- Проходь в ванну і засунь руку під холодну воду . - затягла його у ванну, дістала з аптечки бинт і антисептик, обробила, перебинтувала.

- І це ще я вважала, що у мене тупі ножі дома. Добре, тепер просто посидь. - сидить, надувся, як миша на крупу. Тим часом довелося рятувати макарони. Їли ми в тиші, я бо наговорилася, Святослав, бо хто його знає, які там саме зараз тарганчити повстання затіяли. Власне це був якийсь трохи дивний вечір, бо після вечері ми розійшлися по кімнатам я свою роботу ще робити, а він я сподіваюсь мої лаби робити. Я тільки заглянула після душу до нього, попросила довго не засиджуватися, бо спати теж треба, угукнув у відповідь, потішно перев’язаним пальцем набираючи текст на ноуті.

Мій ранок почався з душу і думок, що в принципі я щаслива самотня жінка. А от зараз почуваюся дуже сімейною і дитину мені кормити то треба. Холодильник тонко так натякнув, що його не завадило б поповнити. Зате вирішилося, що будуть солодкі грінки, каша і бутерброди. Святослав встав сам, але по тому, як виглядав, то сказала б що спав він мало.

- Доброго ранку! - покосилася на нього, може діти то добре, он яке миле і заспане.

- І тобі доброго ранку! - посміхнулася і вручила йому миску.

- Я майже все доробив, залишилася ще одна.

- Ти звісно чемпіон, але, що було не ясно в моїх словах, що спати теж треба?

- Я й ліг спати, просто не міг заснути.

- Ясно. - ну, а що тут може бути не ясного, півночі залякував себе думками про майбутнє. - До пар готовий?

- Ну…якби так.

- Каву?

- Мугу. - з повним ротом, видав він, щось схоже на ствердну відповідь. Зробила і собі і йому.

- Не поспішай. В нас є ще досить часу, щоб просто спокійно поснідати. - він спинився, випрямив спину і повільно почав водити ложкою по тарілці. Захотілося собі прикусити язика.

- А ви чому не снідаєте? - задав він запитання.

- Чесно? Ненавиджу кашу. - посміхнулася я. Подивився на мене, подумав.

- То ви тільки тому, що я у вас…готуєте сніданок?

- Я готую сніданок, бо сніданок корисний і голодна я не можу ходити. Уявляєш скільки радості у студентів буде, коли мій шлунок розпочне вимагати їжу прямо на лекції. Просто сьогодні щось каші мені не хочеться. Іноді буває.

- А мені мама такі ж грінки робить. - небувало зрадів він грінкам. Я розглядала його волосся, що вже явно відросло. По хорошому до перукаря б йому сходити треба. Та думаю сам розбереться. Коли опіки занадто багато, то теж не добре. А золотої середини іноді важко втриматися, особливо батькам. Чадо ж росло на очах і важко примиритися з думкою, що водити за ручку уже його не потрібно. Що рішення дитина має приймати сама і відповідальність сама нести за ці рішення. Пам’ятаю був у нас студент, мама його і на іспити привела і взагалі перший курс здається з ним ходила. Хоча з іншої сторони, то може було їм комфортно двом від цього. Адже цей Сергійко з дівчинкою пізніше здається познайомився і коли випускався то діло йшло до весілля.

По вчорашньому сценарію ми приїхали в університет. Я висадила Святослава, взяла каву і поплутала в кабінет. Молитва про спокійний день була проігнорована десь там на небесах. Ще біля входу підловив Вадим, волосся якого було і дивної стрижки і несамовитого кольору здається з відтінком зеленого.

- І тобі привіт! Це що за прояв самовиявлення на голові? Експериментуєш з зовнішністю чи шукаєш свій образ? - не спиняючись пішла далі, Вадим не відставав йшов слідом.

- Колір волосся це моя особиста справа.

- Навіть не претендую на більше. Що хочеш?

- Про вилазку хотів запитати.

- Буде. На наступний тиждень. В суботу.

- О, чого так довго?

- Бо я самодур, як вирішила так і буде. - пробурчала я підходячи до кабінету. - Завдання у нас є, зараз Міх готується, буде готовий поліземо. Ще питання?

- Ні. Чого ви такі злі? - все ж запитав.

- Та я просто млію, доводячи вас до священного жаху, перед гранітом науки, який ви опецьки ніяк розгризти не можете. Все, брись звідси у мене важкий період прийняття отриманих знань. До речі виглядаєш миленьким так відразу і не зрозумієш хлопчик ти чи дівчинка. - кинула я шпильку на прощання і зайшла в кабінет. Щось провив у слід, хмикнула. Навіть до столу не дійшла, як двері відкрилися і в кабінет просунувся Тарас.

- Що за кольоровий хлопчик?

- Доброго здоров’я Тарасику! - єхидним голосом привітала я його.

- Що накрила сесія?

- Ці самознищенці здається мають чим покінчити з собою, тому почуваються у повній безпеці.

- А я чув як тебе вчора називали, - з блаженною посмішкою розвалившись на стільці видав він, - жінка сатани, - посмакував він плітку.

- Я майже розчулилася. - сіла я на стіл допивати свою каву.

- Та, буде тобі. Переживемо цю вакханалію. Прорвемося.

- Ти мене чи себе заспокоюєш?

- А понеслось гімно по трубам. Мене вже сьогодні зранку без вазеліну…- з сумною моською понуро опустивши голову буркнув він.

- У…не можеш нічого змінити, то відкривай всі радості БДСМ.

- Ти такою паскудницею буваєш.

- Ага.

- А ще я сьогодні і не тільки я бачив як з твоєї машинки вискочило якесь непорозуміння.

- Це точно було воно.

- Якісь проблеми? - враз посерйознішав він.

- Звідкіль? - виразила я здивування.

- Дарин, я ж тебе знаю.

- Тарасику у мене зараз найбільша проблема пережити сесію. Все інше так фітюльки. Вперед, труба зве. Пішла доводити до істерії свій мозок…он не так давно видало одне щастя, не знає, і навіть близько не плаває біля теми, зате сів напроти мене і говорить, що я вам зараз таке смішне розкажу.

- Розумно. Головне ж не мовчати. Пам’ятаєш як один захищався, словами, а можна я не по дисертації, а своїми словами і всі такі сидять поважні, звісно можна…і тут цей заплішений поніс таку пургу, що всі й не знали, як спинити.

- Незабутні враження. За що я тільки люблю свою роботу?

Славний видався деньок, а за ним ще череда таких же, до кінця дня, я крутилася, як дзиґа, а світ потихенько спадав з розуму, чим доводив мене до чистого навіженства. Башню крило, як сказав би Тарас. З роботи я зібралася, коли прибиральниця голосно торохтіла відром, заглянула в кабінет і щось таке неласкаве пробурмотіла, що з горе з цими вченими. З її думкою, внутрішньо я погодилася, що горе то горе і зібралася додому. По дорозі до машини, з сумом поглянула на закрити вуличну кав’ярню, їсти хотілося страшенно. Згадала про Святослава. Дістала телефон набрала Дениса.

- Привіт! Поговориш?

- З тобою завжди. І так здивований, як це ти ще не подзвонила і не уточнила, як твоє протеже поживає.

- Годі, мене звинувачувати в корисності, - нагло позіхнула я в трубку. - Сам он розказував, що коли я на когось звертаю увагу у тієї людини починається стрес і безсоння.

- Що вимоталася?

- Трохи є. - зізналася я.

- Нормальний хлопак, сидить он працює. І так, я його кормив. Здогадався, чого б це ти проявляла турботу, а потім присилала не людину, а пральну дошку якусь.

- Ти такий чуйний. - пробурмотіла я. - І милий. І чудовий. І просто класний.

- Це все тому, що ти вчасно відговорила мене від ідеї з тобою одружитися.

- Але ж ми друзі, а так всього лише мав би свою недосконалу дружину.

- Я іноді ненавиджу тебе за твою прозорливість. - навіть досить серйозно сказав він.

- А ти люби свою дружину, просто люби і буде тобі щастя. - у Дениса, якось відчайдушно не складалося сімейне життя, ні воно у нього було дружина, дитина і він, що майже весь час проводив на роботі. І все було начебто добре, та щось якось не те.

- Не хочу про це говорити.

- Вибач. - покаялася я. - Іноді мене теж накриває. І іноді здається, що я можу дати слушну пораду.

- Все нормально. І за пацана не переживай. Спрацюємося.

- Дякую тобі за все.

- Та немає за що.

Тиждень, як і життя пролетів непомітно. І знову п’ятниця. Втома відчувалася і я з мрією подумала про відпустку. Про те, що от візьму спланую і проведу її з користю. Прямо надихнулася моїми рішучими планами. Прийшли навіть думки почати вивчати італійську мову. Тут як кажуть, головне не час, головне зусилля. Приблизна в такому райдужному настрої я і вийшла до Луки, який чекав мене під роботою. Лука стояв притулившись до автомобіля і з милою хлопчачою усмішкою зустрічав мене. В джинсах і футболці він виглядав молодшим, з сонячними очками на лобі – хвацько, а ще я вперше його бачила чисто голеним, певний інтерес до цього в мені проснувся.