– Що ж, послухаємо.

Батруель підвівся.

– У вас чудовий бізнес, містере Гріпшоу. Було б нещастям, якби публіка втратила до нього довіру. Нещастям і для вас, і для публіки. Недарма ж ви утрималися від реклами третього виграшу мого друга, містера Треймона. Така реклама не сприяла б успіхові вашого діла. Одначе я маю щасливу нагоду запропонувати вам засіб, за допомогою якого ризик виникнення подібної ситуації цілком виключається.

Він заходився виголошувати спокушальну промову з виглядом художника, що взяв у руки улюблений пензель. Сем Гріпшоу вислухав його до кінця.

– ...отже, від вас вимагається лише проста формальність, а натомість я вживу заходів, щоб надалі ні наш друг Стівен Треймон, ні хтось інший не міг дістати від нас... е-е-е... прогностичну допомогу. Непередбачені випадки більше не виникнуть, і ви провадитимете ваш бізнес, користуючись цілковитою довірою публіки, якої він цілком заслуговує.

Він витяг з кишені текст угоди й недбало поклав його на стіл.

Сем Гріпшоу взяв угоду в руки й похапцем переглянув її. На превеликий подив Стівена, він без зайвих вагань кивнув головою.

– Здається, все чітко і ясно, – сказав він. – Я в такому становищі, що торгуватися не випадає. Підписую.

Батруель щасливо усміхався. Він виступив наперед з невеличким складаним ножиком у руці.

Підписавши угоду, Сем Гріпшоу перев’язав руку носовичком. Батруель схопив угоду, ступив крок назад і, щоб кров підсохла, помахав аркушем. Потім з видимою втіхою подивився на папір, ретельно склав його й сховав у кишеню.

У стані піднесення Батруель знову втратив відчуття епохи. Він усміхнувся до них і зробив елегантний уклін у дусі вісімнадцятого століття.

– До ваших послуг, панове.

І раптом зник. Від нього лишився тільки слабкий дух сірки.

Тишу, яка запала по тому, порушив Сем Гріпшоу:

– Ми таки здихалися його. Тепер він не повернеться, поки хтось його знову не викличе, – промовив він задоволено і обернувся до Стівена. – Непогано зроблено, мій молодий друже. Ви поклали до кишені більше ніж півмільйона за те, що продали мою душу. Оце те, що я називаю діловою хваткою.

– В усякому разі, мені здається, що ви не надто цим переймаєтеся, – з неприхованою полегкістю зауважив Стівен.

– Ні, не дуже, – сказав містер Гріпшоу. – Перейматися треба йому. Ви здивовані? Він і його бізнес існують уже тисячоліття – і ніякої системи. Сьогодні організація – це головне. Увесь бізнес має бути у вас перед очима, щоб ви напевне знали, хто де і хто є хто. Надто вони старомодні. Згодом, гадаю, вони таки звернуться до фахівців, які наведуть у них лад.

– Може, й так, – мовив Стівен. – Але, зрештою, його запити вельми специфічні, і він таки домігся свого.

– Ха! Зачекайте, доки він загляне до своєї картотеки – якщо в них уже є бодай поганенька служба інформації. Яким чином, гадаєте ви, дістав я стільки грошей, щоб розпочати свій бізнес?..

«Всесвіт» № 10, 1986.