Я познайомився з ним у Маналі, на півночі Індії. Там він теж подихав. З його слів, уже кілька років по тому, я дізнався, що справи тоді стояли так.

«Коротше, коли я відчув, що здихати, я вирішив кинути кості в Непал. Хотілося побачити Катманду і померти. Пуркуа б і не па? У мене були серйозні проблеми зі здоров’ям, і мене рятували тільки серйозні дози трави. У Катманду я збирався піти в монастир, але загубив телефон, тож зрозумів, що мій поїзд поїхав далі. Я вирішив переміститися до Індії. Пересидів сезон монсун на Гоа, ти знаєш, там мало у кого горщик на голові настільки міцний, аби витримати сезон дощів на Гоа, коли весь день тільки те й робиться, що валить дощ, і вся ця іпохондрична дауншифтерська шолопень вимивається, ніби з іржавого тазика, і преться кудись на північ, в Маналі, у Рішикеш, у Дгарамсалу. А ти сидиш, сам на сам зі своїми думками, і в тебе з собою тільки рудракша й ані дрібки гашишу. І тут з’являється така собі панночка, і з нею ламаною англійською я починаю вести світські розмови про нерухомість у Гоа, складаю їй гороскоп і про всяк випадок запитую: ти ніколи не зустрічалася з терористами? А вона мені каже: ти знаєш, я щойно кинула одного такого, це він підірвав бомбу в Бомбеї, може ти чув, Сі Ен Ен передавало. Звісно, я чув, кажу їй, і, коли вона показала мені його світлини на мобільному, я подумав: точно, це він, той іще псих. І коли вона зникла, я відчув, що за мною стежать. І за кілька днів мене взяв Інтерпол. І вони запитали мене: що ви знаєте про терориста номер один, Тра та та, як там його звали, вже не пам’ятаю, викладайте все і хутко. Ми знаємо, ви спілкувалися з панною С., розкажіть, що ви чули від неї. І на рівному місці мене вербують в аґенти, і я повертаюсь у свій гамак з видом на море, але вже з відчуттям певної місії та з державним окладом в кишені. Більше мене не турбували, і я знову відчув, що мене вже десь чекають. І коли зі здоров’ям стало зовсім зле, я став молитися: “Пошли мені, Боже, убивцю або гомеопата якогось, бо більше терпіти немає вже сил”. І я рушив на Північ, в Маналі».

Маркіз де Карабас, він же Артур Сатурнович Звіздулін, як обізвав його один пересмішник, підірвав здоров’я на недержавній роботі, на якій, хоч і щедро платили, не виділяли пільгових на молоко за шкідливість. Насамперед він був астрологом, про це, здається, ще не йшло мови, але його основною професійною навичкою було вміння переконувати. За великі, часом аж надто, гроші він брався за неможливі завдання. Для цього в його арсеналі було все – алкоголь, наркотики, жінки, а головне – клієнт, який під ранок повинен був сказати: «Так». Ніч на виконання завдання. У свої сорок три Артур виглядав так, наче він тричі помер у камері допитів. Коли він усміхався своїм беззубим ротом, здавалося, що тобі усміхається сам сатана.

Дівчина Женя, героїня з непростою долею, шукала якось у Артура розради. «І що мені робити з цим усім? – спитала вона в нього, виваливши перед ним деякі таїни свого дівочого життя. – Як мені з цим жити?»

Мені сподобалась його відповідь, вона привернула до нього моє серце. Артур усміхнувся, блиснувши відсутністю зуба.

«Люди міняються, Женя, – сказав він. – Мені теж доводилось робити чимало прикрих речей. Доводилось у холодному гаражі розбивати молотком колінні чашечки. Але я змінився».

Чорнухою він назаймався доволі. На початках дев’яностих, на зорі нагромадження первинного капіталу, коли шестисоті «мерси» розстрілювали впритул із калашів просто за бесарабкою, Артур збивав свій перший мільйон на довірливих пиках суб’єктів середнього бізнесу. Він полюбляв повести їх на кладовище, серед ночі розвести багаття, в яке, для ефекту, могла влетіти якась дурепа ворона, вганяв їх у транс історіями про потойбічне, називав круглу суму за сеанс, всі залишалися задоволені. Десь на початку двотисячних, ще до революції, до нього зверталися кілька поважних осіб із міністерств. Перегодом почався перелам. Чакри почали крутитися в іншому напрямку, і Артур почав розуміти, як влаштована вся ця небесна механіка. Разом із програмістом вони забабахали програмульку, цікавий такий ґаджет, що дозволяв визначати положення тіла у просторі й часі з точністю до міліметра й секунди. Артур стверджував, що, якби в нього була така ціль, він би міг пройти крізь артобстріл із цією програмою, опираючись суто на зоряні дані. І пішло. Випадково, чи, може, з волі Того, хто керує обставинами, Артур знайшов праці з астрології одного німецького звіздаря. Підсумок його напрацювань завершувався висновками, з яких почав свою астрологічну кар’єру Артур. Звіздар якийсь час був наближеним до самого фюрера, але з невідомої досі причини відпав ласки і загримів у піч.

На портреті німецького астролога, що вилетів у димар крематорію, легко вгадувалось обличчя Артура.

Господь був прихильним до Артура, що доводить: Він милостивий як до праведних, так і до найтяжчих грішників. У Маналі, на третьому поверсі ґест-хаузу «Подвійний голландець», йому трапився убивця-лікар, який спершу вбив його, а потім зцілив. Краєм ока я бачив, як страшно, буває, лікує Господь тих, хто хотів померти зарано. У місті прародителя Ману, який, як сповіщають писання, врятував свою сім’ю від всесвітньої повені в цих горах, Артур вивергав з себе всі неврози, всі фрустрації, кризи середнього віку, всі потаємні слабкості серця, що зазвичай ховаються за алкоголем, жінками та наркотою. Той терапевт, мандрівний майстер східних єдиноборств із Херсона (що характерно!), тримав його за горло, мов змію, і, притисши до мензурки, цідив із нього отруту доти, доки зубами не полилась кров.

Так Артур очистився.

З Індії він повернувся ледь теплим, але світлим. Його мощі більше не коптилися на вогнищі жадібності, про яку, кажуть, по Києву досі ходять легенди. Поселився у доньки, бавив малого внука. Розмовляв вечорами з зятьком, який на той час працював у морзі та вивчав чорну магію. Переконував потихеньку кидати ту чорну магію, а загалом сидів смирно в кутку, читав «ОМ НАМАХ ШИВАЯ» на вервиці з рудракші, часом тихенько курив на балконі. Як і всякого, хто побував на межі між життям і смертю, його супроводжувало чисте, в чомусь дитяче подивування зі світу. Будучи байдужим до поезії, він, тим не менше, поділився якось своїм недавнім віршем: «Обалдеть. Мой внук – Человек-Паук».

Після серцевого нападу вирушати в це горно білої смерті, званої тут сонячним світлом, було ходом, наповненим ризиком, але Артур іще мав грандіозні плани на 2012.

Власне, там вони з І. й зустрілись.

Вони були різними. Складно придумати собі більш несхожі характери. І. постійно кудись поспішав, Артур був уособленням неспішності. І. хотів грошей, роботи, кар’єри, жінок і насолод. В Артура було на те все одна фраза: «А на фіґа?» І. хотів повернутися в Україну, Артур був готовий, що його зашиють у мішок прямо тут, у низькій бедуїнській хатині, де він за двадцять доларів складав гороскопи місцевим дауншифтеркам.

«Сенс астрології – зовсім не в тому, щоб розказати комусь про його майбутнє, – поділився якось у паузі між сеансами Артур. – Сенс астрології в тому, аби людина переконалась – Бог є».

Прихованою метою поїздки Артура до Єгипту було віднаходження спонсора для доволі ексцентричної зустрічі кінця 2012 року. Артур був переконаний, що в переддень 20 грудня 2012-го всіх накриє хвилею, викликаною зміною полюсів, тож найкращим способом порятунку він уявляв орендований великий пароплав, завантажений по вінця їжею та куревом, що з піснями й танцями вирушає у відкрите море чекати на хвилю. Для цього йому потрібен був потужний інвестор.

І. з байдужістю ставився до перспектив катаклізму 2012 року. Також він з недовірою ставився до гороскопів. Артур не вбачав у І. інвесторського потенціалу і теж тримався на відстані.

Одначе за тиждень до від’їзду Артура І. попросив скласти гороскоп і йому.

І ось що сказав йому Артур:

«Тобі не можна озиратися назад. Віднині і до кінця життя».

І. озирнувся.

«Тобі треба рухатися тільки вперед, хоч би що відбувалося. Будь твердим у цьому, стань безстрашним. Стань майстром втечі».