Типове гніздо термітів засновується королівською парою, трутнем та маткою, які потім спаровуються лише між собою, допоки один із них не помре. Тоді його або її місце займає хтось із потомства, котрий шляхом кровозмішування спаровується з тим із батьків, хто залишиться в живих. Якщо помирають обидва, їхнє місце займає кровозмішувальна пара брат-сестра. І так далі. Зріла колонія, скоріш за все, втратила за кілька років вже кількох трутнів та маток, тоді як усе потомство стало високо інбредним, точно як ті лабораторні щури. З часом середня гомозиготність та середній коефіцієнт спорідненості всередині гнізда термітів повзе дедалі вище, а королівська пара репродуктивів успішно замінюється їхнім потомством або ж рідними братами чи сестрами. Але це лише перший крок у міркуваннях Гамільтона. Найцікавіше попереду.

Кінцевим продуктом будь-якої колонії соціальних комах є нові крилаті репродуктиви, які вилітають з батьківської колонії, спаровуються та засновують нову колонію. Існує ймовірність, що спаровування цих нових молодих трутнів та маток не будуть кровозмішувальними. Загалом, здається, що існують якісь спеціальні синхронізуючі домовленості, згідно яких різні гнізда термітів по всій окрузі випускають своїх крилатих репродуктивів у той самий день, вочевидь, з метою посприяти неспорідненому схрещуванню (аутбридингу). Отже, розглянемо генетичні наслідки спаровування між молодим трутнем із колонії А та молодою маткою з колонії B. Обидва вони високо інбредні самі по собі й обидва еквівалентні інбредним лабораторним щурам. Але, оскільки вони є продуктом різних, незалежних програм кровозмішувального схрещування, то генетично відрізнятимуться один від одного. Вони будуть немов інбредні білі щурі, що належать до різних лабораторних ліній. При спаровуванні між собою їхнє потомство буде високо, але однорідно гетерозиготним. Гетерозиготність означає, що у багатьох генетичних локусах два гени відрізняються один від одного. Однорідна гетерозиготність означає, що майже кожен із потомства буде гетерозиготним тим самим чином. Вони будуть генетично майже ідентичними їхнім братам чи сестрам, але водночас високо гетерозиготними.

Тепер перескочимо трохи вперед у часі. Нова колонія з її королівською парою засновників виросла. Вона заселилась великою кількістю ідентично гетерозиготних молодих термітів. Уявіть, що станеться, коли один (або обидва) з королівської пари засновників помре. Старий-добрий цикл кровозмішування почнеться знову, причому з вражаючими наслідками. Перше ж отримане в результаті кровозмішування покоління буде значно більш нестійким, аніж попереднє. І неважливо, розглядаємо ми спаровування між братом та сестрою, батьком та донькою чи матір’ю та сином. Принцип тут однаковий для всіх, але найпростіше розглянути спаровування між братом та сестрою. Якщо брат та сестра обидва є ідентично гетерозиготними, їхнє потомство являтиме собою дуже нестійку мішанину генетичних рекомбінацій. Це випливає з елементарної менделівської генетики та стосується, в принципі, всіх тварин та рослин, а не лише термітів. Якщо взяти однорідно гетерозиготні індивіди та схрестити їх один з одним або з однією з гомозиготних батьківських ліній, все в генетичному плані полетить шкереберть. Причину можна знайти в будь-якому підручнику з елементарної генетики, і я не маю наміру її пояснювати. З нашої нинішньої точки зору, важливим наслідком є те, що під час цього етапу розвитку колонії термітів індивід, як правило, є генетично ближчим до своїх братів чи сестер, ніж до свого потенційного потомства. І це, як ми бачили щодо гаплодиплоїдних перетинчастокрилих, є цілком імовірною передумовою еволюції альтруїстично безплідних каст робітників.

Але навіть там, де немає особливих причин очікувати, що індивіди будуть ближчими до своїх братів чи сестер, ніж до свого потомства, часто є вагома причина очікувати, що індивіди будуть такими ж близькими до своїх братів чи сестер, як і до свого потомства. Єдиною умовою, необхідною, щоби це було правдою, є певний ступінь моногамії. В певному сенсі, якщо дивитися з погляду Гамільтона, дивує відсутність інших видів, у яких безплідні робітники доглядали би своїх молодших братів та сестер. Що дійсно широко поширене, як ми дедалі більше усвідомлюємо, так це свого роду розмита версія явища безплідних робітників, відома як «допомога по гнізду». У багатьох видів птахів та ссавців молоді дорослі особини, перед тим, як залишити гніздо та створити власні родини, залишаються зі своїми батьками на сезон чи два, допомагаючи ростити їхніх молодших братів та сестер. Копії генів, які за це відповідають, передаються в організми братів та сестер. Якщо припустити, що отримувачі вигоди є повними (а не наполовину) братами та сестрами, кожна вкладена в них унція їжі приносить, з погляду генетики, той самий прибуток, як якби її вклали у власну дитину. Але це лише за інших рівних умов. Якщо ми хочемо пояснити, чому допомога по гнізду спостерігається в одних видів, а не інших, дивитися слід на нерівні умови.

Уявіть собі, наприклад, якийсь вид птахів, що гніздиться в дуплистих деревах. Ціняться такі дерева високо, бо їх не так вже й багато. Якщо ви є молодим дорослим птахом, батьки якого все ще живі, то вони, мабуть, володіють одним із кількох доступних дупел (а вони повинні були володіти ним хоча б донедавна, інакше вас би просто не було на світі). Тому ви, мабуть, живете в дуплі, що є свого роду процвітаючим підприємством з виробництва нових і нових ваших рідних братів та сестер, генетично настільки ж близьких до вас, як було б і ваше власне потомство. Якщо ви підете з гнізда та спробуєте жити окремо, то шансів знайти вільне дупло у вас буде мало. Навіть якщо вам це вдасться, потомство, яке ви виростите, генетично не буде до вас ближчим, аніж ваші брати та сестри. Таким чином, конкретні зусилля, вкладені в дупло ваших батьків є кращим капіталовкладенням, аніж ті самі зусилля, вкладені у спроби створити власну родину. Отже, такі умови мають сприяти вашій турботі про братів та сестер — «допомозі по гнізду».

Попри все це, не можна забувати, що деякі індивіди — або всі індивіди в певний час — повинні залишати батьківські гнізда (або що там еквівалентне для їхнього виду) та шукати собі нові. Користуючись термінологією «народження та вирощування» 7-го розділу, хтось таки має народжувати, інакше просто нікого буде вирощувати! Суть тут не в тому, що «інакше вид вимре». Скоріше, в будь-якій популяції, де домінують гени чистої турботи, гени народження зазвичай матимуть перевагу. В соціальних комах роль дітонародження беруть на себе матки та самці. Саме вони виходять у зовнішній світ, шукаючи нові «дупла», і саме тому вони мають крила, навіть у мурах, чиї робітники є безкрилими. Ці репродуктивні касти мають спеціалізацію на все їхнє життя. Птахи та ссавці, які допомагають по гнізду, роблять це інакше. Кожен індивід проводить частину свого життя (зазвичай перший дорослий сезон чи два) як «робітник», допомагаючи ростити молодших братів та сестер, тоді як залишок свого життя прагне побути «репродуктивом».

А як щодо голих землекопів, описаних у попередній примітці? Вони є зразковим прикладом принципу чинного підприємства або «дуплистого дерева», хоча їхнє підприємство в буквальному сенсі й не передбачає дуплистих дерев. Ключем до їхньої історії є, мабуть, нерівномірний розподіл джерел їжі під саванною. Харчуються вони переважно коренеплодами. Ці коренеплоди можуть бути дуже великими та сидіти дуже глибоко. Один такий коренеплід інколи важить більше тисячі самих землекопів і, коли його вдається знайти, годує колонію місяцями або навіть роками. Але знайти такі коренеплоди нелегко, бо зустрічаються вони рідко та хаотично розкидані під усією саванною. Виходить, що голим землекопам важко знайти джерело їжі, але воно того, безумовно, варте. Роберт Бретт вирахував, що один землекоп, працюючи самотужки, мав би шукати один коренеплід так довго, що сточив би собі всі зуби об виритий ним ґрунт. А от велика соціальна колонія, з її кілометрами інтенсивно досліджуваних тунелів, видобуває коренеплоди дуже навіть ефективно. Кожному індивіду економічно вигідніше бути частиною спілки збирачів.