Ніхто не відреагував.

— До сьогодні я думав, що він просто педик, — продовжив Косий. — А виявляється, справжній збоченець. Ні, ви тільки гляньте на це! Можу посперечатися, що в цього опудала є навіть спеціальна дірка в задниці!

Хтось пирснув, але смішок пролунав вимушено, наче лемент умираючого птаха. Незважаючи на ту абракадабру, яку городив Косий, Головний зловив себе на тому, що розглядає моторошну фігуру з надією знайти натяк на правильність його слів.

— Але навіть якщо в Германа й були приховані від усіх сексуальні збочення, типу некрофілії, — відзначив Головний із відразою та зростаючим занепокоєнням, — цю штуку навряд чи можна було придбати в секс-шопі. Вона, швидше, була справжньою мумією когось, дуже схожого на людину (але, Господи… звідки?!), й дуже сумнівно, щоб її виготовили із пластику. Однак торкнутися, щоб переконатися, особливого бажання в нього не виникало. «Лялька» здавалася не просто моторошною — вона здавалася живою… і в Головного, що стояв до цього найближче, виникло враження, наче воно прислухається до того, що діється.

«Що це за дивний кислуватий запах? Коли він з’явився? Спочатку, здається…»

— Досить! Надивилися… — Головний повернувся до інших.

«Просто купка переляканих людей… Що ж це за кислуватий запах? ЗАБУДЬ! — скоро все закінчиться!»

— Пора починати, — він попрямував до дверей.

Всі тільки цього й чекали — повторювати не довелося. Виходячи останнім зі спальні, Головний побачив на стіні шкільний портрет Германа. У ньому теж було щось не так.

«Краще скажи, що тут так? Ця квартира наче переповнена примарами…»

Зайшовши на кухню, він відчув себе значно краще.

— Дивіться, — Головний поставив на порожній кухонний стіл десятилітрову пластикову каністру з бензином, витяг із бічної кишені піджака целофановий пакетик з чотирма одноразовими блюдцями, свічки й почав пояснювати.

Усе виглядало надзвичайно просто: по центрі блюдця потрібно було встановити свічку, після чого наповнити його бензином, підпалити свічку й поруч поставити пластикову каністру. І більше нічого, бо далі…

Коли свічка догоряла до певного рівня, бензин у блюдці загорався, розплавляв його краї і розтікався навколо вогненною калюжею, що, у свою чергу, захоплювала каністру, наповнену бензином. Дуже скоро все навколо перетворювалося на некероване пекло. Запальна бомба сповільненої дії — проста й ефективна. І майже ніяких слідів. Отже, якщо хтось випадково й помітив чи навіть запам’ятав незнайомих людей, що заходили ввечері в під’їзд, ніхто не зіставив би їх появи з пожежею, що охопить квартиру Германа аж над ранок.

Одну «бомбу» треба було встановити на кухні, інші три — по всій квартирі, тобто, по одній у трьох із п’яти кімнат, зазначених Алексом, який добре знав планування квартири Германа.

Якщо десь «детонатор» із якої-небудь причини не спрацює, «бомба» розхлюпається в інших місцях.

— Ось так, — закінчив свої пояснення Головний, бажаючи якнайшвидше взятися до справи і спалити це диявольське гніздо. — Просто, як усе геніальне. Запитання?

Запитань не було.

Лише Сивий, нарешті, мовив уголос те, що вже давно крутилося в усіх на думці:

— Давайте пошвидше. Мені дуже не подобається ця квартира… тут, як у будинку з вампірами.

— Навіть гірше, — кивнув Боксер без тіні посмішки. — Тут…

Раптовий грюкіт змусив усіх чотирьох підстрибнути…

— Чорт!.. — Головний із зеленілим обличчям виглянув із кухні в коридор. Здається, звук донісся саме звідти.

Вхідні двері були трохи прочинені.

— Хто заходив останнім? — Головний обернувся до трійки.

— Я… — насторожено відповів Косий. Його голос зірвався.

— А замок?

— О!.. — Косий схопився за голову, але відразу полегшено зітхнув: — Протяг… я просто забув… я…

— Заткнись! — кинув Головний. — Ти ледве не підставив нас, мудак! Такого недоумка, як ти, треба було залишити в машині. Від тебе й так ніякої користі. Врахуй, Алекс обов’язково про це дізнається. А тепер — марш закривати двері!

Косий безмовно підкорився.

— Усе. Починаємо, — Головний роздав Сивому і Боксеру по блюдечку і свічці. Подумавши секунду, дав і Косому, який вернувся з коридору.

— Запальнички? — він подивився на людей, усі мовчачи кивнули. — Добре, я потім усіх перевірю сам.

Коли усі повернулися, щоб вийти в коридор за каністрами, головний затримав Боксера:

— Ти береш спальню з тим опудалом, — і додав навздогін іншим: — Ви візьмете другу кімнату й вітальню. Я закінчу тут.

Боксер застиг на місці, немов його посилали в пекло.

— Ні! Я туди сам не піду!

— Добре… Ми підемо туди всі разом…

Він указав Боксеру на каністру, а сам подався вперед. У коридорі до нього приєдналися двоє інших.

Головний штовхнув ногою двері спальні, щоб зайти… і наступної миті, коли чотири пари очей метнулися до протилежної стіни, в усіх перехопило подих…

Мумія зникла!

21 жовтня, 23:17

Алекс набрав номер мобільного телефону Головного.

(довго)

Зараз той візьме свою мобілку, і він скасує операцію.

(але звідки це гнітюче передчуття, що він запізнився?.. що вже нічого не…)

Пішов сигнал.

В Алекса завмерло серце — Головний не відповідав.

Звідкись іздалеку на нього насувалося щось темне і безформне…

Алекс відключився й безсило впав на стілець.

Пізно…

Щось стрімко наближалося…

Він продовжував сидіти й майже апатично прислухатися до цього передчуття.

Його рука раптово метнулася до верхньої шухляди столу.

Через мить двері квартири затряслися від важкого удару…

21 жовтня, 23:16

Поки всі троє за його спиною витріщалися на порожню стіну, де мала бути мумія, Головний укотре за цей вечір спробував утримати себе в руках. І йому це знову вдалося — щось його підтримало, може, відповідальність за трьох людей, які були поруч.

Його погляд останній раз сковзнув порожньою стіною.

Усе! Чхати на Алекса! З нього досить!

Головний повернувся до своїх підлеглих і штовхнув найближчого в груди:

— У машину! Швидко!.. — його окрик вирвав їх з оціпеніння.

Почався рух, спершу сумбурний і неосмислений, — Косий першим кинувся бігти через вітальню в коридор, але перечепився за стілець і з гуркотом упав. Боксер, який ішов за ним (досі стискаючи ручку повної каністри), заплутався в ногах Косого й теж ледь не гепнувся; каністра вивалилася з рук, із відкритого горлечка захлюпав бензин.

Головний із Сивим були відразу за ними. Щоб не створювати колотнечі, Головний пропустив Сивого вперед, поки Косий, що вже був у коридорі, кинувся до вхідних дверей.

Головний швидше почув, аніж побачив, що двері нарешті відчинились.

З того моменту, коли Головний скомандував «у машину!», і всі четверо вилетіли з квартири — в об’єктивному часі пройшло якихось сім секунд.

Ніхто, звичайно, не помітив, що з трьох каністр, які залишилися в коридорі, тепер було тільки дві…

Нарешті, вони заскочили в машину.

— Боже… Що це було?.. — тремтячим голосом промекав Сивий. — Мене аж трусить, як подумаю…

— Заткнися! — через плече кинув Головний, що сидів попереду поруч із Боксером, який був за кермом.

— Швидше! — гаркнув Головний на водія, в якого так тремтіли руки, що він не міг завести машину.

— Невже він… воно… А якщо це лігвище Відривача… — знову подав голос Сивий.

— ЗАТКНИ СВОЮ ДУРНУ ПЕЛЬКУ!!! — закричав Головний.

Усіх настільки охопила сліпа паніка, що ніхто не звернув уваги на сильний запах бензину в салоні автомобіля. І що задні двері були відчинені, а замок — зламаний зовні. Косому, котрий крізь них і заскочив у машину, було не до таких дрібниць.

Боксер, якого трусило, мов у лихоманці, ніяк не міг справитись із запалюванням.

— Дай!.. — Головний видер у нього ключі.