— Якби я міг, я б цього не робив, — його слова звучали так переконливо, що я не знайшов у собі сил запитати про те, що давно засіло в моїх думках. Що то за таємничі вбивства, про які якось бубонів п’яний Гас, а потім знову згадував у церкві кілька днів тому?

— Тобі ж завжди подобався Карл, — нагадав мені тато. — Нам усім подобався. Він повсякчас був порядним юнаком.

— Як виявилося, не завше, — зітхнув я у відповідь. Знову повторив мамину фразу, сказану під час розмови внизу.

— Я хочу попросити вас обох, — батько дивився на мовчазного Джейка. — Не робіть передчасних висновків, поки ми з мамою не поговоримо з Карлом і його батьками. Нікому нічого не кажіть, навіть якщо на вас тиснутимуть. Чутки можуть іще більше зашкодити. Ви розумієте, про що я?

— Еге ж бо, — миттєво зреагував Джейк.

— Френку?

— Зрозуміло.

— І ти робитимеш так, як я прошу.

— Так, обіцяю, — трохи повагавшись, дав слово татові.

Він підвівся і наостанок сказав:

— Хлопці, ми всі зараз блукаємо у темряві. Так само, як і ви, я не знаю, що правильно, а що ні. Проте я знаю лишень: ми маємо віру в Бога. Це єдиний шлях здолати горе, і Господь нам допоможе. Я вірю в це понад усе. Сподіваюся, і ви також.

Після того, як батько вийшов з кімнати, я кинув у стелю:

— Ненавиджу Брендтів.

Джейк нічого не відповів. Я лежав і слухав, як лопоче по шибках дощ. Мені стало цікаво, невже і справді так важко вбити людину, бо тієї миті здавалося, що я міг би це зробити.

У маленькому містечку — все як на долоні. Плітки розлітаються якимсь незбагненним чином зі швидкістю вітру. Поки більшість мешканців Нью-Бремена довідалися про вагітність сестри та підозри шерифа щодо Карла Брендта, чекати довго не довелося.

Допитали Карлових друзів. Чоловіча половина розповіла, що Брендт натякав, ніби спить з Аріель.

Сестрині подруги підтвердили, що останнім часом вона ходила сумна, однак чому саме — і для них таємниця. Усі підозрювали, що це якось пов’язано з Карлом, дехто підтвердив підозри про ймовірну вагітність.

Батьки Карла, Аксель та Джулія, сиділи, як миші, сховавши сина якнайдалі від людського ока у власному шикарному маєтку. Батько відчайдушно прагнув зустрічі і вважав, що це надважливо для правильного розуміння ситуації, але йому жодного разу не вдалося оминути Саймона Гейгера, який відповідав на всі телефонні дзвінки Брендтів. Вони з мамою навіть їздили до маєтку особисто, але їх так і не впустили. І хоча тато вірив, що Бог є нашим вірним провідником, опір Акселя та Джулії його засмучував.

Шерифові щастило більше. Він розповів батькам про факти, які вдалося з’ясувати під час допиту Карла Брендта. У присутності власного адвоката Карл не зміг ані підтвердити, ані спростувати свою причетність до вагітності. Він непохитно заявляв, що ні Аріель, ні він не мали наміру одружитися. Потім увесь час повторював історію про те, що добряче напився і не пам’ятав, куди поділася сестра під час вечірки. Шериф також додав свої власні спостереження, згідно з якими Карл безперестанку бубонів завчений напам’ять текст.

Здавалося, наче Еміль Брендт щез з нашого життя. Він постійно був з мамою після зникнення Аріель, однак, щойно відкрилася правда про сестрину вагітність, де прізвище Брендт згадувалося дуже активно, а представники родини засіли по норах, від маминої прихильності до Брендта не лишилося і сліду. Здавалося, її кинули напризволяще. Мама лютувала весь час. Гнівалася на тата, на Брендтів, на мене, на Джейка. Ніби ми гуртом стояли їй на заваді. І як завжди в ті дні, вона злилася на Бога. Єдиним нашим спасінням було не потрапляти їй на очі.

У середу по обіді батько поїхав до пана Ваеля, аби завершити всі приготування до похорону, який призначили на суботу. Нас із Джейком лишили з мамою: одягнена в капці та халат, вона сиділа на ґанку в кріслі-гойдалці і палила. Обводила порожнім поглядом перехожих і лише на церкву, що навпроти, дивилася з ненавистю. Її волосся було розпатлане. Перш ніж поїхати, тато намагався вмовити її переодягнутися, але спроби виявилися марними. Повернувся Гас і припаркував біля церкви мотоцикл. Я саме длубався в гаражі із велосипедом, намагаючись відремонтувати пробите колесо. Гас не зводив з мами погляду; оминаючи гараж, він навіть не помітив мене. Вікна приміщення затягла павутина, а шибки вже давно треба було протерти, проте навіть так я чудово бачив та чув усе, що відбувалося на ґанку.

Гас стояв на нижній сходинці і запитував:

— Рут, Натан удома?

— Поїхав, — мати видихнула клубок диму.

— Не знаєш, коли повернеться?

— І гадки не маю. Він поїхав, аби підготувати все до похорону. Якісь новини від твого друга, Доула? Тому ти Натана шукаєш?

— Я ліпше спочатку поговорив би з ним…

— Якщо тобі щось відомо, я хочу про це знати. Кажи.

— Добре, — Гас спостерігав, як мати повільно гойдалася в тіні ґанку. — Зі слів Доула, шериф намагається знайти інструмент, яким Аріель розбили голову, перш ніж кинути в річку. Він думає, що це може бути лом чи металева монтажівка, і ця річ може й досі зберігатися в Карла. Прокурор округу відхилив клопотання через брак доказів. Проте шериф уважає, що проблема в безхребетності прокурора, а не в доказах.

— Артур Мендельсон завжди був підлабузником. Вислужувався ще дитиною і, хоча став дорослим чоловіком, вислужується й зараз. Він ніколи не піде проти Акселя Брендта, — з її ніздрів валив дим.

Вона схопила губами цигарку і підвела очі на Гаса.

— Як тобі металева монтажівка?

Гас вагався з відповіддю, а може, і не знав, що їй сказати:

— Мені здається, вона — зручна й ефективна.

— Ти коли-небудь використовував її як зброю?

— Ні, — заперечив він, — проте, гадаю, нею можна завдати добрячої шкоди.

— Гасе, ти вбивав людей. На війні.

Він мовчав і уважно на неї дивився.

— Це важко?

— Я вбивав людей на відстані, вони були силуетами, звіддалік я не бачив облич. Думаю, що вбити людину, якій ти дивишся в очі, — зовсім інша річ.

— Таке може зробити лише безсердечне створіння, як гадаєш?

— Думаю, так.

— Люди вміють обводити довкола пальця, еге ж бо, Гасе?

— Звісно, вміють.

— Ти ще щось хотів передати Натанові?

— Ні, це здається, все.

— Я йому перекажу.

Татів товариш оминув ґанок, пішов до церкви і зник за боковими дверима. Мати докурила цигарку і запалила ще одну.

За годину батько повернувся з похоронного бюро. Саме мали обідати; тато одразу попрямував на кухню, щоб узятися за приготування їжі. Мама пішла слідом. Від підготовки до похорону вона відмовилася. Я дивився на неї і бачив (та й ми всі те помічали): щодень її стан дедалі гіршав, а життєві сили потроху залишали. Вона сиділа, поклавши лікті на стіл, тримала цигарку в руках і слухала татка. Він діставав продукти з холодильника, потихеньку повідомляв деталі. На відміну від батька, мама не помітила моєї появи на кухні.

Вона трохи послухала, а потім обірвала татову розповідь:

— Сержант намагався отримати дозвіл на обшук Брендтів, аби знайти інструмент, яким Карл ударив Аріель по голові, але окружний прокурор йому відмовив.

Тато повернувся до неї, тримаючи напівпорожню пляшку молока:

— Звідки тобі це відомо?

— Гас заходив, поки тебе не було.

— Доул?

— Так.

— Рут, нам не відомо, причетний Карл до смерті Аріель чи ні, — тато поставив молоко на стіл.

— А мені відомо, — її слова намагалися пробити завісу з диму між батьками.

— Так, я негайно зателефоную шерифові.

— Зроби таку ласку.

Коли тато вийшов з кухні, мати нарешті поглянула на мене. Вона підвела брови і запитала:

— Френкі, ти знаєш Старий Заповіт?

Я дивився на неї і мовчав.

— Нехай почують гуркіт бою на землі, крик великої руйнації.

Вона ще раз затягнулася і випустила дим.

Мати зникла після вечері, коли вже от-от мало сутеніти. Сказала, що хоче прогулятися. Дід та Ліз, як завше, були з нами. Дорослі сиділи на ґанку перед будинком і вдихали прохолоду, яку приніс легкий вечірній вітерець. Я вилежувався в траві на подвір’ї і милувався останніми промінцями дня, які зникали за хмарами над долиною. На запитання, куди вона збирається, мама відповіла, що лише подихає повітрям неподалік від дому. Вона підвелася і пішла собі, не дочекавшись, що на те скаже решта родини. Потім тато, Ліз та дід ще трохи говорили про неї. Вони хвилювалися. Дідько з ним, ми всі хвилювалися.