Моя розповідь зайняла не менш як півгодини. Як вона й просила, я не випустив жодної деталі, бо теж вважав, що будь-яка з них могла мати значення. Складалося враження, наче розповідаю чужим голосом і чужими інтонаціями, напевно, від хвилювання. Я розказував чужій людині, жінці, яку вперше бачив, про себе таке, що… Та ось, нарешті, я закінчив і тільки тепер наважився подивитися на неї. Обличчя Світлани зовсім не змінилося під час розповіді, лише стало більш задумливим. Вона довго мовчала, напевно, хвилин із десять, а потім промовила:

— Мені здається, я дещо розумію у ваших пригодах. Не знаю, наскільки вдасться вам допомогти, але спробую дещо порадити. І запам’ятайте — значною мірою все залежатиме від вас.

І я несподівано відчув надію. Це важко пояснити, адже нічого особливо обнадійливого для мене вона не сказала. Та її прості слова чомусь справили на мене таке враження! І я відчув, що хапаюся за неї, як за соломинку.

— Але що це таке? Чому воно відбувається зі мною? Як ви це пояснюєте? — я хотів усе відразу.

І лише тут Світлана вперше усміхнулася, але ледь помітно — самими губами.

— Не поспішайте так, — сказала вона, — на все свій час. Мені цікавий ваш випадок, і, здається, я дещо в ньому розумію. Але спочатку мені треба попрацювати з вами під гіпнозом. Після цього я спробую дещо пояснити. То як?

Я все більше й більше хвилювався, але намагався триматися. Хай там що, а я вирішив іти до кінця.

— Згоден, — сказав я, — що від мене вимагається?

— Нічого — слухати і підкорятися.

— А де ви це збираєтеся робити?

— Звичайно, не тут. Я живу недалеко, ходімо.

Вона могла не хвилюватися. Весь мій вигляд промовисто свідчив, що мені зараз не до жінок. І це — щира правда.

У квартирі було чисто, охайно. Старі меблі… Багато вазонів з квітами. Я взув запропоновані тапочки і сів у крісло. За хвилину з’явилася Світлана з лампою-нічником, поставила її на столик навпроти і сіла переді мною.

— А ви хто за фахом, що робите там, у себе? — запитала вона.

— Ловець привидів, — невесело пожартував я.

— А якщо серйозно?

— Метеоролог, начальник районної метеостанції.

— Ого! Досить екзотична професія. І якоюсь мірою споріднена з моєю, особливо щодо прибутків, — вона також спромоглася на сумний жарт. — Тому, щоб уникнути незручної ситуації в майбутньому, кажу вам наперед — плати з вас брати не буду. Тим паче, ваш випадок мені вкрай цікавий для дослідження, отже, в мене, з цього боку, є певний інтерес.

— Як скажете, — відповів я.

Вона щільно зашторила вікна і засвітила нічник, абажур повільно крутився і по ньому пропливали фігурки рибок. Після цього Світлана увімкнула над моєю головою лампу, м’який промінь якої падав на її обличчя.

— Дивіться на мене, — сказала вона, — не напружуйтеся, не хвилюйтесь. Думайте тільки про те, що я запитую.

Кілька запитань зовсім не стосувалися цього всього, а потім…

Потім я прокинувся. На стінах, вазонах лежали промені вранішнього сонця. І — тиша. Двері до кімнати були зачинені. Я — на розстеленому дивані. Поруч стояв стілець, на якому охайно складені штани, сорочка, джемпер, шкарпетки, так, як я ніколи в житті їх не складав. І ще одна зміна відбулася зі мною. Я став якийсь не такий. Не відчувалося внутрішньої напруги, що виснажувала мене впродовж цих днів. Спокійно пригадав, де я зараз і що сталося. Пригадав чорного пса, який не залишає слідів, і все інше, але вже не було в мені того відчаю, крижаного жаху, який доїдав мене останніми днями. Я підвівся з ліжка, вдягнувся. В усьому тілі відчувалася якась легкість і водночас млявість. Вийшов з кімнати. Світлана сиділа за столом на кухні в спортивному костюмі. На плиті грівся чайник.

— Доброго ранку, — сказав я.

— Доброго ранку, — відповіла вона, — як спали?

— Дякую, мені здається, я почуваюся набагато краще, — я не брехав. — Зі мною у вас виникли непередбачені клопоти.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїла вона мене, — ніяких клопотів. До речі, роздягалися ви самі і я не дивилася.

— Дякую, — сказав я, — ви прекрасний гіпнотизер.

— Ваша нервова система була в такому стані, що здолати вас виявилося неважко. Зараз зроблю чай.

— Ні, ні! — підхопився я. — Їсти не хочу, не турбуйтеся, будь ласка. Прошу вас, поясніть мені все.

— Гаразд, — погодилася вона, — слухайте і спробуйте мене зрозуміти. Навколо нашого життя існують дві сфери: матеріальна і нематеріальна. Матеріальна — це предмети, повітря, живі організми й так далі. До речі, ми з вами також матеріальні. Це вам ясно. Чули ви й про те, що належить до нематеріальної сфери. Це наші думки, почуття, це добро і зло, істина, закономірність, несправедливість. Це філософія, релігія, інформація. Це час. Ви розумієте мене?

Я кивнув і далі мовчки слухав, затамувавши подих, в очікуванні почути щось неймовірне.

— Так ось, — продовжувала вона, — судячи з вашої професії, ви повинні були вивчати в інституті фізику. Пам’ятаєте, хоча б приблизно, в чому полягає закон збереження енергії?

— Пам’ятаю, — відповів я, — енергія не може зникнути безслідно: якщо десь вона виділилася, то мусить і поглинутися або перейти в якісь інші форми енергії.

— Оригінальне формулювання, — сказала Світлана, — але загалом правильно. Якщо ви вип’єте чашку гарячого чаю, то енергія тепла передасться вашому тілу і ви спітнієте, щоб виділити зайву енергію в зовнішнє середовище. Якщо сонце світить на рослину, його енергія передається їй і в ній утворюються речовини, завдяки яким вона росте, а потім в’яне, гниє в землі, і від цього знову ж таки випромінюється енергія, яку знову ж таки поглинають інші рослини. Таким чином, кругообіг енергії в матеріальній природі вічний. Якщо вона десь випромінюється, то повинна і поглинатися. Як ви правильно сказали, вона не може зникнути безслідно. І ще одне, і це важливо. Що буде, якщо енергії випромінюється забагато — стільки, скільки не може поглинутися? — Світлана зробила паузу. — Стається вибух. Уявіть собі замкнений простір, у якому кипить вода, — автоклав. Вода кипить, енергія випромінюється і поглинається його стінками, що до пори до часу стримують її. Але енергії стає забагато, стінки не витримують тиску, і автоклав розриває. Напевно, ви чули про такі випадки. Ось вам і вибух внаслідок надлишку енергії. Це ви розумієте?

— Розумію, — сказав я.

— Так ось, природа, як я вже казала, включає в себе ще й нематеріальну сферу. І в ній існує своя енергія. І закон її збереження дійсний і там. Щоправда, про це ви ніде не прочитаєте, але, повірте, це так. Якщо нематеріальна енергія випромінюється, вона має і поглинутися. Ну, який би вам навести приклад, щоб було зрозуміло? Давайте найбанальніший: любов — річ нематеріальна. Звичайно, я маю на увазі не фізичне кохання, а почуття. Йому властива енергія, яка постійно випромінюється. І, згідно із законом збереження, ця енергія не зникає безслідно. Чи доводилося вам закохуватись? Тоді ви знаєте, на що здатна закохана людина. Енергія любові трансформується в енергію натхнення, енергію творчості. Скільки прекрасних творів музики, літератури, живопису народжено закоханими людьми! Отже, завдяки енергії любові створюються духовні цінності. Їхня енергія знову ж таки не зникає — вона будить у людях нове кохання або інші почуття. А якщо любов, скажімо, нещаслива? Тоді вона може породжувати злість, навіть ненависть, отже, її енергія переходить у нові форми. А злість та ненависть породжують такі речі, як жорстокість, несправедливість. Ви бачите, яких нових форм набула енергія, народжена коханням? Будь-яка нематеріальна енергія може видозмінюватися, переходити в інші форми, і так без кінця. Вона, затямте, не може тільки одного — зникнути без сліду. Зрозуміло, це тільки деякі конкретні й досить примітивні приклади. Я не можу зараз охопити всієї сфери дії закону збереження в нематеріальній природі. Хочу лише, щоб ви зрозуміли, що він діє. Напевно, ви ніколи не замислювалися над такими речами, але я думаю, що пояснюю доступно.