— Happy Mardi Gras folks!

Повертаючись пiд восьму ранку додому через усю Бурбон Стрiт, Юра мусив лавiрувати мiж бляшанками з-пiд пива, пластиковим посудом, масними серветками, обгортками вiд хот- догiв, битим склом. Прибиральники з'являться о дев'ятiй, коли два останнiх туриста, якi фальшиво волають Georgia On My Mind, заберуться з вулицi вiдсипатись у свiй готель.

Коли Юра заходив у Дев'ятий Округ, у його головi голосно гула тиша. Юра чув це гудiння, як звук високовольтних дротiв на лiсовiй просiцi в гарячий безвiтряний день, коли навiть не спiвають птахи.

Й на постiйному тлi тишi — тiльки його кроки порожнiми темними вулицями зруйнованого Дев'ятого Округу.

Рiзкий перехiд до гудiння тишi, пiсля ночi музики та п'яного буйства натовпу. В Дев'ятому Окрузi не було жодного готелю й жодного туриста. Електричнi стовпи досi лежать поваленi. Вуличне освiтлення вiдсутнє. Самотнi лункi кроки пiд ранок.

У цей час Юра вiдчував, як йому бракує Олi й малих. Юра скучав навiть за Сергiєм. Йшов порожнiми кварталами i згадував, як носив новонародженого Сергiя на руках, задихався вiд нiжностi, цiлував Сергiя-немовля у щоки й зi смiхом казав Олi: «А мине п'ятнадцять рокiв, i вiн стане нестерпним пiдлiтком, i буде мене ненавидiти. Ну i нехай!».

В угарi натовпу самотнiсть стискається пружиною, щоб потiм, пiдстерiгши тебе наодинцi, ще сильнiше вдарити знизу в сонячне сплетiння.

Юра не вловив, чи Мардiгра, Жирний вiвторок, справдi почався у вiвторок. Усе плавно йшло по наростаючiй. Напiвпорожню Бурбон Стрiт почали заповнювати туристи, їх ставало дедалi бiльше, музика дедалi гучнiша. А потiм потоп.

— Happy Mardi Gras folks!

Хрипким голосом Юра перекрикував оркестри, якi сунули вулицею, перекрикував музичнi колонки й дорменiв з сусiднiх закладiв, i своїм голосом, як Оскар Мацерат вiд скла, вiдпилював уламки вiд натовпу, окремих туристiв i компанiї вiдокремлював вiд суцiльного потоку, який сунув по Бурбон Стрiт, укритiй шаром паперового конфеттi, целофанових блискiток, солоного поту й мiсцями блювотиння, бо деякi туристи не знали мiри. Особливо малолiтки. Малолiток до двадцяти одного року з'явилися цiлi зграї, неповнолiтнi просочувались у всi бари й нажиралися. Тепер їх вiдсiювали не надто суворо, бо на час карнавалу iнспектори заплющували очi, а отже, заплющувати очi могли й дормени.

Змiни стали довшими. Юра встигав поспати годин п'ять i вставав ранiше, нiж хотiв би, заради безкоштовного ланчу (супу з бобами) для таких самих псевдоволонтерiв, як вiн. Прав одяг у Лондроматi. А пiсля обiду повертався у Французький квартал.

Зате платили вже по вiсiм доларiв на годину. Блюз Бар навiть найняв третього дормена й вiдчинив третi дверi, якi виходили на Бурбон Стрiт i за якими ранiше тримали кегелi з пивом та швабри.

Крiм бiльшої зарплати, бiльшi були й чайовi. Бармен i офiцiанти клали чайовi у спiльний пул i вранцi дiлилися порiвну мiж собою та з дорменами, якi чайових не отримували. Здається, це робили чесно. Тiльки один офiцiант, вусатий молодий жевжик, кiлька разiв ловився на приховуваннi чайових. Його весь Блюз Бар терпiти не мiг. Швидко вижили з колективу. Лора, душа Блюз Бару, барменка i старша над усiма, стежила за чеснiстю працiвникiв мiж собою. Лора була велика блондинка рокiв п'ятдесяти, поєднання натхненної сексуальностi та материнської доброти. Вона вдягалась у сукнi з глибоким декольте, i Юра ловив себе на бажаннi заритися туди обличчям зi змiшаним почуттям бажання й бажання захисту. Раз пiд час Мардi Гра п'яний клiєнт у поривi нiжностi та вдячностi нахилився й поклав Лорi в нагрудну кишеню сотню баксiв. Нiхто цього не помiтив, однак Лора виклала грошi у спiльний пул i роздiлила на всiх. Лора була класна жiнка, i якби Юра не був одружений, то, дарма що вона повнувата й панкувата як на його смак, Юра точно зробив би кiлька пасiв у її бiк.

Натомiсть цiлий Мардi Гра вiн вiдповiдав на флiрт дiвчат, жiнок i бабусь. Посеред тижня потеплiшало, дормени зняли зимовi куртки, й тепер Юра вимахував руками клiєнтам, стоячи в самому лише гольфi, який пiдкреслював його стрункiсть. Вiдсутнiстю живота Юра рiзко вирiзнявся з-помiж iнших бiлих чоловiкiв на Бурбон Стрiт, передусiм туристiв. Волосся Юри ще було густим i золотистим, а очi й усмiшка не старiють, поки не постарiє душа. Душа ж Юри залишалася молодою аж настiльки, що вiн не до кiнця усвiдомлював: флiрт жiнок спрямований не на нього конкретно, а є частиною фiєсти. Частиною Мардi Гра у Новому Орлеанi було й показування цицьок. Кожна охоча — а охота ця збiльшувалася пропорцiйно до кiлькостi випитого — тут i там задирала майку, демонструючи груди. Де й коли ще добропорядна жiнка з Клiвленда, Мiннеаполiса чи Оклахома Сiтi може так повеселитись? Мабуть, охота розважитися залежала й вiд усвiдомлення своєї сильної сторони. Дивиться Юра, йде дiвчина з непримiтним обличчям, а пiднiме футболку — i у Юри млоїть у животi. А йде симпатична, скромно усмiхнеться — i все.

Юра вже в першi тижнi у США вiдчув, як не вистачає йому Олi. Ходив i вiдчував, як млоїть, i не тiльки на душi. Попри майже двадцять рокiв у шлюбi, у них усе лишалося прекрасно в лiжку. Обоє зберiгали фiзичну форму, а отже, як витривалiсть, так i привабливiсть. I тепер, коли Юра дзвонив Олi за вiдсутностi хлопцiв, то розмовляв здушеним голосом, iнодi пошепки, про те, як вiн за нею скучив i що вiн точно не залишиться довше, нiж на свої пiвроку, бо жити без неї не може. Як там хлопцi, питав вiн пiзнiше, коли Оля переводила тему.

Пiд час Мардi Гра йому стало особливо тяжко. I так нелегко, коли тобi за сорок i ти знов повинен задовольнятися самозадоволенням, яке нiколи не задовольняє. Юра вже саркастично хмикав, коли в автоматичних пральнях або на заправках бачив таблички self service. А тут нiч за нiччю перед ним пропливали, коливаючись в угарному диму й випарах алкоголю, жiнки, вiдкрито демонструючи себе з найкращого боку.

— У нас такого нема, — казала Юрi бразилiйка, яка приходила вже четверту нiч поспiль. — У Бразилiї так не роблять.

У них там карнавал карнавалом, є професiйнi танцiвницi, казала бразилiйка, а звичайнi жiнки — зовсiм iнше. Не можуть собi дозволити так виставлятися. Культура iнша, казала бразилiйка.

— Он як? У мене з телевiзора було iнше враження.

— У нас усе — не для всiх, а тiльки вибраним, — i п'яна бразилiйка намагалася притулитися до Юри.

Юра вiдсторонювався. Ця бразилiйка приходить у Блюз Бар щоночi, явно до Юри. Причепилася, як п'явка. Як там її? Андрiана, Адрiана, щось таке. Геть молода, смаглява. I до неприємного розкута. Чи може, це того, що Юра бачив її виключно п'яною. Адрiана чи Андрiана сiдала за столик, найближчий до дверей, i заважала йому невинно флiртувати з iншими жiнками в натовпi. Юра починав ненавидiти її, цю Андрiану чи Адрiану. Вiдверто грубив, коли вона пiдходила до нього. Бразилiйка не розумiла грубостi, смiялась i з придихом, вiд якого несло пивом, повторювала про те саме: твоє золоте волосся, у наших чоловiкiв такого не буває. П'янь.

Тобто, вiн не проти флiрту як такого. Це ж не зрада. Юра ще до Мардi Гра прикурював своєю запальничкою сигарети чорношкiрiй проститутцi, яка ночами ходила по Бурбон Стрiт. Якось запитав для цiкавостi, скiльки вона бере.

— One hundred bucks for a fuck, — лiниво протягнула дiвчина.

Сто баксiв за раз. Нехило.

Вони вважали себе друзями, хоч не могли запам'ятати iмен одне одного. У неї були гарнi карi очi, з дуже здоровими на вигляд блакитнуватими бiлками. Юра з усмiшкою пояснив, що порiвнює її заробiток зi своїми шiстьма з половиною баксами на годину. Юра сто баксiв за цiлу змiну — довгу, десятигодинну — вперше заробив лише пiд час Мардi Гра й лише того разу, коли барменка Лора подiлилася нагрудними чайовими.

Проститутка усмiхнулась його пiдрахункам. Хто на що вчився. Юра хмикнув. Вiн вважав себе толерантним i якось нiколи не засуджував проституток, хоч сам жодного разу в життi не користувався їхнiми послугами. Навiщо? У нього й так усе чудово. Нiколи не бракувало цього. Ну, поки вдома. Пощастило зовсiм молодим зустрiти Олю. Вiдтодi все у них чудово. Так, чудово. Юра зiтхнув. Нє, треба вiдтарабанити цi пiвроку й вертатися додому. Бо це не жизнь, а пройобування жизнi.