БЕЛІСА Служниця посипала кімнату тиміямом, а не м’ятою, як я їй наказала. (Йде до ліжка) І не застелила ліжко тонкими простиралами, що у неї в скрині... (В цю мить стає чути солодкий звук гітар. Беліса кладе руки навхрест на своїх грудях) Ох! Хто шукатиме мене з вогнем, мене знайде. Моя спрага ніколи не загасне, як не загасне спрага тих потвор, яким б'є вода з рота у фонтан. (Музика продовжується) Що за музика! Боже мій! Що за музика! Як гарячий пух лебедів! Боже! Чи це я, чи музика? (Накидає на свої плечі довгий плащ з червоного оксамиту й починає ходити по кімнаті).

(Музика вривається, і чути п’ять разів свист)

Б. П’ять!

П. Можна?

Б. Безперечно.

П. Хочеш спати?

Б. (Іронічно) Спати?

П. Трохи похолодніло (Тре собі руки).

Б. (Резолютно) Перлімпліне!

П. (Тремтячим голосом) Що?

Б. (Знеохочено) Перлімплін гарне ім’я.

П. Твоє ще краще, Белісо!

Б. (Сміється) Спасибі!

(Хвилина тиші).

П. Я хотів тобі щось сказати.

Б. Що саме?

П. Це трохи довго... але...

Б. Ну, говори...

П. Белісо... я тебе кохаю!

Б. О, мій муженьку, це твій обов’язок!

П. Так?

Б. Так.

П. Але чому так?

Б. (Кокетливо) Тому, що так.

П. Ні.

Б. Перлімпліне!

П. Ні, Белісо. Заки ми одружилися, я не кохав тебе.

Б. (Жартівливо) Що ти кажеш?

П. Я оженився от так собі... та я тебе не кохав. Я не міг уявити собі твоє тіло, поки не побачив тебе крізь дірку від ключа, коли ти одягалася до шлюбу. І тоді я почув уперше моє кохання! Тільки тоді! Як різець у горлянці.

Б. (Зацікавлено) Але ж... інші жінки?

П. Які жінки?

Б. Яких ти мав переді мною.

П. Але хіба є інші жінки?

Б. (Підноситься) Ти знаєш, ти мене дивуєш!

П. Я дивую себе ще більше (Мовчанка. Чути п’ять разів свист). Що це?

Б. Годинник.

П. Вже п’ята?

Б. Час спати.

П. Дозволиш мені зняти халат?

Б. Безперечно (Позіхає), муженьку мій. І погаси світло, будь ласка.

П. (Гасячи світло, потиху) Белісо.

Б. (Голосно) Що, синочку?

П. (Тихо) Я погасив світло.

Б. (Жартівливо) Я бачу.

П. (Багато тихше) Белісо...

Б. (Голосно) Що, коханий?

П. Я так тебе кохаю!

(Чути ще голосніше п’ять разів свист, і розкривається ліжко. Два ґноми виходять із протилежних сторін кону і затягають сіру завісу. Сцену огортає пітьма. Чути солодкі присипляючі звуки флейти. Ґномами повинні бути діти. Вони сідають на суфлерську будку, обличчям до глядачів).

1 ҐНОМ. І як тобі у пітьмі?

2 ҐНОМ. Нічого собі, братіку.

1 Ґ. Нарешті.

2 Ґ. Правда, що гарно ховати чужі недоліки.

1 Ґ. Так, і щоб пізніше глядачі самі їх відкривали.

2 Ґ. Бо якщо не поробити цілу купу заходів...

1 Ґ. Ніколи їх не відкриють.

2 Ґ. І без цього ховання і відкривання...

1 Ґ. Що вдіяли б бідні люди?

2 Ґ. (Дивиться на завісу) Щоб не було ні найменшої щілинки.

1 Ґ. Бо щілинки сьогодні є темрявою завтра.

(Сміються).

2 Ґ. Коли речі ясні. ..

1 Ґ. Людина думає, що їх не треба розкривати...

2 Ґ. І йде до речей каламутних, щоб розкривати в них таємниці, які вже знає.

1 Ґ. Та на це ми тут – два ґноми!

2 Ґ. Ти знаєш Перлімпліна?

1 Ґ. Від дитини.

2 Ґ. А Белісу?

1 Ґ. Дуже добре. В її кімнаті так пахне парфумою, що одного разу я заснув і прокинувся в котячих кігтях.

(Сміються).

2 Ґ. Це була справа...

1 Ґ. Преясна!

2 Ґ. Кожний міг був собі це уявити.

1 Ґ. І коментар тікав до найбільш таємничих місць.

2 Ґ. Тому треба пильнувати, щоб не розкрилася наша ефективна і приятельська завіса.

1 Ґ. Так, треба пильнувати.

2 Ґ. Душа Перлімпліна, маленька і перелякана, як каченя, що щойно вилупилося з яйця, збагачується й підноситься саме в цю хвилину.

(Сміються).

1 Ґ. Глядачі хвилюються.

2 Ґ. І мають на це причини. Підемо?

1 Ґ. Так, ходім. Я вже чую солодкий холодок на моїй спині.

2 Ґ. П’ять холодних камелій світанку розцвіло у стінах спальні.

1 Ґ. П’ять балконів, що виходять на місто.

(Встають і натягають великі сині каптури).

2 Ґ. Доне Перлімпліне, що вам вчинимо? Добро чи зло?

1 Ґ. Добро... бо не годиться представляти перед глядачами нещастя доброї людини.

2 Ґ. Правда, братіку, що сказати: «Я бачив», не те саме, що: «Кажуть».

1 Ґ. Завтра всі це знатимуть.

2 Ґ. І ми саме цього хочемо.

1 Ґ. Коментар значить світ.

2 Ґ. Шшш!

(Починають грати флейти).

1 Ґ. Шшш!

2 Ґ. Зникнемо у пітьмі?

1 Ґ. Зникнемо, братіку.

2 Ґ. Тепер?

1 Ґ. Тепер.

(Розтягають завісу. З’являється дон Перлімплін, у ліжку, з великими золотими рогами. Беліса побіч нього. П’ять балконів, що в глибині кону, тепер відкриті навстіж, і крізь них ллється в кімнату біле світло світанку).

П. (Будиться) Белісо, Белісо! Збудися!

Б. (Удає, що будиться) Перлімплінчику, що сталося?

П. Що це значить? Чуєш? Що це значить?

Б. А звідки я знаю? Я заснула перед тобою.

(Перлімплін зривається з ліжка й натягає халат).

П. Чому балкони відкриті?

Б. Бо цієї ночі віяв вітер, як ніколи.

П. І чому з них звисає п’ять драбин до самої землі?

Б. Бо такий є звичай там, звідки моя мати.

П. І чиї це п’ять капелюхів, що лежать під балконами?

Б. (Вискакує з ліжка) Це тих п’яниць, що шляються вночі, Перлімплінчику, мій коханий!

(Перлімплін дивиться на неї, очарований).

П. Белісо! Белісо! І чому ж би ні? Ти так це чудово пояснюєш. Я цілком згоден. І чом би воно мало ,не бути саме так?

Б. (Кокетливо) Я ніколи не говорю неправди.

П. А я кохаю тебе щораз більше!

Б. І тому мені подобаєшся.

П. Вперше в житті я щасливий! (Підходить до неї і її обіймає, та відразу відскакує назад) Белісо! Хто тебе цілував? Кажи правду, бо я знаю!

Б. (Збирає своє волосся і перекидає його на груди) Ти знаєш!.. І який жартун же ж у мене чоловік! (Тихо) Ти! Ти мене цілував!

П. Так! Я тебе цілував... Але... якщо тебе цілував хтось інший... якщо тебе цілував хтось інший... Кохаєш мене?

Б. (Підносить голу руку) Так, Перлімплінчику, мій маленький.

П. В такому разі... яка різниця! (Підходить до неї і її обіймає) Ти Беліса?

Б. (Кокетливо і тихим голосом) Так! Так! Так! Так!

П. Це, як сон!

Б. (Реаґує) Слухай, Перлімпліне, замкни балкони, бо скоро повстають люди.

П. Навіщо? Ми виспалися, і тепер ходім поглянути на схід сонця... Не хочеш?

Б. Так, але... (Сідає на ліжко).

П. Я ніколи не бачив сходу сонця... (Беліса, втомлена, паде на подушку) Ти знаєш, признаюся, що мене зворушує! А тобі не подобається? (Іде до ліжка) Белісо... ти спиш?

Б. (Крізь сон) Так.

(Перлімплін, навшпиньки, накриває її червоним плащем. Сильне, золоте світло ллється крізь двері. Зграї паперових птахів пролітають над балконами під звуки ранкових дзвонів. Перлімплін сідає на край ліжка).