– Ви праві, – погодився Кошовий. – Деталі зайві. Головне, ми визначилися, з ким маємо справу.

– Я нічого не знаю про вас.

– На відміну від пані, нам із колегою нема, від кого ховатися. – Клим посміхнувся кутиком рота. – І особи ми не надто значимі порівняно з вашим чоловіком. Мене звуть Климентій Кошовий, я лише помічник нотаря та управитель контори.

– Можливо, ви чули про пана Кошового, – втрутився Йозеф. – Якщо пан Гошовський правник, він не міг свого часу пропустити його прізвище повз увагу.

Примруживши очі, Ружена легенько торкнулася пучками пальців скроні.

– О, так-так, дещо пригадую, Юзеф говорив. Чекайте, отже ви – той самий пан Кошовий, без чиєї допомоги кілька разів не могла обійтися дирекція поліції Львова?

– З мого боку вважати себе незамінним надто самовпевнено. Але кілька разів я справді допоміг поліції робити свою роботу. Нічого особливого, жодного подвигу, пані Ружено. Це є обов’язок всякого громадянина.

Сказавши так, Клим витримав коротку паузу, щоб почати перебирати на себе ініціативу.

– Добре, що ви згадали поліцію. Пан комісар Марек Віхура – мій особистий знайомий. Не скажу, що близький, родинами ми не дружимо. Але ми знаємо достатньо, аби він послухав мене й захопився деякими цікавинками на другому поверсі. Чи ви, пані Гошовська, нічого не знаєте про маски, батоги, ремені й порнографічні знімки он там?

Кошовий кивнув у бік сходів, що вели на другий поверх. Ружена, всупереч припущенням, не зашарілася. Навпаки, з підкресленим спокоєм скинула пальто, простягнула Шацькому, котрий тут же почепив його на вішак, пройшла повз Клима до зали. Там примостилася у фотелі, заклала ногу на ногу, заговорила діловито:

– Отже, панове, все ж таки нам є, про що говорити. Пане Кошовий, я не знаю вас особисто. З почутого раніше роблю висновок – ви порядна людина. Й не будете, зокрема, користуватися жіночими слабкостями проти самих жінок. Через те вважаю: за себе та свою безпеку можу бути спокійною. Ви не станете тиснути на мене погрозами. Ані ви, ані ваш колєга не викажете мою таємницю панові Гошовському. Я вас вірно зрозуміла?

– Йозеф Шацький, до ваших послуг, – назвався дантист.

Проте жінка пропустила його представлення повз увагу, чекаючи відповіді від Кошового.

– Ви праві, пані Ружено, – визнав Клим. – Я ніколи не дозволю собі такого. Хоча бувають винятки, ви припускаєте?

– Трапляється всяке, – кинула вона. – Що ви маєте на увазі?

– Агнешка Радомська. Її вбито, задушено. Щось мені підказує, вбивця орудував таким самим шкіряним паском, котрих є кілька он там, нагорі, в спальні. Стежите за ходом моїх думок, розумієте, чи треба пояснювати докладніше?

– Ні. Продовжуйте, пане Кошовий.

– Гаразд. Опустимо, як ми з колєгою дізналися про цю віллу. Маємо право на свої маленькі таємниці. Але погодьтеся, тут відбувалися оргії. Їхні учасники збиралися таємно, ще й робили сороміцькі знімки. Можливо, для власного задоволення. А раптом на продаж? Поширення подібних зображень карається законом, тож маємо справу з кримінальним злочином, пані Ружено. Згодні?

Жінка воліла мовчати, і Клим повів далі:

– На тілі вбитої виявлено сліди шмагання, свіжі. Про це знає поліція. Знаю я. Широко такі речі, самі розумієте, не розголошуються. Проте в горішній спальні бачимо хлисти й батоги. Шмагали тут? Я переконаний у цьому цілковито, пані Гошовська! Ми знаходимося, без перебільшення, в такому собі кубельці розпусти.

– Ви мораліст, пане Кошовий?

– Жодним чином. Проте є межа, яку не всі здатні переступити. Наприклад, якби я був одруженим і дізнався, що моя дружина з різних причин практикує таке, як зображено на знайдених нами фотографіях, я б не лише почав процес розлучення. Я б звернувся в поліцію, щоб діяльності розпусників поклали край. Небезпека, пані Ружено, погоджуєтесь?

– Не розумію, до чого хилите.

– Спробую пояснити. Говорячи поліцейською мовою, знаряддя вбивства Агнешки Радомської взяте звідси. Таким чином, убивця бував тут. Ви зайшли сюди серед білого дня, відчинивши двері власним ключем. І ви боїтеся викриття. Висновок, – Клим кахикнув, зиркнувши на принишклого Шацького, – аби з цим місцем не було прямо пов’язане вбивство відомої особи, я б гарантував вашу анонімність, пані Гошовська. Поки не дізнаюся, в який спосіб ви можете бути причетною до злочину, подібних гарантій дати не можу. Ваш чоловік ні про що не дізнається. Але тут може опинитися поліція. Конфіскувавши всі фотографії. То як, поговоримо без поліції? Чи…

– Досить!

Вигук прозвучав, як удар батога. Ружена рвучко підвелася, схрестила руки на грудях, виклично глянула на Кошового, як і раніше ігноруючи Шацького.

– Досить, – повторила вже спокійніше. – Я не маю відношення до вбивства Агнелі. Хто міг це зробити, той, кого заарештувала поліція, чи хтось інший, поняття не маю. Але знаю, що Францеві не подобався зв’язок Агнешки з Густавом Сілезьким.

Клим та Йозеф перезирнулися.

– Ви можете розказати спочатку? – запитав Кошовий. – Коли вже ми при цьому…

– Що саме вас цікавить? Як я тут опинилася, звідки в мене ключ чи хто погрожував Агнелі?

– Ви назвали Франца. Припускаю – це той чоловік у плащі й чорному доміно зі знімків. Так?

– Так.

– Хто він?

– Знайомий Агнешки. Де вони здибалися – вона не казала. Одного разу… – Ружена далі повела повільніше, роблячи паузи, старанно добираючи слова: – Розумієте, є різні моменти… Подружнє життя стає прісним, навіть глевким… Чоловік зайнятий службою, діти з нянями, покоївками, вчителями… Часом охоплює нудьга неймовірна… Агнешка була молодшою, та ми були доволі близькі, люди одного кола, одного середовища… Ну, от якось вона запропонувала нові враження, нові відчуття. Так я опинилася тут. Познайомилася з Францом. І Агнешка… На тих фото… Зрозумійте, це гра, розвага, дурість, не знаю…

На очі знову зрадницькі почали навертатися сльози.

– Для чого призначалися фотографії?

– Спершу я не знала, що Франц робив їх. І не лише Франц, вона… Агнеля, виявляється, так само навчилася давати раду фотографічному апарату. Коли показала мені кілька… Господи, як соромно, але… Це збуджує! Розумієте – збуджує, як вам ще пояснити!

Кошовий відчув – жінка знову на межі істерики. Бічним зором помітив: Шацький зашарівся, мов підліток.

– Чому ви далі приходите сюди?

– З тих самих причин. Агнешка сказала, що оренда вілли на рік. Поки вона чинна, ми з Францом зустрічаємося тут. Лише вдень. Самі розумієте, я заміжня жінка, іншого часу не маю. І потім, я хотіла порвати з цим після смерті Агнелі. Та Франц…

– Ясно. Шантаж?

– Поки – лише погрози. Я не витримала, відповіла навзаєм. Він трохи збавив оберти.

– Що таке?

Ружена зітхнула.

– Те саме. Незадовго до того, як… ви розумієте… Франц вимагав від Агнелі, щоб порвала з Сілезьким. Вона відповідала: мовляв, його це не обходить. І у відповідь заявила, аби припинив поширювати наші приватні знімки та водити сюди тих, хто не входить до нашого клубу.

– Клубу?

– Так, Агнеля придумала назву. Клуб «Доміно». Любителі заборонених насолод.

Віко сіпнулося, Кошовий потер його пальцем.

– Скільки ще членів у вашому клубі?

– Дозвольте не розголошувати імена. Я попалася випадково. Сподіваюся – ви виявите порядність.

Крити не було чим, Клим визнав це. Остаточно зібрався з думками.

– Отже, пані Ружено, той, кого ви називаєте Францом, погрожував панні Агнелі?

– Навпаки. Вона погрожувала йому, вимагала триматися в рамках і не грати у свої ігри. Інакше ним займеться Густав Сілезький, її коханець.

– То Франц не коханець?

– Трохи інше. Вона бачила різницю.

– А я – ні. – Шацькому, вочевидь, набридло мовчки слухати, та на нього вже не зважав і Клим.

– Як ви знаєте про ту розмову, пані Ружено? Вам переповідала Агнеля?

Гошовська розплела руки, сплела пальці, закотила очі.

– Пане Кошовий, до чого тут Агнеля? Я чула її сама, я була в той час у сусідній кімнаті! Фотографувала їх через отвір, мене навчили! А взагалі ми практикували забави втрьох, ви це хотіли почути? Маєте!