Annotation
Коли ти дивишся на своє відображення, бачиш у дзеркалі сорокарічного чоловіка. Насправді ж тобі значно більше. Чотириста років… Як воно, пережити чотири епохи, стати свідком колосальних змін, але не змінитися самому? Том Азар, хворий на рідкісну недугу анагерію, яка сповільнює процес старіння. Усе своє життя він змушений змінювати міста й оточення, імена та звички, аби не викликати підозр. Але Том не один такий. Існують й інші хворі. Їх захищає таємна організація. Одного разу Азар усвідомлює, що насправді все не так і хтось хоче винищити цих унікальних людей. Тепер чоловік має відшукати свою доньку, яка успадкувала батьківську хворобу…
Метт Хейґ
Частина перша
Шрі-Ланка, три тижні тому
Лос-Анджелес, два тижні тому
Лондон, сьогодні
Лондон, 1623 рік
Лондон, сьогодні
Лондон, 1860 рік
Лондон та Сент-Олбанс, 1860–1891 роки
Лондон, 1891 рік
Лондон, сьогодні
Саффолк, Англія, 1599 рік
Лондон, сьогодні
Саффолк, Англія, 1599 рік
Лондон, сьогодні
Саффолк, Англія, 1599 рік
Частина друга
Лондон, сьогодні
Хмарочоси
Ліс
Сент-Олбанс, Англія, 1891 рік
Атлантичний океан, 1891 рік
Нью-Йорк, 1891 рік
Лондон, сьогодні
Частина третя
Боу, неподалік від Лондона, 1599 рік
Лондон, сьогодні
Хакні, біля Лондона, 1599 року
Лондон, сьогодні
Лондон, 1599 рік
Лондон, сьогодні
Лондон, 1599 рік
Лондон, сьогодні
Лондон, 1599 рік
Хакні, передмістя Лондона, 1599 рік
Лондон, сьогодні
Париж, 1928 рік
Лондон, сьогодні
Частина четверта
Бісбі, Аризона, 1926 рік
Лос-Анджелес, 1926
Лондон, сьогодні
Інтерлюдія про піаніно
Лондон, сьогодні
Лондон, 1607–1616 роки
Лондон, сьогодні
Кентербері, 1616–1617 роки
Лондон, сьогодні
Париж, 1929 рік
Лондон, сьогодні
Частина п’ята
Плімут, Англія, 1768 рік
Лондон, сьогодні
Таїті, 1767 рік
Дубай, сьогодні
Плімут, Англія, 1772 рік
Десь у небі над Австралією, сьогодні
Острів Хуахіне, Острови Товариства, 1773 рік
Тихий океан, 1773 рік
Байрон-Бей[137], Австралія, сьогодні
Кентербері, Англія, 1617 рік
Байрон-Бей, Австралія, сьогодні
Лондон, сьогодні
Ліс у місті Пон, Франція, майбутнє
notes
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
85
86
87
88
89
90
91
92
93
94
95
96
97
98
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110
111
112
113
114
115
116
117
118
119
120
121
122
123
124
125
126
127
128
129
130
131
132
133
134
135
136
137
138
139
140
141
142
143
144
145
146
147
148
Метт Хейґ
Як зупинити час
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» 2018
Публікується з дозволу Canongate Books Ltd, 14 High Street, Edinburgh EH1 1TE
Перекладено за виданням: Haig M. A How to Stop Time / Matt Haig. — Edinburgh: Canongate Books, 2017. — 336 p.
Переклад з англійської Таїсії Івченко
Дизайнер обкладинки Оксана Драчковська
Електронна версія створена за виданням:
Г29 Як зупинити час: роман / Метт Хейґ; пер. з англ. Т. Івченко. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 320 с.
ISBN 978-617-12-4223-4
ISBN 978-1-78211-861-9 (англ.)
© Matt Haig, 2017
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2018
* * *
Присвячую Андреа
Я часто згадую ті слова, які сказав мені Гендріх у своїй нью-йоркській квартирі понад сто років тому:
— Перше правило: не закохуватися. Є ще низка правил, але це головне. У жодному разі не закохуйся. Не кохай. Навіть не думай про кохання. Дотримуйся цього правила — і все буде добре.
Я дивився крізь дим його сигари у вікно. А за вікном у Центральному парку лежали повалені дерева, які повиривало буревієм.
— Сумніваюся, що зможу колись покохати ще раз, — мовив я на те.
Гендріх усміхнувся якоюсь диявольською посмішкою.
– І добре. Можна любити їжу, музику, вино та сонячні ранки в жовтні. Можна любити водоспади та запах старих книжок. Але любити людей не можна. Чуєш? Не прив’язуйся до людей. Намагайся відчувати якомога менше емоцій до тих, хто з’являється у твоєму житті. Інакше втрачатимеш здоровий глузд…
Частина перша
Життя серед поденьок
Я старий.
Це головне, що я маю вам сказати. І ймовірно, вам буде важко в це повірити. Якби ви мене зустріли, то дали б мені не більше сорока. Але ви б сильно помилилися.
Я старий. Я древній. Як дерево, як венус[1] чи як картина епохи Ренесансу. Щоб вам було простіше, я скажу дату. Я народився більш ніж чотири сотні років тому, третього березня 1581 року. Народився у кімнаті своїх батьків на третьому поверсі невеличкого французького замку, що тоді став мені за дім. Той день, вочевидь, видався теплим як для березня, бо моя мати попросила повитуху повідчиняти усі вікна.
— Господь тобі посміхнувся, — сказала мати. Могла б ще додати, що з тих пір Його посмішка заклякла у гримасі. Якби, звісно, Він взагалі існував.
Моя мати померла вже дуже давно. А я ні. Розумієте, я хворий. Хоча хвороба й не зовсім годяще слово для цього. Від хвороб людям стає погано, і зрештою вони помирають. А у мене швидше не хвороба, а особливий стан. Рідкісний, але не унікальний. І знають про нього лише ті, хто сам від цього страждає.
Ви не знайдете жодної згадки про мій стан у медичних журналах. У нього немає офіційної назви. Уперше згадка про нього з’явилася в медицині у 1890-х — тоді один лікар назвав його «анагерія», але ця інформація так і не поширилась, і невдовзі ви зрозумієте чому.
* * *
Ця особливість, будемо так її називати, розвивається десь у підлітковому віці. Як саме? Та взагалі-то ніяк. «Хворий» взагалі не підозрює про свій стан. Кожна людина прокидається вранці та бачить у дзеркалі одне й те саме обличчя — день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Люди не схильні помічати дрібних змін у собі. Так і хворий. А ось із роками він усе ж таки починає помічати, що не старішає.