Ви знаєте планети нашої Сонячної системи. Ви, напевно, бачили Венеру і Юпітер, а може, й інші планети. Але вашим дітям буде вже набагато цікавіше дивитися на нічне небо. Вони зможуть дізнатися про зірки більше: скільки планет обертається навколо них, наскільки вони великі, яка на них тривалість року і так далі.

Усе це викликає інші, ще цікавіші питання. Чи є життя на будь-якій із цих планет? Якщо є, це просто жуки або комахи, або, може, десь далеко живуть розумні інопланетяни? Може, одна з планет схожа на Землю, населена людьми, схожими на нас, які вважають одну з зірок своїм Сонцем? А може, мешканці цієї планети дуже відрізняються від нас? Може, це істоти з сімома щупальцями, може, це навіть комп’ютери і роботи, які владарюють над істотами, що колись створили їх? Може, саме ви, коли виростете, зможете з’ясувати, чи самотні ми у Всесвіті, чи є життя серед зірок?

Одне можна сказати напевно. Колись у майбутньому ви дізнаєтеся про Всесвіт і наше місце в ньому набагато більше, ніж будь-який астроном знає сьогодні.

Кожна тварина має якийсь спосіб спілкування з іншими тваринами того ж роду – шимпанзе спілкуються з шимпанзе, бджоли з бджолами і так далі. Це не зовсім схоже на розмову. Це може бути виклик, або помах крилами, або щось іще, що можуть робити тварини. Інші тварини не можуть спілкуватися так, як ми, а ми, як правило, не можемо спілкуватися так, як вони, – хоча деякі люди настільки вправно імітують звуки, які видають птахи, що вводять тих в оману і ті думають, що з ними спілкується інший птах.

Бджоли можуть повідомити іншим бджолам, як далеко квітка, у якому напрямку до неї летіти і що це за квітка. Вони роблять це за допомогою складного танцю, який ми не змогли б повторити. І нам було б важко передати інформацію, яку передають бджоли.

Мавпи використовують спеціальні крики, якщо думають, що до них наближається небезпечна тварина, або якщо вони голодні, або щось іще, що вони хочуть сказати.

І в інших тварин є щось подібне.

Людська мова дуже відрізняється від цих способів передання інформації, і в тваринному світі немає нічого подібного. У тварин просто є своєрідний список речей, про які вони могли б розповісти іншим. Вони не можуть вигадати нові. Але люди можуть говорити про щось нове, про що вони не чули і про що, можливо, ніхто і ніколи не говорив за весь час існування людства. І ви весь час це робите, навіть не думаючи про це.

Люди та інші тварини можуть трохи розмовляти. Якщо у вас є собака, ви можете навчити його сидіти, коли ви говорите «Сидіти!», і ще дечого – якщо спробуєте. І кішка може навчитися нявкати, якщо хоче, щоб ви для неї щось зробили. Але насправді тварини не розуміють, що ви кажете, і не можуть вивчити нових слів, як це може зробити людська дитина.

Деякі птахи дуже добре імітують пісні інших птахів і навіть людські слова. Наприклад, папуг можна навчити імітувати дуже добре. Це трохи схоже на мовлення, але папуги не розмовляють постійно, як люди. І, так само як інші тварини, птахи не можуть вигадати щось нове.

Деякі вчені, які працюють із мавпами, вважають, що їх можна трохи навчати людської мови. Інші, в тому числі і я, вважають, що науковці обманюють самі себе.

Це цікаве питання, і ви можете прочитати і дізнатися про це більше. І, можливо, невдовзі ви дізнаєтеся про це щось нове.

Ми ще багато чого не розуміємо про людську мову і про мову тварин.

Автомобілі рухаються, тому що їхні колеса обертаються під дією двигуна. Коли колеса обертаються, гумові шини взаємодіють із поверхнею дороги й автомобіль рухається. Але як колеса обертаються?

Ну, по-перше, нам потрібно піти до заправної станції і заправити автомобіль паливом. Це може бути або бензин, або дизель, це для автомобіля як їжа. Паливо виходить із шланга, який ми поміщаємо в отвір у бічній частині автомобіля. Там є бак для палива – з іншого боку отвору. Ви, напевно, бачили, як це робиться. Запах палива не дуже приємний.

Після того як паливо залите і ми заводимо автомобіль, паливо втягується у двигун. Двигун – це гучна складна річ усередині передньої частини автомобіля. У ньому потроху спалюється паливо, трапляється крихітний вибух, який змушує вал обертатися усередині двигуна. (Вал має форму олівця, але він зроблений з металу, і набагато більший, і міцніший, і ним не напишеш домашню роботу.)

Щоб автомобіль рухався, вал, який дуже швидко обертається в двигуні, підключається до коліс. Але двигун любить працювати дуже швидко, а ми зазвичай хочемо, щоб автомобіль рухався або дуже швидко, або дуже повільно. Тож між двигуном і колесами влаштовано інший пристрій, який називається «коробка передач». Коробка передач допомагає впоратися з цією проблемою.

Добре, наш автомобіль рухається, але це тільки початок. Має бути можливість повернути його вліво або вправо – залежно від того, куди ми хочемо поїхати. Це і справді можна зробити – повернувши кермо. Кермо змушує передні колеса повернути вліво або вправо, і машина рухається в той самий бік.

Тепер усе дуже добре рухається, але в нас також має бути можливість сповільнити хід або зупинити машину. Це можна зробити за допомогою гальм. Ви знаєте, що, коли їдете на велосипеді, для сповільнення руху треба потягнути за важелі, які або виштовхують гумові блоки на колесах, або захоплюють металевий диск, прикріплений до колеса. Майже те саме відбувається з автомобілями.

Наступного разу, коли будете їхати в машині, зверніть увагу на всі вимикачі, важелі, ручки, кнопки, якими користується водій. Не всі з них змушують машину рухатися, повертати і зупинятися. Є безліч інших кнопок, завдяки яким автомобіль працює: обігрівачі, кондиціонери, ліхтарі, замки, музичні системи, віконні двірники тощо.

Коли думаєш про це, автомобілі здаються настільки складними, що дивуєшся, як вони взагалі працюють.

Це спантеличує, чи не так? Не важливо, де ви намагаєтеся полоскотати себе, навіть на підошвах ніг або під пахвами, ви просто не можете цього зробити.

Щоб зрозуміти чому, ви маєте дізнатися трохи більше про те, як працює наш мозок. Одне з його головних завдань – здогадатися, що трапиться наступної миті. Поки ви зайняті своїм життям, ходінням по сходах або сніданком, частини вашого мозку завжди намагаються передбачити майбутнє.

Пам’ятайте, коли ви вчилися їздити на велосипеді? По-перше, потрібно добре сконцентруватися, щоб тримати кермо прямо і тиснути на педалі. З часом їздити на велосипеді стає легше і легше. Тепер ви не звертаєте увагу на рухи, які робите, щоб велосипед рухався. З досвіду ваш мозок точно знає, чого очікувати, тому ви автоматично керуєте велосипедом. Ваш мозок передбачує всі рухи, які потрібно зробити. Треба уважно стежити за їздою, лише якщо щось змінюється, якщо дме сильний вітер або спустило колесо. Коли щось схоже несподівано трапляється, мозок змушений змінити свої прогнози щодо того, що буде далі. Якщо він впорається з цим добре, ви, наприклад, пристосуєтеся до сильного вітру, нахиляючись, щоб не впасти.

Чому мозку так важливо передбачати, що трапиться далі? Тому що це допомагає нам робити менше помилок і навіть може врятувати життя.

Наприклад, головний пожежник, побачивши вогонь, відразу вирішує, як краще розставити своїх людей. Досвід допомагає йому передбачати, що трапиться, і вибирати найкращий план боротьби з вогнем. Мозок може миттєво передбачити, як спрацюють різні плани, і пожежник може виключити будь-які погані або небезпечні дії, не ризикуючи людьми в реальному житті.

Як же це стосується лоскотання?

Через те що наш мозок завжди прогнозує наші дії й те, як у результаті почуватиметься наше тіло, ви не можете полоскотати себе. Інші люди можуть полоскотати вас, тому що можуть вас здивувати. Ви ж не можете передбачити, де саме вони вас лоскотатимуть.