– Тепер, – каже, – нехай вам господь помагає: будьте щасливі і довголітні та не забувайте, що бог милосердний не на те, щоб грішили, а на те, щоб каялись у гріхах!

– Так, панотченьку, так, – каже дід. – От чорти так не дали покаятись Трутику; розірвали бідолашного на шматки – тільки пір’я полетіло за вітром! ..

Як стали прощатись, Одарка тричі вклонилась пустельникові до землі, як рідному батькові. І дід хотів був поклонитись, так шия ніяк не гнеться. У тих січовиків в’язи, як у вовка; вони одному тільки богу й кланяються до землі. От дід ухопив себе обома руками за оселедець та насилу нагнув трохи свою голову.

IX

Подякувавши добре пустельникові, дід з молодою жінкою пішов ік Береці. Грошей у його було до чорта: повнісінький черес, туго набитий дукатами, – так що схотів, те й зробив. Вибрав він собі гарне місце над річкою, де теперечки панський сад, і поставив важну хату на дві половини. Накупив собі волів, овець, коней і зажив собі з Одаркою. Одарка дуже була щаслива з дідом – діждала сина оженить, діждала і внука і вмерла з доброю славою.

– От вам і кінець. Вибачайте, коли не до смаку; розказував, що чув од діда; коли він брехав, то я й брешу.

***

– А що сталось, – спитала хазяйка, продираючи очі, бо, поки старий розказував, вона то спала, то прокинеться і знов слуха, – що сталось з тим хвостиком?

– Е... поминайте як звали той хвостик: одчитали з коренем. Дід як вже не доглядався, так і місця того не знайшов, де він ріс.

– То-то ж! ..А то якось чудно, матері його на лихо: жінка та з хвостиком?

Хазяйка глянула на мене, мов хотіла довідатись, чи воно не чудно й мені.

Подякувавши дідові за його гарне оповідання, ми полягали спати, а на другий день уранці за чаєм знов зібрались, ще побалакали трошки і роз’їхались на віки вічні.

Щоб не розвіялось по світу те, як кажуть, фантастичне оповідання дідугана, я списав його для моїх земляків. Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар. Як пшениця зріє на ниві і складається у копи і скирти, так і воно, те насіння, запавши у серце й думку, зріє словесним колосом і складається у народні оповідання й легенди.

_____________________________

© ОГНЕННИЙ ЗМІЙ: Фантастичні твори українських письменників XIX ст. – К. : Молодь, 1990. – 288 с.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: