Він збрехав. Власне, Маджетт був переконаний, що в найзагальніших рисах такий підхід має свої переваги: інсценуючи смерть інших людей, він і справді міг би «доїти» страхові компанії. Як лікареві, йому було відомо, що немає способу встановити особу спалених, розчленованих або в інший спосіб спотворених тіл. І він був не проти, щоб мати справу з трупами. Вони становили для нього «матеріал» — десь такий, як дрова, тільки дещо складніший у поводженні.

Про потребу в грошах він також збрехав. Господар будинку в Муерс-Форкс, у якого він винаймав помешкання, такий собі Д. С. Гейс, звернув увагу, що в Маджетта частенько були на руках великі суми готівкою. У господаря це викликало підзору, і він пильно стежив за Маджеттом — тільки, як виявилося, недостатньо уважно.

Маджетт виїхав із Муерс-Форкс опівночі, не розплатившись із Гейсом. Подався до Філадельфії, де мав надію влаштуватися на роботу в аптеку і, врешті, стати її співвласником чи навіть власником. Підхожої вакансії, проте, не трапилося, і натомість він улаштувався санітаром до психіатричної лікарні в Норрістауні. «Ото, — писав він, — було моє перше спілкування з божевільними людьми, і враження від нього виявилися настільки жахливі, що роки по тому, інколи навіть зараз, мені сняться їхні обличчя». За кілька днів він звільнився.

Урешті, він прилаштувався в одну з аптек Філадельфії. Невдовзі після того від отруєння придбаними в тій аптеці ліками померла дитина. Маджетт терміново залишив місто.

Він сів на поїзд до Чикаго, але швидко зрозумів, що не зможе працювати аптекарем в Іллінойсі, доки не складе іспит на ліцензію в столиці штату Спринґфілді. Там у липні 1886 року, того самого, коли Артур Конан Дойл показав світові свого неперевершеного детектива, Маджетт зареєстрував своє прізвище як Голмс.

Голмс розумів, що над Чикаго діють потужні нові сили й місто збільшується просто-таки дивовижним чином. Росло воно в усі можливі боки, і якщо його зупиняло озеро, то Чикаго рвалося вгору, спричиняючи дике зростання цін на землю в межах «Кола». Зусібіч було видно ознаки процвітання міста. Навіть той дим про це свідчив. Місцеві газети охоче вихвалялися небувалим зростанням кількості робочих місць на підприємствах Чикаго, особливо на пакуванні м’яса. Голмс розумів (та й усі розуміли), що в міру того, як ростуть хмарочоси та зростає виробництво м’яса, попит на робочі руки й далі буде високим, а ці робітники та їхнє керівництво будуть шукати собі житла в передмістях, де обіцяє бути добре дорожнє покриття, чиста вода, пристойні школи, а головне — повітря без духу гнилих відходів виробництва «Union Stock Yards».

Зі зростанням населення попит на помешкання створить справжню «квартирну лихоманку». Коли хтось не міг знайти собі квартиру чи не міг собі дозволити за неї платити, то шукав кімнат у приватних будинках і пансіонах, де зазвичай харчування входило в орендну плату. На тлі цього успішно діяли всілякі пройдисвіти, створюючи при цьому моторошні краєвиди. У Келюметі тисяча декоративних ліхтариків стояла практично на болоті й не давала ніякої користі, тільки підсвічувала туман і приваблювала хмари комарів. Теодор Драйзер потрапив до Чикаго приблизно в той самий час, що й Голмс, і був вражений цим пейзажем передчуття. «Місто проклало багато миль вулиць і каналізаційних труб через такі краї, де раніше хіба що де-не-де бовванів самотній будиночок, — писав він у «Сестрі Керрі». — Були місця, відкриті лютим вітрам і дощам, які, однак, освітлювалися цілу ніч довгими лініям газових ліхтарів, які, блимаючи, колихалися під вітром».

Одним із таких передмість, які швидко розросталися, був Інґлвуд. Навіть щойно зійшовши з потяга, як Голмс, можна було сказати, що Інґлвуд переживає справжній бум. Серед оголошень щодо нерухомості рясніли адреси й ціни. Інґлвуд, власне, став швидко розростатися після Великої пожежі 1871 року. Один із мешканців по свіжих слідах згадував: «Попит на житло в Інґлвуді настільки швидко піднявся до захмарної висоти, що повністю задовольнити його стало просто неможливо». Старожили залізниці досі називали те місце Чиказькою вузловою, Вузловими Гаями чи просто Вузловою, бо в його межах сходилося вісім залізничних ліній, але після Громадянської війни тамтешнім мешканцям набридло індустріальне звучання тієї назви. У 1868 році така собі місіс Г. Б. Люїс запропонувала нову назву населеного пункту — Інґлвуд, назву містечка в Нью-Джерсі, де вона мешкала раніше — а воно, у свою чергу, називається на честь лісу біля міста Карлайл в Англії, де, за легендою, переховувалися двоє розбійників, подібних до Робіна Гуда. Саме в такому, як це називалося в Чикаго, «трамвайному передмісті» стало селитися керівництво скотобази, а також працівники тих компаній, офіси яких розташовувалися в «Колі». Вони придбали великі будинки на вулицях Гарвардській і Єльській, обсаджених в’язами, ясенами, яворами й липами, та наставили там знаків, які забороняли будь-який вуличний рух, крім неуникненного залізничного. Їхні діти ходили до школи, уся родина — до церкви, численні втаємничені відвідували зібрання масонів і ще сорока п’яти таємних товариств, котрі мали в селищі власну ложу, царство чи ще якийсь осередок. У неділю вони гуляли між оксамитовими газонами Вашингтон-парку, а коли бажали усамітнитися, то вирушали на вітряний берег озера до Джексон-парку на крайньому східному кінці Шістдесят третьої стрит.

На роботу вони діставалися потягом чи трамваєм і вітали одне одного з тим, що мешкають з підвітряного боку скотобази. Забудовник великої ділянки в Інґлвуді рекламував свої активи в каталозі до аукціону двохсот ділянок для будинків під назвою підрозділ Бейтс: «Для ділових людей з “Union Stock Yards” це місце є особливо зручним і доступним, а також вільним від запахів, які панівні вітри приносять до найфешенебельніших центральних районів».

Доктор Голтон, нарешті, віддав Богу душу. Голмс запропонував удові: він купить у неї аптеку, а вона й далі собі житиме у квартирі на другому поверсі. Цю пропозицію він сформулював так, наче від цієї покупки не він виграє, а передусім місіс Голтон, переживши тяжку втрату, звільниться від непростих обов’язків. Ведучи цю розмову, він торкався її руки. Коли вона підписала дарчу на його ім’я, він підвівся й зі сльозами на очах подякував старенькій.

Заплатив він за ту покупку головним чином тими грішми, які отримав, заклавши нерухомість крамнички та її товар, домовившись щомісяця виплачувати сто доларів за цей кредит (за мірками ХХІ століття це близько трьох тисяч). «Торгівля в мене йшла добре, — згадував він, — і вперше в житті я зміцнив позиції в тій справі, яка мене задовольняла».

Він змінив вивіску: тепер це була «Аптека Г. Г. Голмса». У міру того, як пішла поголоска, що молодий, красивий і, вочевидь, холостий лікар тепер стоїть за її касою, до аптеки стало вчащати дедалі більше дівчат — приблизно двадцятирічних і старших. Вони гарно вдягалися задля таких візитів і купували те, що їм не було потрібно. Давні клієнти також полюбили новенького власника, хоч їм і бракувало втішної присутності місіс Голтон. Голтони допомагали їм, коли хворіли їхні діти, втішали їх, коли недуга виявлялася смертельною. Вони розуміли, що місіс Голтон продала аптеку. Тільки чому ж її не видно в містечку?

Голмс із усмішкою пояснював, що жінка вирішила навідати каліфорнійських родичів — вона цього давно хотіла, тільки все бракувало часу та грошей, та й не могла вона такого зробити, поки її чоловік лежав при смерті.

Із часом, коли запитань поменшало, Голмс дещо змінив цю історію. Місіс Голтон, пояснював він, так сподобалося в Каліфорнії, що вона вирішила там і оселитися.

Нічого. Стільки було енергії, стільки бравади, а тепер — зовсім нічого. Надворі стояв липень 1890 року, від голосування Конгресу за проведення Всесвітньої «Колумбівської» виставки в Чикаго минуло майже півроку, а сорок п’ять членів виставкового комітету так і не визначилися, де саме в місті слід проводити той захід. На момент голосування на кону стояла честь і гордість міста, і тоді все Чикаго було одностайне. Його представники нахвалялися перед Конгресом, що місто може надати масштабніше і більш відповідне середовище для події, ніж будь-що з того, що можуть запропонувати Нью-Йорк, Вашингтон чи будь-яке інше місто. А нині кожен район Чикаго наполягав на тому, щоб місце було обране саме на його території, і на перешкоді остаточному рішенню стали скандали на цьому ґрунті.