Найповільнішим мандрівником є біла ялиця, наш єдиний місцевий вид ялиць. Своєю назвою вона завдячує світло-сірій корі, за якою її можна добре відрізнити від смерек (у них червоно-коричнева кора). Як і більшість видів дерев, біла ялиця перечекала льодовиковий період у Південній Європі, напевно, в Італії, Балканських країнах та Іспанії^{49}. Звідти вона помандрувала вслід за іншими деревами, щоправда, тільки зі швидкістю триста метрів на рік. Смереки та сосни випередили її, бо їхнє насіння суттєво легше й може краще літати. Навіть бук з його важкими горішками завдяки сойкам був прудкішим. Очевидно, біла ялиця обрала хибну стратегію, тому що попри невеличке вітрило її зернятка не здатні добре літати, а поширюватися за допомогою птахів їм не дозволяє мала величина. Хоча й існують види, що живляться насінням ялиць, проте це не дає хвойним деревам фактично ніякої користі. Наприклад, горіхівка (котра, до речі, радше спеціалізується на насінні сосни кедрової європейської) хоч і збирає насіння ялиць і зберігає їх у сховках, але, на відміну від сойок, що ховають букові горішки та жолуді будь-де в землі, складає свої запаси в захищених, сухих місцях. І навіть якщо вона там щось забуде, то через брак води зернята не проростуть. Тому білим ялицям ведеться тяжко. Якщо більшість наших місцевих видів дерев уже мандрують Скандинавією, то біла ялиця тільки добралася до Гарцу. Проте хіба для дерев запізнення на кілька сотень років відіграє якусь роль? Зрештою, ялиці витримують найнепроникнішу тінь і здатні рости навіть під кронами буків. Таким чином вони поступово потрапляють також і в наявні старі ліси й коли-небудь можуть стати могутніми деревами. Їхньою ахілессовою п’ятою є те, що вони смакують сарнам та оленям, які вмить зупиняють подальше поширення, бо в багатьох місцях поїдають усе потомство ялиць.

А власне чому бук у Центральній Європі настільки добре витримує конкуренцію? Або ж поставмо запитання інакше: якщо він аж так добре може пробиватися крізь усі інші види, то чому його немає у цілому світі? Відповідь проста. Сила буків виявляється тільки за актуальних кліматичних умов, на які впливає відносна близькість до Атлантичного океану. Якщо не брати до уваги гір (де буки на значній висоті не поширені), то температури тут дуже збалансовані. На зміну прохолодному літу приходить лагідна зима, кількість опадів від п’ятисот до тисячі п’ятисот міліметрів за рік також відповідає вподобанням цих дерев. Вода є одним з головних чинників для росту лісів, і тут буки також у виграші. Щоб виробити кілограм деревини, вони використовують сто вісімдесят літрів води. Чи це багато? Більшості інших видів дерев із приблизно трьомастами літрами потребують майже вдвічі більше, і це є вирішальним для здатності швидко рости вгору, витісняючи інші види. Наприклад, смереки — пияки від природи, бо в їхній прохолодно-вологій зоні комфорту на далекій Півночі брак води є незрозумілим словосполученням. У Центральній Європі такі умови пропонують тільки височини недалеко від верхньої межі лісів. Тут часто падає дощ і через низькі температури майже нічого не випаровується. Тоді й можна дозволити собі марнувати воду. Проте в більшості нижче розташованих територій виграє економний бук, що навіть у посушливі роки здатен посутньо збільшувати свою висоту, а відтак швидко переростати голови марнотратників. Потомство конкурентів душать іще при землі під грубими шарами листя, крізь які, щоправда, без жодних проблем пробиваються сіянці буків. Разом з їхнім украй інтенсивним споживанням світла, через яке інші види впіймають облизня, з їхньою здатністю за допомогою вологого повітря самостійно створювати відповідний мікроклімат, з умінням синтезувати в ґрунті добрі запаси гумусу та з навичкою збирати гілками воду — тепер у нас вони просто непереможні. Проте тільки в нас. Щойно клімат стає континентальним, як у цього виду виникають труднощі. Постійне спекотно-сухе сонце, люті зими — цього вони не спроможні довго терпіти, а тому змушені поступатись іншим видам, наприклад, дубові. Такі умови панують у Східній Європі. Якщо літо ще прийнятне, то холодну пору року в Скандинавії буки теж не витримують. А на сонячному півдні вони поселяються тільки на височинах, на яких іще не так гаряче. Отож, на тепер через свої кліматичні вподобання буки можуть перебувати тільки в Центральній Європі. Щоправда, зміна клімату зумовлює потепління Півночі, а тому надалі вони поширяться в цьому напрямку. Водночас південніше остаточно стане надто спекотно, а отже, вся зона поширення пересунеться на північ.

А чому саме дерева доживають до старості? Вони могли б чинити так само, як трави: у літнє півріччя якомога потужніше рости, квітнути, утворювати насіння, а відтак знову перетворюватися на гумус. Це мало б суттєву перевагу. Кожна зміна поколінь дістає шанс генетично змінюватися. Мутації особливо добре відбуваються під час спарювання чи запліднення й у довкіллі, що постійно змінюється, таке пристосування є конче потрібним для виживання. Наприклад, миші розмножуються з інтервалом у кілька тижнів, мухи — ще швидше. Знову й знову в їхніх спадкоємців відбувається мутація генів, яка в найкращому випадку зумовлює появу особливих рис. Якщо коротко, то це називається еволюцією. Вона допомагає під час пристосування до змін в умовах навколишнього середовища й таким чином слугує гарантом для виживання певного виду. Чим швидшою є зміна поколінь, тим хутчіше тварини та рослини можуть пристосуватися. Видається, що деревам начхати на цю науково встановлену необхідність. Вони просто дуже старішають: у середньому їхній вік становить багато століть, деколи навіть тисячоліть. Звичайно, вони розмножуються щонайменше кожні п’ять років, але справжня зміна спадкових ознак часто так і не відбувається. Яка з цього користь, якщо дерево продукує сотні тисяч нащадків, котрі ніколи не знайдуть вакантних місць? Поки власна мати забирає майже все світло, під її вітами фактично нічого не відбувається — про це я вже розповідав. І навіть якщо нащадки володіють геніальними новими властивостями, вони часто ще впродовж століть мусять чекати, аж поки вперше самі зацвітуть і зможуть передати ці гени. Просто все відбувається надміру повільно. І як правило, це було б майже неможливо витримати.

Поглянувши на новітню історію кліматичних змін, ми побачимо, що їй притаманні різкі перепади. Наскільки вони різкі, показав великомасштабний будівельний майданчик у Цюриху. Тут робітники надибали відносно свіжі пні дерев, які вони спершу недбало відклали вбік. А там їх знайшов науковець, який узяв проби й віддав їх на вікову експертизу. Результат: пні залишилися від сосен, які росли там приблизно чотирнадцять тисяч років тому. Щоправда, ще більший подив викликали тодішні перепади температур. Тільки впродовж тридцяти років температура впала на 6 °C й опісля знову так само стрімко піднялася. Це відповідає найгіршому сценарію щодо сучасної зміни клімату, котра, напевно, очікує на нас до кінця цього століття. Навіть останнє століття з лютими морозами 1940-х років, рекордною сухістю 1970-х та занадто теплими 1990-ми було неймовірно важким для природи. Дерева можуть стоїчно витримувати це з двох причин. Вони виявляють велику толерантність до клімату. Наприклад, місцеві буки ростуть від Сицилії до Південної Швеції — окрім великої літери в їхніх назвах ці осередки життя не мають нічого спільного. Також і берези, сосни та дуби дуже гнучкі. Щоправда, цього б забракло, щоб відповідати геть усім вимогам. Тому що разом з перепадами температур й дощовими опадами з півдня на північ і навпаки переміщуються також багато видів рослин та тварин. Це означає, що додатково дерева мусять налаштовуватись і на невідомих паразитів. Окрім того, клімат може змінитися так суттєво, що вийде за припустимі межі. Й оскільки дерева не мають ніг, щоб утекти, та не можуть звернутися по допомогу до когось чужого, то вони повинні самі собі дати раду. Першу можливість вони використовують іще на ранньому етапі життя. Відразу ж після запліднення, коли в квітці дозріває насіння, воно реагує на умови довкілля. Якщо вельми тепло й сухо, то активуються відповідні гени. Приміром, для смерек визначено, що їхні сіянці за таких умов є толерантнішими до теплоти, ніж раніше. Утім, паралельно ці деревця втрачають стійкість до морозів^{50}. Реагувати можуть також і дорослі дерева. Якщо вони витримають сухий період з нестачею води, то в майбутньому набагато економніше ставитимуться до вологи й не висмоктуватимуть усе з ґрунту ще на початку літа. Листя та голки є тими органами, крізь які випаровується більшість води. Зауваживши, що стає сутужно й спрага перетворюється на тривалу проблему, дерево нарощує собі товсту шкіру. Грубшає захисний шар воску на верхньому боці листя та ущільнюється покривний шар клітин, які ще й багато разів накладаються одні на одних. У такий спосіб грубшає діафрагма дерева, і воно вже не може так добре дихати.