в усі видіння. Вона з’являлася скрізь і всюди, і ми не могли здогадатися, хто вона така. До того ж картини, які ми бачили в дзеркалі, обведеному чорнилом, спочатку моментальні або нерухомі, тепер стали значно складнішими; вони негайно підкорялися моїм наказам, і тиран бачив їх із цілковитою ясністю. Це правда, що ми обидва були дуже виснажені. Жорстокий характер сцен був іще одним джерелом втоми. Ми більше не бачили нічого такого, де не було б побиття, повішень, калічень, катувань і жорстокості.

Так ми дожили до ранку чотирнадцятого дня місяця бар-маджат. Чорнильне коло було накреслено на долоні, горілку з агави вилито на жаровню, заклинання спалено. Ми були тільки вдвох. Хворобливий звелів мені показати йому невідворотне й справедливе покарання, бо його серце того дня жадало побачити смерть. Я показав йому солдатів із барабанами, обтягнутий шкурою молодого бичка ешафот, щасливу юрбу роззяв, яка з нетерпінням чекала видовища смерті, ката з мечем правосуддя в руках. Він здивувався, побачивши цю картину, і сказав мені: «Це Абу Кір, який відрубав голову твоєму братові Ібрагіму і який укоротить віку й тобі, коли я навчуся викликати ці видіння без твоєї допомоги». Він зажадав, аби привели засудженого на смерть. Коли його привели, він змінився на обличчі, бо то був чоловік з білим покривалом на обличчі. Він наказав мені, щоб перед тим як його вбити, з нього зірвали маску. Я кинувся йому в ноги і сказав: «О царю, ти, який пануєш над часом, матерією і плином віків, ця людина не така, як інші, бо ми не знаємо ані її імені, ані імені її батьків, ані міста, яке є її батьківщиною, тому я не смію доторкнутися до неї, щоб не взяти на себе провину, яка мені тепер невідома». Хворобливий засміявся, а потім сказав, що він візьме провину на себе, якщо йтиметься про провину. Він дав присягу на мечі й на Корані. А потім наказав, щоб засудженого на смерть роздягли, кинули його на плаху, обтягнуту шкурою молодого бичка, й зірвали з нього маску. Усе було зроблено так, як він наказав, і перелякані очі Якуба змогли нарешті побачити обличчя невідомого — і то було його власне обличчя. Від страху він збожеволів. Я схопив його тремтячу праву руку своєю рукою, яка залишилася твердою, і наказав йому дивитися далі на церемонію смерті. Дзеркало міцно тримало його під своїми чарами: він навіть не спробував відвести від нього погляд або стерти чорнильне коло. Коли меч у картинці видіння опустився на шию винного, він застогнав жалібним голосом, який не пробудив у мені співчуття, і впав на підлогу мертвий.

Нехай славиться Той, Хто не вмирає, і тримає у своїй руці два ключі, один від Безмежного Прощення і другий — від Нескінченно Тяжкої Кари.

(З книги Р. Ф. Бертона «Озерні регіони Екваторіальної Африки»)

Позаяк у свідомості мусульман ідеї Магомета й релігії нерозривно пов’язані, Господь наказав, щоб на небі ними завжди правив дух, який грає роль Магомета. Це не завжди одна й та сама людина. Одного разу на цю посаду було призначено жителя Саксонії, якого за життя захопили в полон алжирці, серед яких він навернувся до ісламу. Та оскільки він був вихований як християнин, то почав розповідати своїм підданим про Ісуса й переконувати їх у тому, що він був сином не Йосипа, а Сином Божим; довелося його замінити. На місце розташування цього Магомета вказує провідна зірка, видима лише для мусульман.