Панночка милостиво пробачила його, ще й пожаліла. Назвалася Барбарою, відразу попередивши: наполягатиме, аби пан Кошовий звертався до неї Бася. Не лише тому, що ім’я, наділене батьками при хрещенні, видавалося дівчині надто важким. «Скажіть, от признайтеся чесно – хіба я схожа на Барбару!» – кокетувала вона, при тому промовляючи «Барбара» навмисне грубувато, навіть тягнула «р-р-р», нагадуючи грайливого бешкетника-песика. Як Клим пересвідчився згодом, Бася дійсно грала або – намагалася грати за першої-ліпшої нагоди, бо вважала: акторка має бути такою всякий раз, коли на неї дивляться. Лише у вузькому колі близьких людей лицедій може дозволяти собі трохи побути собою. А ще краще – наодинці, коли ніхто не бачить.

Юна Бася Райська була рівно на десять років молодшою за Клима і служила в театрі «Колізей». До Львова переїхала зі Станіславова й чесно призналася: затримуватися тут надовго не має наміру. Амбіції дівчини сягали Варшави, Відня, Берліна й Парижа. Щойно Кошовий пересвідчився, що стосунки з Басею стають серйозними і заразом серйознішають наміри, не на жарт злякався – якщо енергійній рудій красуні раптом стане замало Львова, вона потягне його за собою далі, закрутивши у власному вирі. Клим із його скромними статками й не менш скромними можливостями навряд чи зможе задовольняти всі потреби подруги й відповідати всім її вимогам. А отже, рано чи пізно Бася Райська залишить його, промінявши на черговий вдалий ангажемент.

Не те щоб Клим дуже сумував. Бо життя – воно таке: люди сходяться й розходяться. Трапляються випадки, коли краще вчасно піти різними шляхами, аніж далі триматися разом, старанно роблячи вигляд, що все добре, дратуючи одне одного та заважаючи. Тут могла скластися інша ситуація, якої він ніколи за своє не таке вже довге, але разом із тим – не надто вже й коротке життя намагався уникати. Натура Кошового опиралася тому, аби його використовували проти його волі та у власних інтересах. А використавши, лишали на узбіччі.

Це поширювалося й на стосунки з жінками. Тож до зустрічі з Басею й початку роману, котрий триває досі, лиш минув стадію залицяння та делікатних поцілунків, Клим не бачив нічого непристойного у своїх нерегулярних візитах до повій. Там, принаймні, все чесно. Кожен знав, чого від нього хоче інший. Пестощі жінка міняла на корони, й обоє лишалися задоволеними.

Бася Райська уже незабаром після першого знайомства призналася у двох речах.

Перша – короткий час була коханкою добродія, котрий тут, у Львові, влаштував їх ангажемент. Стосунки для жодного з них нічого особливого не значили, тож болісного розриву не сталося: просто одного разу благодійник попередив, що прийде з іншою дівчиною, а Басю це зовсім не здивувало й не образило. На той час вона хоч не мала головних ролей у театрі, проте завжди могла бути задіяна в масових сценах чи грала служниць головних героїв або дурнуватих подружок героїнь. Поки це її задовольняло, та Кошовий не мав сумніву: досить скоро Бася здивує всіх, хто її знає, зубами видерши собі хай не відразу головну, але вже точно – не другорядну роль у черговій п’єсі.

Друге зізнання дещо потішило його самолюбство. Виявляється, та зустріч у ратуші була не випадковою. Час від часу про Климентія Кошового згадували як не газети, так у різних поважних товариствах. Його роль у викритті російської терористичної групи три роки тому в місті досі не забули. А історія з привидом Чорної пані, де помічник нотаря теж виявився не останньою особою, так само згадувалася й додавала певної пікантності. Через те Бася зробила несподіваний для Клима висновок: він – та сама важлива та впливова особа, поруч із якої – і за яку! – дівчині варто триматися.

Кошовий зацікавив собою юну руду особу. Й дотепер удовольняв дівочу цікавість.

Спершу Клим ще намагався якось приземлити Басю, доводячи – він зовсім не той герой, котрого вона створила у власній уяві. Та згодом вирішив, що краще не опиратися. Має дівчина певні фантазії – Бог у поміч. Аби лиш не розчарували, й невиправдані сподівання не вихлюпнулися на нього та весь світ негативом.

До того ж віднедавна страхи минулися. Бася раптом знайшла спосіб підкорити всю Європу, лишаючись при цьому у Львові. Дівчину швидко, серйозно й, здається, надовго, як не назавжди, захопило кіно. Якщо раніше Клим відвідував сеанси вряди-годи, то з Басею не пропускав жодної фільми в «Рембранті», «Сінефоні» та інших електричних театрах [9], котрі справді останнім часом множилися у Львові, мов гриби, й, здається, потроху складали серйозну конкуренцію театральним майданчикам. Крім кіно, Бася частенько тягнула Кошового на Піскову гору, де вже не перший сезон працював справжній американський луна-парк, і в ресторані, розміщеному поруч, складно було зарезервувати вільний столик. Бася переконливо доводила: нове століття буде триматися саме на розвагах, вживаючи десь почуте й підхоплене слово «індустрія». Кошовий не був певен, що дівчина вповні розуміє його значення, та все ж не заважав вкручувати словечко в розмову, коли треба й коли не треба.

Дівчина могла годинами, без перерви говорити про те, як кіно швидше за театр чи цирк долає кордони й робить актора відомим. Бо їхати на гастролі театральною трупою – дорого, гамірно, та й не всіх візьмуть. Знаменитими стають лише прими, і то – один раз. Вони ж не можуть зіграти однаково добре в кожній виставі, і Дездемона сьогодні не буде в їхньому виконанні такою ж самою, як та ж сама Дездемона – за рік чи навіть за місяць. Кіно ж знімається на плівку, й мить стає вічністю. Якщо ти зіграєш добре один раз, глядачі бачитимуть це знову й знову. А копії фільми легше показувати по всьому світі, аніж морочитися всякий раз із громіздкими театральними постановками.

Поки що Бася лише будувала плани щодо кіно, водночас жваво цікавлячись усім, що його стосувалося. Так Кошовий дізнався зовсім недавно: тут, у Львові, наступного року планують закласти власну кінофабрику, аби знімати свої фільми та крутити їх по всій Європі. Інакше не можна, бо треба ж заробляти гроші, вкладаючи їх у нові стрічки. Кіно без акторів не буває, і Бася серйозно націлилася стати однією з зірок. Її побачать на екранах Варшави, Відня, Берліна й Парижа. Напевне зачаруються, запрошення підуть наввипередки. Ось який склався в неї план підкорення світу, й проти цього Клим не заперечував.

Хіба наполягав: блискуча акторська гра не дається без знань та досвіду. Все це разом дають книжки, котрі зовсім не заважають акторці робити кар’єру й, за великим рахунком, є такою самою розвагою, як перегляд чергової фільми. До того ж на екрані говорити нічого не треба, кіно недарма називають Великим Німим. Але ж доля акторки – не лише стояти перед камерою та зображати радість, горе, жах чи пристрасть. Треба виходити в світ, і тут простим відкриванням рота не обмежишся: люди захочуть почути, як і що ти говориш. Не маючи досвіду читання, будь-чого, хоч товстих романів, хоч легеньких журналів, скласти про себе враження як про гарного освіченого співрозмовника буде ох як не просто.

Бася прохолодно ставилася до романів. Зате журнали та газети, особливо там, де публікували новини про моду, світське життя й кримінальну хроніку, дівчину цікавили. Дивний для молодої особи інтерес вона пояснювала тим, що хотіла б грати в кіно фатальних красунь. А історії таких героїнь можна знайти передусім у кримінальних новинах, бо саме через них, на Басине переконання, навіть найсильніші чоловіки втрачають голови та стають здатними на шалені й безглузді вчинки. Саме тут вона вбачала причину всіх, або майже всіх, злочинів, про які пишуть, а особливо – не пишуть газети.

Кошовий навіть не намагався переконати її у зворотному. Хоче так думати – хай собі. Жодного горя тим не заподіювала ані собі, ані іншим. Міг би довести, що це на завжди так. Але не вважав, що обговорення новин кримінальної хроніки – предмет для щоденних розмов із жінками, котрі у своєму повсякденному житті далекі від злочинного світу й ніколи, здається, з його реаліями та звичаями не познайомляться близько.