- Ви, що всю ніч не спали? - запитала я Міха.

- Ну, розумієш, ми подумали і вирішили, що не гріх буде і познайомитися з клубом.

- І як?

- Горілка тут ядерна. А дівчата красиві. - мрійливо проговорив він. Я виразно на нього покосилася.

- Що? Я тільки дивився. - розвів він руками.

- І що вам містянам, нічого від місцевих не прилетіло?

- Та, ми ж не відморожені. - зробив він паузу. - Виставилися.

- Та, ну? - не втрималася я від сміху.

- Дикі звичаї. - буркнув Міх.

- Я від вас таки в захваті.

- Сама ж говорила, що життя без косяків надто нудне. Ну, от розважалися.

- Я ще говорила будьте відповідальним, успішними, надійними, будьте чоловіками, то щось мене ніхто не чує.

- Ай, давай без демагогії. - трагічно скривився він.

- Я абсолютно класична, капосна жінка, а класика, як відомо завжди в моді.

- Шкурою відчуваю, щось відмочеш.

- Не-а, мені ліньки бо поки ви знайомилися з місцевими традиціями, я від світанку конструктор складала з дуже розумненькою дитинкою.

- Ну, ти вмієш розважатися. - потис він плечима, зручніше влаштовуючись в кріслі.

- З часом все змінюється.

- Ти так говориш наче з тебе вже пісок сиплеться.

- Я вашими стараннями до того не доживу. У мене робота де я заробляю нервовий стрес, нервовий тік і головну біль і так ще трішки грошей на лікування.

- Дарино Олександрівно, а от не треба погрожувати. Тобі ж подобається те, що ти робиш, не прибідняйся. - буркнув Міх.

- А ви от коли наступного разу, якусь дурню захочете вткнути то подумайте про мене. Бо думки ваші листати я не вмію.

- І що сталося? По твоїм очам читаю, що щось не так. - кинув він моститися і уважно витріщився на мене.

- Ти буваєш такий полохливий, що це іноді так мило виглядає. Все нормально Міх. Цілий ранок Ліля он історіями розважала, виявляється у неї були дуже складні часи, а вона подзвонити мені навіть не здогадалася. Так, що видно я щось недопрацьовую. Тому і почала думати, що я ще пропустила, бо я то думала, що все було нормально.

- Ну, не всім хочеться відразу бігти до тебе і плакатися. Змирись з цим. Дещо потрібно вирішувати самим. Сама то ти теж не дуже біжиш до нас з якоюсь бідою. Ми взагалі за бортом в такі моменти твого життя, поки ти там внутрішньо не перегориш ти ж не підпускаєш до себе. І зі своїм романом, коли ти так чудово відморозилася від усіх ти думаєш нам то було приємно? Тарас он теж навіть дзвонив запитував чи не в курсі, які мухи тебе покусали. - після такої промови я різко завернула на заправку і зупинила машину. Повернулася до Міха, краєм ока побачила, що і Вадим з Веталем уже не спали.

- Хух. Ну по-перше вибачте, я про це не думала, тому твої слова зараз стали відкриттям. По-друге ти правий, я хочу, щоб зі мною хтось відкривався, а сама ж замуровую вежу і викидаю ключ. В цьому розумінні народ, ви праві на сто відсотків. Тому, ви мене вибачаєте і ми йдемо пити каву. Ваш посил про подвійні стандарти я зрозуміла. Постараюсь більше не повторюватися.

- От після цих слів моя шерсть вже стала дибки. Що означає не повторюватися? Цього разу ти рвонула на кінець світу, а тепер, що космос розпочнеш освоювати?

- О, знаєш ти буваєш такою заразою. Я якщо чесно думала, що досить тонко і делікатно вам пояснила, що все гаразд і мені просто потрібен деякий час.

- То було надто делікатно. - виплюнув слово Міх. - В принципі ми не зрозуміли. Єдине, що зрозуміли, що в тебе щось сталося і воно дуже страшне.

- Казна-що. - сильно потерла своє лице. - Мені потрібна кава. Порвали на британський прапор мої погляди і переконання на життя.

- Не грузись. Все нормально. - ледь зніяковіло відказав Міх. Та й інші після таких одкровень почувалися незручно. Зате все здається з’ясувалося і наче владналося. Бо каву ми вже всі цілком спокійно попили і без якогось напруження я розвезла хлопців по домівкам. Вадима забрала до себе. Я вирубилася, як тільки голова доторкувалася подушки. Мене навіть сни не мучили. Як колись казав мій інструктор з водіння, я вмер, аби вранці воскреснути. Прокинулася я від кроків, Вадим пройшов в ванну, тому і я піднялася з ліжка ліниво перекотившись. Потягнулася. Одягнулася. І я така готова до нових подвигів. І день розпочнеться з приготування сніданку. Наявність дітей в домі вимагає постійного перебування на кухні. Це тільки самітницьке життя може приводити до того, що починаючи готувати м'ясо у вині після другої пляшки задаюсь запитанням, а що я тут взагалі роблю. Тож омлет, кашка і гарячі бутерброди почала я творити сніданок.

- Доброго ранку! - привітався Вадим.

- Привіт!

- Сідай. Сніданок вже готовий. - я простягнула йому миски с омлетом та кашею.

- Дякую.

- Як спалося? - запитала я.

- Нормально.

- Як сніданок?

- Дякую. Смачно.

- Чим плануєш зайнятися?

- Підробіток в мене є. Піду гроші заробляти.

- О! А чим займаєшся?

- Продавцем в магазині одягу працюю.

- І як робота?

- Та, нічого. - тяжко зітхнув він.

- Я хотіла поговорити, про дещо твоє особисте, - покрутивши в руці чашку з кавою, почала я обережно підходити до першочергової проблеми.

- Я так і зрозумів, що ми маємо мій прихід з подальшим моральним падінням ретельно обговорити. Точно це потрібно? - нервово видихнув він.

- Точно. Вадим, я розумію, що тобі складно, та я все ж хочу нагадати, що за часту сварки та суперечки виникають через дрібниці найчистішої нісенітниці.

- Я знаю. - покривився він. - І зараз зовсім не хочу про це говорити.

- Добре. Але ми зможемо ще про це пізніше поговорити?

- Можемо.

- Я ніяких дурниць робити не буду. За останні дні я зрозумів, що то все дурня. З тим жити можна.

- Хм, звідки то таке просвітлення?

- Просто подивився, як живуть інші. Ігор Іванович надихну.

- А знаєш, я тобі вірю. Все буде добре.

- Тоді я дякую. І я піду. Але ви обіцяєте, що ми найближчим часом зробимо вилазку?

- Обіцяю. Сама скучила. Я то неймовірно час провела у відпочинку, але все за підземним Києвом я скучила.

- А я жахливо провів час. З Лукою взагалі не можна говорити, дід теж вже замучився з нами… Але сподіваюсь, що і у нас настануть кращі часи.

- Послухай Лука зробив свій вибір. У них буде дитина. Їм потрібна твоя підтримка.

- Ха- ха. - нервово розсміявся він. - Ви навіть не уявляєте про що говорите. Вони всі нещасливі. А от Каріна одна задоволена.

- Вадим, вона матір дитини твого брата, твого племінника, яка зараз перебуває в емоційно не стабільному стані. Гормони і таке все інше. Знаєш, життя може скластися так, що і ти зустрінеш дівчину, яка можливо не буде подобатися твоїм друзям і рідним. Постав себе на місце Луки. Спробуй зрозуміти, як йому.

- Знаєте, я йому дуже співчуваю. Я вас зрозумів. Спробую поки, що з Каріною не пересікатися.

- Щось ти явно не те зрозумів. - з сумом сказала я.

- Та, все я так зрозумів, просто всі інші розуміють тільки ту картинку, яку їм показує Каріна. Але я буду вести себе добре.

- Але якщо ви почуєте вистріл, то знайте, що в мене це не вийшло. Приблизно так говорила Скарлетт О’Хара.

- О, Боже, та я біля таких милих жіночок навіть не злітаю. Звідки у вас жінок береться стільки віроломства?

- Ну, можливо то тому, що на стороні чоловіків завжди була сила і влада, а от бідним жіночкам доводилося виживати в заданих умовах.

- То я вже зрозумів, що розлючена жінка це така собі суміш розлюченої кобри, грізлі й носорога.

- Не блазнюй.

- Та навіть не думав. Та я вже піду. Поки ще чогось не сказав і не нарвався на грубість.

- Та біжи вже. В наступну суботу думаю зробимо вилазку.

- Супер. Тоді до зустрічі. - на радостях, що більше ніяких розмов по душам він щасливим козликом поскакав з мого дому. Як же мало іноді людині потрібно, просто аби її не гризли. І то вже щастя. Певно, труднощі нам потрібні, щоб потім ми ліпше цінували миті спокою, напувалися щастям, як спраглі джерельною водою, духовно зростали, або ж просто отримували досвід. М-да, іноді теж так буває. Як там колись говорилося, якщо тобі дуже хочеться здатися, то ти певно вже десь близько від перемоги. Хоча іноді дивлячись з-за чого страждають люди, з яких приводів заморочуються, чим мучать себе і оточуючих, то починаю думати, що страждання то їхній свідомий вибір. Іноді здається, що вони навмисно вигадують причини для страждань, так, щоб з пристрастю, з вогником бо від цього вони отримують задоволення. В цілому це виглядає, як замкнуте коло. Там же само налаштування виглядає, як все погано…все дуже погано…все зовсім погано…і звісно, погане і бачиться . Як казала Ліза, у мене таке відчуття, що на граблі я не наступаю, я на них танцюю. Мене це теж дуже навіть стосується. А то варто було лише нагадати про Луку і я знову варюсь в пучині все пропало. Які, нав’язливі почуття. Що їм не сидиться на своїй гілочці? О, так і перетворюється життя на пекло, коли день у день повторюється і тебе пожирають власні емоції. А з кола то замкнутого пора виходити на волю, там сонечко, пташечки і інші радості життя. От друг Тарасик допустимо. Я потягнулася за телефоном і набрала Тараса. Відповів, так немовби чекав.