- Є. Тільки я вас біля машини буду чекати.

- Ну, добре. Гарного дня.

- Вам теж, нікого не вбити.

- От, зараза дрібна. - пробурмотіла я йому в слід. Поставила машину, взяла каву, вулична кава у знайомого хлопчини звісно ж смачніша, чим та, що треба заварити на робочому місці. Тим більше він її в борг давав. Життя. І я така вся зібрана і оптимістична, я подолаю все одним словом. Так, ще вияснити що саме, мені сьогодні треба долати. Вищі сили зробіть мій сьогоднішній день без глобальних проблем а? З кавою і молитвою дійшла до кабінету і начебто ще так нічого. Ніхто не чекав під кабінетом, ніхто не ломився в телефон з істеричними криками, що все пропало і що ж тепер робити. Просто диво. Допила спокійно каву, взяла ноутбук і з вірою в краще пішла починати свою першу пару. Не минулося. Тільки я почала лекцію, як зникла електрика і аудиторія потонула в темряві, світло було лише від мого ноутбука.

- Та, я просто щасливчик. - приречено пробурмотіла я. - Шановні студенти, заспокойтеся і зробіть тишу в аудиторії. Нічого страшного, це ж не означає, що лекції у вас не буде.

- Дарино Олександрівно тут же темно.

- Це ж не заважає чути мій голос. Це просто означає, що на сторонні предмети ви відволікатися не будете. От, наприклад, як у Реви. Рева покладіть телефон і зосередьтеся на моєму голосі. Отже, що коли…- і хвилин 40 були повною імпровізацією і сміхом. Тяжко втриматися, коли твій викладач переходить на зло віщий шепіт, сама розважалася. Світло увімкнули, але потім, тому до кінця робочого дня, я видихнулася, як спирт з відкупореної пляшки. Голос сів, а в голові було якесь незрозуміле марево. Зібралася, дійшла до хлопчика з кавою, озирнулася довкола, Святослав сидів на лавочці, взяла дві кави і пішла до нього.

- Привіт! Тримай каву. - простягла йому стаканчик з цукром. Озирнувся на мене, подумав, обережно забрав стаканчик.

- Дякую!

- Зараз трошки оживу і поїдемо.

- То може іншим разом. - не дивлячись на мене сказав він.

- А ти думаєш в інші дні, я виходжу бадьоріша? Все нормально. Не переймайся. Давно сидиш?

- Ні. - я не повірила, на вулиці хоч і весна, але на диво холодна.

- Пішли в машину. - життєрадісно піднялася і навіть легку посмішку почепила на лице. Закинула ноутбук з сумкою на заднє сидіння.

- Я звісно люблю весну, але ця просто аномально холодна, хоча мій дідусь он говорив, що за його дитинства у травні ще сніг лежав, то може не так вже й погано у нас зараз.

- Клімат у нас змінився з помірно континентального став різко континентальний.

- Та, да гойдає погоду знатно. А ти не надто легко одягнутий? - оцінила я його незмінну кофту і джинси.

- Нормально. - тут же схрестив він руки перед собою.

- Як день пройшов?

- Нормально. - після такої відповіді я розсміялася, десь таке я вже чула.

- Не зважай! Я сьогодні говорила з одним своїм знайомим. Він шукає вечірнього секретаря. Офіс за пару зупинок від гуртожитку. Готовий з тобою зустрітися, звісно, якщо це тобі цікаво.

- А що потрібно робити?

- Нічого кримінального і такого з чим би ти не справився. Приймати дзвінки, розбирати пошту, знайти потрібну інформацію, щось замовити, щось проконтролювати, виконувати якісь дрібні завдання керівника. По часу це десь з 18.00 до 22.00 щонайпізніше. - Святослав погриз губу і знову почала сочитися кров. - Святослав, ти знаєш, що коли ти починаєш нервувати ти починаєш гризти губу.

- Що? - видихнув він.

- Кажу, що я бачу коли ти нервуєш, то що тебе так напружило?

- Що отак просто ви подзвонили і мене візьмуть?

- Що означає просто? Подзвонила припустимо я не в одне місце, але тільки Денис шукав вечірнього секретаря. Отже, він отримує секретаря, ти роботу і всі мають бути щасливі.

- Я не просив.

- Знаю. Але в цьому житті я дотримуюсь досить простих правил одне з яких, якщо можеш допомогти, допоможи. Далі все залежить від тебе. Захочеш працювати будеш. Денис, як керівник адекватний, вимогливий, але не самодур. Те ж саме стосується і його, я йому запропонувала кадра, далі він розбирається сам. Господи, де ж в тобі стільки недовір’я до людей то береться? Щось на твій юний вік, виглядати таким розчарованим від людей ще зарання. Чого сполохався? Сходиш, поспілкуєшся з Денисом, якщо зовсім буде не те, що тобі потрібно, пошукаємо ще якісь варіанти.

- Я не…сполохався. Де ви тільки це слово взяли? Просто мені реально потрібна робота.

- Так, все, адресу я тобі смс перекину, там і контактний телефон буде. Підійдеш завтра на 18.00, далі розберемося. - я покосилася на нього. - Перестань вже терзати ту нещасну губу. Що ще? В дверцях серветки, витри кров. - серветку він дістав, кров витер.

- Якщо я не справлюсь… - я пораділа, що таки крізь такі сякі затори я нарешті доїхала до дому.

- Святослав, подивися на мене. - неохоче підвів очі. - Я б не рекомендувала тебе, якби мала хоч малесенький сумнів, що ти не справишся. Що за приниження власних достоїнств? Не святі горщики ліплять. На жаль, працюючі люди, аж геть не супермени. Те, що ти читав вакансії і скрізь зустрічав, що вимагають, щоб і вища освіта була і досвід і знання іноземних мов і до 25 років, якісь несамовиті вміння і навичку і щоб віталося бажання працювати понаднормово, то трохи як би правильно сказати є проблемою наших компаній, які ще трошки не зрозуміли, що вже деякі ейчари б’ють на сполох, з приводу того, що підростаюче покоління взагалі по їхнім правилам працювати не хоче. Деякі серйозні компанії уже про це задумуються, їх відвідує розуміння, що кадри вирішують все. І починаються танці з бубнами, як же зробити так, що б ці цінні мізки залишилися в їхній компанії, а не злиняли, як мінімум закордон. На справді усе залежить тільки від тебе. Ти і тільки ти можеш вирішити, як буде виглядати твоє життя. Ти досягнеш всього чого захочеш. Межі тільки в твоїй голові. У цьому світі кожному є місце. І ти отримаєш те, на що ти замахнешся. Якщо ти вирішиш, що не можеш, то ти дійсно не зможеш. Усіх людей, що досягли успіху в різних галузях об’єднує одне, вони не здавалися, помилялися, але не зупинялися, вони мали мету і вони до неї йшли. Якщо ти думаєш, що їм було легко, що їм ніхто не говорив, ти лузер, кинь, ти не зможеш це зробити. То ти помиляєшся. В людях то нічого по суті не змінилося, як тільки один відбивався від зграї і ставав не схожим на інших його тут же обступали кругом і починали гризти. Такі, що виходили за рамки розуміння зграї, завжди лякали, вони були інші, а отже піддавалися гонінням. Можливо це зараз трохи покрите лоском і виглядає цивілізованіш, але суть одна так само будуть говорити, що те що ти робиш дурня, що ти не справишся і навіть не берися, а давай повертайся до нашої сіренької маси і будь як всі інші. Тому, важливо вірити в себе, а цей шум залишати на стороні. Усі роблять помилки, це нормально, особливо, якщо ти щось починаєш вперше. Але зробив помилку, виніс висновки, щоб такого більше не допустити і пішов далі. Чим швидше ти собі цю помилку пробачаєш, тим швидше вчишся і досягаєш кращого результату. Зациклення на помилці і посипання голови попелом , якесь без результативне витрачання часу. Перед тобою цілий світ звісно в ньому можна стати і бухариком, то саме легше всього, жаліти себе скиглити і нічого не робити і бізнесменом і вченим . Але треба знайти свою дорогу. Бо, успіх він не вимірюється грошима. Чимало людей у нас є пустими - вони вимірюють успіх набуттям якихось зовнішніх атрибутів, машин, майна, впливу, влади, слави. - я зупинилася після гучного бурмотіння в животі Святослав, на що він вмить почервонів.

- Пішли додому, бо я теж зараз з голоду помру. - вийшла я, він вийшов слідом з машини забрала речі і ми пішли в квартиру. - Переодягайся, мий руки і підлітай на кухню. Зараз щось придумаю на вечерю. - я теж переодяглася в зручні домашні штани і сорочку, поки переодягалася, подумки проінспектувала наявність їжі і прийняла вольове рішення, що буде у нас на вечерю макарони , благо тушковане м'ясо ще залишалося , салат і ще щось що є в холодильнику. Поки все це грілося, варилося і кришилося на кухню зайшов Святослав, щоб не скучав без діла, доручила йому порізати хлів і розкласти сир на тарілки. Про це пожалкувала вже через хвилину почувши, ай. Пальця він врізав.