– То все інтриги, я певен, – сказав Батруель. – У такий спосіб занапастили чимало молодих талантів. Та, здобувши незалежність і маючи розумну дружину – і до того ж гарну дружину, – яка допомагатиме йому, я не бачу причин, чому він не зміг би...

Стівен почав уважно дослухатися до розмови.

– Ви прямо цитуєте з підручника спокушання. Мабуть, із першого розділу, – насмішкувато зауважив він. – А зараз облиште ці розмови і спробуйте подивитися в лице фактам. Якщо ви второпаєте їхню суть, ми зможемо порозумітися щодо угоди, яку ви мені пропонуєте.

Обличчя Батруеля проясніло.

– От і гаразд, – мовив він. – Я так і думав, що, серйозно обміркувавши мою пропозицію, ви...

Стівен урвав його:

– По-перше, ви повинні зрозуміти, що я не пристану на жодну з ваших звичайних умов, і краще облиште впливати на мою дружину, по-друге, це ви, а не я в скрутному становищі. Бо як ви зможете без моєї допомоги повернутися до... е-е-е... ну, туди, звідки ви з’явились.

– Суть моєї пропозиції в тому, щоб, допомагаючи мені, ви тим самим допомогли й собі, – зауважив Батруель.

– Але одна складність у цьому все-таки є, чи не так? А тепер послухайте мене. Я бачу три можливості. Перша – ми знаходимо когось, хто скаже нам закляття Відпусту. Ви знаєте, як це можна влаштувати? Ні? Я теж не знаю. Друга можливість – я покличу сюди нашого вікарія і попрошу його виконати обряд вигнання нечистої сили. Я гадаю, він це зробить із радістю. Може, за таке його навіть прилучать до сонму святих.

Батруель здригнувся.

– Краще не треба, – відказав він. – У п’ятнадцятому столітті піддали такому обряду одного мого приятеля. Він дійшов висновку, що це надзвичайно болісна операція. Досі не може про неї забути.

– Тоді розгляньмо третю можливість. За пристойну суму я знаходжу когось, хто підписує з вами угоду. В такому разі ви зможете доповісти своєму начальству, що успішно виконали свою місію. Як вам це подобається?

– Не дуже, – швидко відповів Батруель. – Ви хочете дістати дві вигоди, а заплатити тільки за одну. Наша бухгалтерія не дасть дозволу на такі витрати.

Стівен засмучено похитав головою:

– Не дивно, що ваші справи занепадають. Ви збираєтеся витрачати власні кошти там, де можна використати чужий капітал. Так ви ніколи не досягнете успіху. А згідно з моїм планом, я одержую гроші, ви – вашу угоду, а витрати становитимуть лише кілька шилінгів – із моєї кишені.

– Невже це можливо?

– Запевняю вас, така можливість існує. Ви граєте у футбол?

– Футбол? – невпевнено запитав Батруель. – Мабуть, ні. Які правила цієї гри?

– Про її правила я вам розповім потім. Та головне в тому, що гравець має бити по м’ячу влучно. А якщо м’яч у якусь мить летить не туди, куди його прагнуть послати, намір гравця зазнає краху, і це зрештою призводить до програшу. Вам зрозуміло?

– Та начебто.

– Тоді ви збагнете, що, навіть злегка підштовхнувши м’яч у критичний момент, можна вплинути на результат гри. І не треба порушувати правил, збивати суперника з ніг – ніхто нічого й не запідозрить. Просто хай одне з ваших чортенят, що допомагають вам у практичній роботі, легенько буцне по м’ячу, коли виникне слушна нагода. Це для вас не дуже важко?

– Не дуже, – погодився Батруель. – Це буде просто. Та я зовсім не розумію, яким чином...

– Ваше нещастя, чоловіче, в тому, що ви, хоч і читаєте свої бюлетені, безнадійно необізнані із сучасним життям, – сказав Стівен. – Ділі, де бланк футбольного тоталізатора?..

За півгодини Батруель уже все збагнув.

– Так, я розумію, – сказав він. – Ознайомившись із деякими технічними деталями, ми легко доб’ємося програшу, нічиєї або навіть виграшу.

– Те, що нам і треба, – підтвердив Стівен. – Отже, починаймо. Я заповнюю купон і ставлю для годиться кілька шилінгів. Ви робите гру, а я любенько забираю гроші без будь-яких ускладнень, пов’язаних із податками.

– Усе це дуже добре для вас, – зауважив Батруель, – та я не бачу, яким чином це призведе до підписання моєї угоди, якщо ви не...

– Зараз зрозумієте. Отже, про другий пункт нашої домовленості. Ви мені влаштовуєте результати ігор, а я вам натомість, скажімо, десь за півтора місяці знаходжу людину, яка підпише з вами угоду. Домовились? От і гаразд. Тоді давайте оформимо це у вигляді документа. Ділі, принеси мені аркуш паперу і трохи чорнила. Тьху! Ну й дурень же я! Ідеться ж про кров, а не про чорнило...

Через п’ять тижнів Стівен зупинив свого «бентлі» перед готелем «Нортпарк». За хвилину на східцях з’явився Батруель. Думка оселити його в себе вдома виявилася неприйнятною. Його потяг спокушати був чимось на зразок неконтрольованого рефлексу і виявився абсолютно не сумісним з домашнім спокоєм. Тому Батруеля вирядили до готелю, де йому було зручніше, та й можливості там були ширші.

Тепер Батруель своїм зовнішнім виглядом дуже відрізнявся від того гостя, що з’явився одного дня у Стівеновій вітальні. Бакенбарди зникли. Одначе розкішні вуса залишилися. Замість фрака він носив добре скроєний сірий костюм, шарф замінив на строкату краватку, а височенний циліндр – на фетровий капелюх. Тепер він мав вигляд сорокарічного заможного джентльмена з другої половини двадцятого століття.

– Сідайте, – сказав йому Стівен. – Ви взяли з собою бланк угоди?

Батруель поплескав себе по кишені.

– Я завжди ношу бланки з собою. Ніколи не знаєш, де і як... – відповів вів, і вони рушили.

Коли першого разу Стівен виграв потрійну ставку, він здобув бучну славу, хоч як намагався залишитись у тіні. Виграш двохсот двадцяти п’яти тисяч фунтів приховати важко. Стівен і Ділі зробили все можливе, щоб уникнути розголосу про наступний виграш – цього разу він становив двісті десять тисяч фунтів. Коли надійшла черга виплати по третьому чеку, адміністрація тоталізатора видимо розгубилася, і представники фірми прийшли переговорити зі Стівеном. Один з них, молодик в окулярах, почав розводитися про закони ймовірності, а потім написав дріб із величезною кількістю нулів і сказав, що це ймовірність трикратного виграшу потрійної ставки.

Стівен зацікавлено глянув на неймовірне число. Мабуть, його система навіть краща, ніж він досі гадав, якщо дав змогу вигравати, попри таку астрономічну неймовірність.

Молодик захотів ознайомитися з системою. Стівен ухилився від розмови на цю тему, проте дав зрозуміти, що він не проти зустрітись і обговорити деякі аспекти проблеми з головним управителем тоталізатора. Отож тепер вони їхали на зустріч із самим Семом Гріпшоу.

Контора футбольного тоталізатора містилася поряд з новою автострадою. Їх провели у просторий кабінет, де назустріч їм вийшов сам Гріпшоу. Стівен привітався й відрекомендував супутника.

– Це – містер Батруель, мій порадник, – пояснив він.

Погляд Сема Гріпшоу раптом став дуже уважним. Здавалося, він на мить поринув у спогади. Потім обернувся до Стівена.

– Ну, по-перше, друже, я маю вас поздоровити. Ви довго будете одним з найщасливіших гравців у історії нашого тоталізатора. Шістсот п’ятдесят п’ять тисяч фунтів. Значна сума, вельми значна... Але, – він похитав головою, – далі так тривати не може.

– Ну чому ж? – люб’язно заперечив Стівен, сідаючи у крісло.

Гріпшоу знову похитав головою.

– Уперше – пощастило, вдруге – нечувано пощастило, втретє – це вже підозріло, вчетверте – підриває основи бізнесу, ну а вп’яте – це для нас банкрутство. Ніхто не захоче ставити навіть кілька фунтів на певний програш. Нерозумно. То ви казали, у вас система?

– У нас система, – підтвердив Стівен. – Ми з моїм другом, містером Батруелем...

– Так-так. Містер Батруель... – сказав Сем Гріпшоу, знову замислено глянувши на Батруеля. – Я думаю, навряд чи ви схочете розповісти мені про вашу систему?

– З вашого боку було б наївно... – запротестував Стівен.

– Так, звичайно. Але далі це тривати не може.

– Бо якби це тривало, ви збанкрутували б? Ну, цього, певна річ, ми не хочемо. Тому ми сюди й приїхали. Містер Батруель має до вас пропозицію.