Для обох ця зустріч назавжди залишилася загадкою.

Вони тільки відчули гігантську прірву, що розділяла їх, безодню порожнечі і сторонньості — ще більшу, ніж та, що кожного з них відокремлювала від людей.

І повільно розійшлися в різні боки як породження несумісних світил, яким ніколи не зрозуміти одне одного й більше ніколи не зустрітися…

20 жовтня, 3:44 ночі

За чотири кілометри від підвалу, де виснажений бомж із несамовитою надією фанатика вдивлявся в маленьке віконце, в іншому місці — брудному й холодному — прокинувся й закричав від смертельного жаху десятилітній хлопчик.

Це трапилось, коли його права нога ненавмисно смикнулася в тривожному сні і вдарила по баці, що стояв окремо від інших. Той на одну мить нахилився, і цього було досить, щоб із нього випала людська голова. Вона покотилася по підлозі з тихим шурхотом — так, немов сама обирала напрямок, — і зупинилася біля хлопчикових ніг. Швидше за все, через раптово перерваний сон Артему здалося, що голова має обличчя його матері.

І за секунду до своєї смерті він побачив, що вона збирається його вкусити…

21 жовтня, 23:01

Щось було не так у цій квартирі. Всі четверо це відчули, коли клацнув дверний замок і вони ввійшли.

Сухорлявий брюнет у модному костюмі спортивного покрою, що був за головного в четвірці, для початку ввімкнув світло в коридорі, кухні й вітальні, оглядаючись. Двоє — здоровань років тридцяти, схожий на боксера завдяки розплющеному носу, і хлопець, роки на чотири молодший із рано посивілими скронями, — почали мовчки розпаковувати дві великі сумки, принесені із собою. Четвертий, обличчя якого мало дурнуватий вираз, не знаючи чим зайнятися, пройшов на кухню і заглянув у холодильник. Головний мигцем подумав, що Косого варто було залишити внизу в машині, від нього тут усе одно ніякого толку.

А може, вся справа в цьому паскудному передчутті?..

Спочатку він навіть не міг визначити, що його насторожило — це маячило перед самими очима, але в той же час зберігало свою невидимість, як повітря.

Можливо… щось в обстановці? Чи…

Взагалі, йому відразу не сподобалася ця затія, а зараз не подобалася ще більше. Прокляття! Якби в нього було хоч трохи часу на роздуми, він міг би знайти й інший спосіб розрахуватися з боргами перед Алексом. Схоже, той і сам прийняв рішення під впливом емоцій, а він погодився. Даремно, не треба було…

По-перше, він завжди був у добрих стосунках із Германом, — тим більше, саме Герман рік тому взяв його на роботу в компанію і особисто сприяв подальшому просуванню службовими сходинками. По-друге, не в його правилах було брати участь у з’ясуваннях стосунків між старими друзями. Але зараз — пізно…

Він пройшовся вітальнею, чуючи, як Сивий і Боксер вивантажують із сумок каністри. Добре, скоро все залишиться в минулому. Головне — він позбудеться цих чортових боргів. Зрештою, нічого страшного йому робити не треба. Наприклад, убивати. Шеф усього-на-всього горів бажанням відігратися за вчорашній провал на переговорах. Як стверджував Алекс, це сталося з вини Германа. Хотів просто зірвати злість. Можливо, він тому й погодився на цю справу, що так воно й було. Якби шеф бажав усерйоз розрахуватися з Германом, найняв би кілера — й по всьому.

Але чому ж так паскудно на душі?

Він підійшов до величезного акваріума й постукав пальцями по склу.

Потім відвернувся від рибок, дістав із внутрішньої кишені піджака мобільний телефон і набрав домашній номер Алекса.

«А все-таки, — подумав він, дивуючись мудрості старого прислів’я, поки в трубці лунали довгі гудки, — немає гіршого ворога, ніж колишній друг».

Усе, досить! — його це не стосується, він лише відпрацьовує перед Алексом свої борги.

Алекс відповів швидко.

— Ми на місці. Схоже, тут давно вже нікого не було.

— Усе в порядку? — Алексу чимось не сподобався його тон.

— Так, усе в повному порядку… — повільно промовив Головний, оглядаючи вітальню, немов щойно її побачив. Кімната (тепер здавалося, що й уся квартира) нагадувала житло затятого педанта, і річ була навіть не в ідеальному порядку, а в якісь неприродній для людини симетрії.

(так, усе в повному порядку)

Насправді хвилювала присутність чогось невловимого, що породжує підсвідому тривогу й міцніє з кожною хвилиною. Воно вимагало забиратися звідси якнайшвидше.

— У повному порядку…

— Ти впевнений? — наполягав Алекс.

— Упевнений…

(Чому в одних місцях так багато пилу, а в інших його практично немає?)

…звичайно, впевнений.

(І ще не забудь про замок… адже двері чомусь були замкнені тільки на один… якщо господар їде надовго…)

— Добре, — мовив Алекс, про щось роздумуючи. — Де ти зараз?

— У вітальні.

— Перевір що з вікном, воно розбите?

Головний підійшов до вікна і відсунув портьєру:

— Було, але зараз…

— О’кей, не важливо, — перебив шеф. — На підлозі нічого не лежить, звичайно ж… — Було незрозуміло, запитує він чи стверджує.

— Ні, нічого. А що…

— Усе, забудь про це… Ага, ще дещо: перед тим, як почати, перевір усю квартиру, там може ночувати один тип. На всякий випадок, зрозумів? Коли закінчите, повідом.

— Добре, як тільки сядемо в маш… — він не договорив, бо зв’язок перервався.

Після розмови з Алексом дурне передчуття тільки підсилилося.

Головний повернувся в коридор. Боксер із Сивим уже закінчили з сумками і про щось тихо переговорювалися. Косий порпався у відкритій коридорній шафі.

— Давайте, ворушіться, — кинув Головний. — Але спершу перевірте всі кімнати. І ще: нічого не брати, — додав він суворо. Утім, усі троє і самі добре знали, що непослух міг бути небезпечним для них.

У цей момент Косий із виглядом щасливого шукача скарбів витяг із нижньої полиці коридорної шафи стопку порнографічних журналів.

— Гляньте-но! Це улюблені дівчатка нашого цяці-хлопчика Гери. Ого! Ти тільки подивися — Косий сунув обкладинку верхнього журналу під ніс Боксеру.

— Пішов ти… — огризнувся той.

— Часу мало, — Головний глянув на Косого. — Залиш це й займися справою.

Боксер і Сивий узялися за каністри:

— Куди?

— Починайте з кухні, — сказав Головний поспішно, хоча особливо поспішати не було причин — просто хотілося якнайшвидше забратися звідси до чортової матері; з цієї просоченої якимось неживим духом квартири — швидко зробити й забратися. Але його раптом налякали погляди підлеглих, немов ті теж щось відчували.

«Невже й вони відчули? Помітили це? Отже, воно мені не здається… Чи хлопці просто розхвилювалися через те, що їм доводиться брати участь у підпалі?»

Щодо Косого, то, схоже, тільки він перебував у своїй придуркуватій тарілці. Хоча хто його знає — з такою пикою та ідіотською манерою триматися важко було зрозуміти, коли він жартує, а коли починає нервувати.

— Після кухні перейдете… — продовжив Головний.

Але тут із глибини квартири його перервав моторошний крик Косого.

21 жовтня, 23:06

Алекс поклав слухавку, не дослухавши до кінця запевнень своєї людини.

Цей дзвінок із квартири Германа змусив його засумніватися в потребі помсти колишньому другу й партнеру за вчорашні переговори. Герман не з’явився, і все полетіло до чорта. Компанія втратила на цьому від півтора до двох з половиною мільйонів доларів — це було надто багато. Не смертельно, але багато.

Він буквально сказився, і тому втратив над собою контроль. І, здається, серйозно помилився.

По-перше, за останні тижні він сам почав підозрювати, що з Германом діється щось настільки недобре, що інтереси компанії для нього справді несуттєві, і його ставлення хоча б до важливих переговорів пояснювалося саме цим, а не впертими принципами. Зрештою, хіба це було схоже на того Германа, якого він знав стільки років? Звичайно, спільний бізнес дав помітну тріщину в їхніх стосунках, однак… Якщо згадати їхню останню розмову в офісі компанії, що відбулася приблизно місяць тому — одразу було зрозуміло, що в житті Германа щось справді сталося.