– Триста грамiв, – сказала вона, не дивлячись на мене.

Я заплатив грiшми з виданої Алiком премiї. Спальник згортався так щiльно, що вмiщався в мiський рюкзак. Коли я вийшов з-пiд тенту, спека надворі здалася не такою вже й сильною. Я подумав, що жоднiй покупцi в зеленiй зонi не радiв так, як нинi в червонiй зонi цьому спальнику.

Горобцi полетiли. Чоловiк, який пiднiмав з землi хлiб, тепер сидiв пiд стiною, вiн назбирав у долоню крихт i повiльно жував їх, беручи по однiй. У яскравому свiтлi сонця, на його долонi було помiтно глибокi, чорнi вiд бруду лiнiї. Я вийняв долар i зробив кiлька крокiв до чоловiка. Той пiдняв кудлату голову.

Я простяг долар. Чоловiк дивився на мене каламутними очима й не рухався.

– Берiть, – сказав я, пiсля чого довелося вдихнути. Я вiдразу затримав подих, бо не мiг витримати запаху.

Чоловiк повiльно тягнув руку, сидячи на землi передi мною. Вiн був готовий будь-якої митi зупинити свою руку в повiтрi. Я рiзко нахилився йому назустрiч, тицьнув долар так, щоб не торкнутися його лиснючої руки, розвернувся й не озираючись пiшов геть.

Тiєї ночi я спав зверху на новому спальнику. Залазити всередину в таку спеку не мало сенсу. Спальник пахнув хiмiєю, якою обробляли секонд. Треба буде вивiтрити його завтра, подумав я. Вивiшу на сонце на пустирищi, там, де зруйнований будинок.

Метробудiвську куфайку я так i лишив у щiлинi мiж панельними дев'ятиповерхiвками.

– А що там, ви казали, текстовi кластери? – сказав я.

Адмiн «Трояна» стягла сенсори з коротко стриженої бiлявої голови:

– Там тупо текст. Нi вiдео не побачиш, нi в альтернативку не зайдеш.

– Давайте.

– Як хочете. Четверта машина, – дiвчина кивнула в бiк, де стояв ряд повноформатних гаджетiв.

Лист вiд Пола прийшов iще два тижнi тому.

To: (undisclosed recipient)

From: (undisclosed sender)

Subject: (no subject)

братику, тебе засiкли. очним сканером. начебто в церквi? ти чого? я розумiю, важко, але ж ти цим нiколи не страждав. не дурiй.

я так зрозумiв, тебе не затримали тiльки через якийсь глюк. бiльше туди не ходи. є наказ наступного разу брати. формально ти досi в розшуку. треба ж тобi було знайти єдине мiсце в REE-17, де взагалi з'являються бляки:)

у нас iде до мирової з тим бляком. тож тримайся. i не роби дурниць.

мама весь час: «тiльки б вiн із бунтiвниками не зв'язався». цього разу я згоден iз нею. блякам є установка «мочити ворогiв свободи в сортирi». вiльна преса готує до цього паблiк опiнiон.

мочити будуть. неясно тiльки, коли. поки що чекають, чи не затихнуть бунти самi.

диви сам. ти розумний хлопець. iз бляком усе йде до розв'язки. ти ж не сподiвався, що суд пройде за два тижнi?:)

а поки тримайся й не роби дурниць.

Я кивнув дiвчинi-адмiну й пiднявся сходами з напiвпiдвалу на слiпучу спеку. На дві секунди прикрив очі вiд яскравого свiтла, перш нiж мiг iти далi, дивлячись на червону зону крiзь вузькi щiлини мiж примружених повiк. Цiкаво, як би я тепер почувався в зеленiй зонi? Тепер, коли я бачу, що самотужки з червоної зони не вибратися. Як би я слухав зневажливi мiркування про лiнивих арникiв чи про неосвiчених рагулiв – міркування хлопчикiв i дiвчаток, яким допомогли на стартi та продовжують допомагати татусi й мамусi. Як би я реагував на міркування цих хлопчикiв-дiвчаток про те, що вони усього в життi досягли самi? Попивав би каву в офiснiй кухнi, усмiхався їм в обличчя i кивав головою?

Очi дещо звикли до серпневого свiтла. Я так i не змiг розплющити їх повнiстю, але бiльше не мружився, а дивився з-пiд розслаблено прикритих повiк, трохи задерши обличчя вгору. З iншого боку, я так i не став своїм серед арникiв, я лишався спостерiгачем. Умка чи Валера виявились винятками, лише їх я iдентифiкував як своїх. Навiть бородатий Iгор, iз його пацанськими замашками та культом сили, був менi чужий. Серьожа раз при менi побився зi спiвмешканкою, вона пiшла, й вiн говорив менi про «бий бабу по їбалу», а через пiвгодини разом зi мною шукав її, а знайшовши пiд парканом базару, зi сльозами на очах просив пробачення, лiз цiлуватися, називав її своєю єдиною, прикрасою життя та берегинею. Й вона пробачила.

У мене мiж ногами зовсiм протерлися штани, й тепер я йшов, широко розставляючи ноги, бо цупка тканина натирала голi стегна зсередини. Я давно не носив спiдню бiлизну, щоб легше митися в канавi й менше прати. Сьогоднi вранцi хлiбна машина запiзнилась, i я розвантажував її, коли бiля кiоску вже зiбралася довга черга. Я щосили стримував спазми, щоб не закашлятися при покупцях. До верхнiх лоткiв на машинi можна дiстати, лише ставши на дротяний залiзний ящик з-пiд пляшок. Iз кожним лотком я ступав на ящик, тягнувся до лотка, сходив iз лотком донизу, i при цьому намагався стати боком до черги, щоб нiхто не помiтив, що у мене протертi штани, а пiд ними нiчого. Я йшов iз лотком до кiоску, ставлячи ноги щiльно одна до одної. Тому натер шкiру.

Мої очi остаточно звикли до яскравого свiтла, я тiльки почувався розмореним, бо сонце припiкало в голову. Я зайшов у закинутий двоповерховий будинок, який правив за туалет. Вiдразу мусив зупинитися. Тепер треба звикати до пiвтемряви. Я постояв кiлька хвилин, бо не хотiв нi у що вступити. Запах при такій спеці й низькій вологості навіть не дуже заважав. Мабуть, усе вiдразу зсихалося. Я почав розрізняти великі купи в темних кутках і пішов на другий поверх, обережно переступаючи через окремі купки на сходах, щоб знайти чистіше місце. Подумав, що хоч я й називаю черевики гiвнодавами, але вiд цього їх краще вберегти, бо потiм доведеться довго й ретельно вичищати паличкою гофровану пiдошву. Порiвняно з цим будинком, пластиковi синi куби на Подолi здавалися верхом гiгiєни. Я йшов сходами вгору, пiд ногами кишiли більші та менші комахи, а що тут iще водилося по кутках, я навiть не хотiв знати. Знайшовши квадратний метр чистого бетону, я став так, щоб нічого не опинилося надто близько ззаду. Пiдiйти ближче до стiни нереально. Я здогадувався, що нiчого бiльшого за комах тут, певно, немає, але пiдсвiдомiсть малювала свої картинки. Якомога швидше зробивши свою справу, я спустився вниз, намагаючись не запанiкувати, щоб не ступити поспіхом на місце, якого не бачу.

Вийшов на сонячне свiтло i з полегшенням вдихнув на повнi груди. Пiдняв обличчя в бік сонця, намагаючись повiрити у дезинфекцiю ультрафiолетом. Бррр. I так щодня. По шиї поповзли мурашки, я закинув голову назад і звів лопатки, щоб їх прогнати.

Пiд вечiр я зайшов у магазин на першому поверсi п'ятиповерхiвки, що стояла поруч iз кiоском. Узяв четвертушку. Залазити спати надто рано. Я сiв на бровку за своїм кiоском. Пив iз ковпачка пляшки, щоб краще взяло. У мене була сьогоднi пачка сигарет. Кожен наступний ковпачок дедалi дужче зiгрiвав задню частину пiднебiння, тепло стікало по горлу в живіт i звiдти плавно лилося по кiнцiвках. Я мляво думав про бунти десь там, за трьома стiнами блякiв. Що далi, то бiльше здавалося, що все вiдбувалося не зi мною. При згадцi про Умiду виникав великий солоний клубок у горлi. Темнiло. Я розтягував горiлку. Кожен ковпачок закурював сигаретою.

Внизу злiва зашарудiло. Пiд бровкою лежало сухе листя. Така спека, а вже йде до осенi. Я зiтхнув, i раптом з-пiд листя вибiгло мишеня. Не доросла тваринка. Мишеня було пухнасте i кругленьке. Воно вибiгло з-пiд коричневого листка каштана i стало. Я тупнув ногою. Воно не втекло.

– Та бiйся ж! – я почув свiй голос, і вiн був п'яний.

Не встаючи з бровки, я ще раз тупнув ногою. Мишеня стояло на вiдкритiй дiлянцi асфальту й не тiкало.

– Бiйся, дурне! Бо вб'ють.

Я схлипнув. Схлипнув iще раз, i знову, спробував зупинитись i не змiг, поклав голову на схрещенi на колiнах руки й заридав.

Тiєї ночi гахнуло. Я прокинувся й лежав у пiтьмi кiоску, дослухаючись. Здалося, що почув людський крик, але чи це крик болю, чи крик трiумфу, я не зрозумiв. Потiм стало тихо. Я полежав ще двi хвилини. Встав на спальнику, прислухався. Нiчого. У мене спiтнiли спина та груди. Я помацав рукою футболку на грудях, тканина просякла наскрiзь. Страшно хотiлося пити. Я намацав у рюкзачку пластикову пляшку з водою i присмоктався. Тодi звiвся на ноги, клацнув засувкою й босий вийшов надвiр. Асфальт був теплий та шорсткий. Спека не спадала навiть уночi. Я повiльно викурив двi сигарети, сидячи на бровцi, й зайшов назад.