Поиск
***
Ось.
Візьміте тіло.
Вже не одним
до вас зігріте.
Залюблене.
Воно уміє все.
Уміле тіло.
До неба піднесе.
В безодню кине.
Візьміть мене!
Горбочки, впадини, долини —
ворота раю.
Візьміть. Візьміте.
Закохаю!
Солодша меду.
Гарячіша печі.
Беріть. Любіть.
Терзайте!
Душу не чіпайте…
Душа – ворота пекла.
***
Вікно навпроти
відкрите сміло
в обійми ночі…
Грудей лампади…
Камін сідниць…
Вони не проти.
Вона б хотіла
забрати очі,
вуста віддати,
упасти ниць,
торкнутись тілом
і полетіти…
Вікно навпроти…
Вона не проти…
***
Літо в пору їм не збулося,
Двоє нарізно тішились квітом.
Та рушник простелила їм осінь. Літо.
Лагідне бабине літо…
Вона із дому. Він із дому.
Аж ось – удвох. Але ж – одні.
На рушникові, на м’якому.
Під зорями. У вересні.
Вечір на плечі
їм накидав прохолоду.
Та розпашіле двотіло
тремтіло
від насолоди.
Потім раділи
як діти:
– Сьогодні ж – Пречиста!
Бабине літо
бавило діти
Фарбованим листом…
Звідки ж утома?
Звідки руїна і сніг?
Той рушничок, на якому…
Забули у вересні…
***
Поперед мене по вулиці
дві половинки яблука,
стиглого-стиглого яблука
кольору синіх джинсів.
Хтось же ним ласуватиме,
стиглим-достиглим яблуком,
смачно-рожевим яблуком
під синім кольором джинсів.
***
Продає напої, пиріжки.
Світлі очі, усмішка крилата.
Леля! Їй би квіти продавати
Все у цьому світі навпаки!
***
Ходить, як прив’язана,
озирнусь – вона!
А чи так закохана?
На весь вік одна?
І з ким би я не був,
яким би я не був, —
вона – німа як риба —
за мною диба-диба!
Любов моя щоденна —
за мною тільки вдень.
Як пада нічка темна —
вона від мене йде.
Куди вона зникає
щораз в нічній імлі?
За ким вона блукає,
і де, в якій землі?
А як тільки ніч мина
– знов з’являється вона!
Тихо тихою ходою ходить
тінь моя за мною!
***
Плакали очі,
очі жіночі…
Ридма ридали
невтішно…
Сльози рясні,
і гіркі,
і солоні,
і зупинити несила…
Плакали очі
кольору ночі
за тим,
кого довго дурили…
***
Перекинула косу за плечі.
Розплелася коса, розплелася.
Ніби того й не бачить. Щебече.
Усміхнулася, сміхом зайшлася.
Скік – очиці – чи ж я до вподоби?…
А як ні – то якої хвороби
сонце світить і день народився?!
А коса? Кісничок загубився.
***
Скільки днів дощових…
Скільки сонячних днів…
Я крізь них і повз них —
на хиткому човні.
А за мною борги,
наче якір на дні.
Береги, береги…
До якого мені?
На той берег, де час
зупинився для двох?
Там Великдень і Спас,
Покрова і Різдво.
***
Дрімає бабця.
Хить – вагон.
Рукою – сіп – за клунок.
Навпроти сміх.
Старенька чує, та очей не відкриває.
Ще дві зупинки до базару подрімає…
Приснився перший поцілунок.
Найперший гріх.
***
Людська ріка, ранкова, нерозбавлена,
прибила – груди до грудей – дівчину.
Сахнулася, неначе я розплавлений…
Коротка мить. А в пам’яті світлина.
***
Керч… Починався жовтень…
Кожна хвилина – суть…
У всі часи часу не зупинити жорна…
Тішиться лист зелений.
Падає жовтий лист.
В жовтні – ми – вже були.
Жовтень – то суть для мене.
Те, що збулось у жовтні…
Треба тобі… Чи ні…
Щоб не змололи жорна,
жовтень віддай мені…
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: