У перший тиждень червня 1893 року робітники Ферріса стали знімати останні дерев’яні риштовання, які огортали й підтримували оглядове колесо в процесі збирання. Його верхній край вигинався під небесами на висоті 80,5 метра — це висота останнього нетехнічного поверху Храму масонського братства, збудованого Бьорнемом, — найвищого з міських хмарочосів.

Жодну з тридцяти шести кабінок ще не підвісили — вони стояли на землі, немов вагони потяга, що зійшов із рейок — але саме колесо було готове до першого оберту. Творіння Ферріса, коли воно опинилося саме собою, без жодних додаткових підпор, мало небезпечно крихкий вигляд. «Немеханікові годі навіть уявити, як отака велетенська річ стоїть і не падає, — писав Джуліан Готорн, син письменника Натаніела Готорна, — у колеса немає жодних видимих опор — принаймні таких, які видавалися б відповідними. Спиці подібні до павутиння; вони зроблені на кшталт тих, які ставлять у колесах новітніх велосипедів».

У четвер 8 червня Лютер Райс скомандував кочегарам біля великих парових котлів на Лексинґтон-авеню поза «Мідвеєм», на відстані 214 метрів від споруди, давати пару, щоб вона пішла підземними трубами 25 сантиметрів у діаметрі. Щойно в котлах виник відповідний тиск, Райс подав знак інженерові в ямі під колесом — і пара ринула на поршні двох двигунів на тисячу кінських сил кожен. Зірочки гладенько й тихо закрутилися. Райс дав команду зупинити двигун. Після цього робітники начепили на зірочки ланцюг. Райс надіслав телеграму в кабінет Ферріса, розташований у Піттсбурзі в Гамільтон-білдінґу: «Пара на двигуни подається, вони працюють задовільно. Ланцюг прилаштовано, і ми готові обертати колесо».

Сам Ферріс не міг поїхати до Чикаго, тож послав свого партнера В. Ф. Ґронау простежити за першим запуском колеса. Рано-вранці в п’ятницю 9 червня, коли його потяг проїжджав південною частиною Чикаго, Ґронау побачив, як височіє величезне колесо над усім навколо — достоту як творіння Ейфеля над Парижем. Почувши вигуки сусідів по вагону, які дивувалися з розмірів і крихкого вигляду колеса, інженер відчув водночас і гордість, і тривогу. Ферріс, якого вже замучили затримки і якому надокучив своїми питаннями й хвилюваннями Бьорнем, сказав Ґронау: або крутіть те колесо, або знімайте його взагалі.

Остаточні перевірки й налаштування тривали майже всю п’ятницю, але саме перед заходом сонця Райс повідомив Ґронау: здається, все готове.

«Я від хвилювання не зміг спромогтися на слово, — сказав Ґронау, — тому тільки кивнув: починайте». Він не міг дочекатися, коли ж колесо запрацює, а водночас «радо погодився б відкласти випробування».

Не залишалося нічого іншого, як дати пару й подивитися, що з того буде. Ніхто ніколи ще не будував такого величезного колеса. Те, що воно обертатиметься і при цьому не розвалиться, буде ходити гладенько й надійно — то все були сподівання інженерів, підкріплені лише розрахунками, що базувалися на відомих якостях заліза та сталі. Жодна конструкція ще не піддавалася дії таких сил, які діятимуть на це колесо в русі.

Красуня-дружина Ферріса Марґарет стояла поблизу, розрум’янившись від хвилювання. Ґронау був переконаний, що вона відчуває таку саму внутрішню напругу, що й він.

«Раптово мене вивів із задуми страхітливий скрегіт», — згадує він. Той звук, долинаючи майже з неба, змусив усіх зупинитися й задерти голови — і алжирців у селищі Блума, і єгиптян із персами, і кожного з відвідувачів на двісті метрів навколо.

«Я поглянув угору, — згадує Ґронау, — і побачив: колесо поволі рухається. Але в чому ж річ?! Звідки цей жахливий звук?!»

Ґронау побіг до Райса, який стояв у машинному відділенні та стежив за тиском і рухом поршнів і ланцюгів. Ґронау очікував побачити, як Райс квапливо намагається зупинити двигун, але інженер, схоже, зовсім не хвилювався. Райс пояснив, що просто перевіряв систему гальмування в колесі, котра являла собою смугу сталі, обгорнуту навколо головної осі. Під час випробування колесо пройшло восьму частину оберту. А отой звук, пояснив Райс — то з гальма відшкрібалася іржа.

Інженер у своїй ямі відпустив гальмо й запустив провідний механізм. Зірочки закрутилися, ланцюг пішов.

Отепер чимало з алжирців, єгиптян і персів — може, навіть, серед них були й виконавиці танцю живота — з’юрмилися на посадковій платформі колеса, яка була влаштована сходинками: коли атракціон відкриється, людям можна буде одночасно сідати в перші шість кабінок. Усі мовчали.

Коли колесо закрутилося, погано прикручені гайки з болтами й навіть два гайкові ключі посипалися зі спиць і осі. На монтаж колеса пішло майже 13 тонн болтів — певно, хтось десь щось недокрутив.

Незважаючи на цей залізний дощ, мешканці екзотичних селищ радісно закричали й затанцювали на платформах. Хтось заграв музику. Робітники, які вже ризикували життям під час монтажу атракціону, знову ризикуючи, полізли на рухоме колесо. «Жодна кабінка ще не була встановлена, — згадував Ґронау, — проте робітників це не спинило, бо вони пролізли серед спиць і всілися на деталях колеса так легко, як я сів би на стілець».

Один оберт колесо здійснило за двадцять хвилин. Лише тоді, коли воно пройшло повне коло, Ґронау відчув, що випробування пройшло успішно, про що згадує так: «Мабуть, я на весь голос закричав від радості».

Місіс Ферріс потисла йому руку. Натовп закричав «ура!». Райс надіслав Феррісові телеграму — той цілий день чекав звістки про випробування, щогодини дедалі більше тривожачись. Піттсбурзький відділ «Вестерн юніон» отримав телеграму о 9:10 вечора, і кур’єр у синьому костюмі помчав прохолодним весняним вечором, несучи новину Феррісові. Райс написав: «Остаточний монтаж виконано налаштування здійснено пару ввімкнено о 6 сьогодні ввечері один повний оберт великого колеса зроблено все працює задовільно оберт триває 20 хв — із чим вас вітаю успіх повний Мідвей у шаленому захваті».

Наступного дня, в суботу 10 червня, Ферріс відписав Райсові: «Ваша телеграма де сказано про те як перший оберт колеса відбувся вчора ввечері о 6 год порадувала всіх у нашому таборі. Хочу всіляко привітати вас із цією подією і прошу швидко встановити кабіни працюючи день і ніч. Якщо не можна встановлювати кабіни вночі підготуйте все вночі щоб просуватися вперед». Під готуванням, без сумніву, малося на увазі, що Райс має встановити металеві рами, в яких розміщуватимуться кабіни.

Колесо запрацювало, але Ферріс, Ґронау і Райс розуміли: попереду значно важливіші випробування. Від суботи робітники почнуть вішати кабіни, тож колесо отримає перше серйозне навантаження. Кожна з тридцяти шести кабінок важить тринадцять тонн, отже, разом 453 тисячі кілограмів. А це ще без 90 тонн додаткового живого навантаження, яке додасться з пасажирами.

У суботу, невдовзі після вітань від Ферріса, Райс відписав, що перша кабінка, власне, вже встановлена.

Поза Джексон-парком перший оберт оглядового колеса на диво майже не привернув уваги. Погляди чиказців, особливо поціновувачів істинного frappé, були прикуті до іншої події, яка відбувалася в Джексон-парку. То був перший візит офіційної посланниці Іспанії — інфанти Евлалії, наймолодшої сестри покійного іспанського короля Алонзо XII і дочки засланої королеви Ізабелли II.

Той візит відбувався не дуже гарно.

Інфанта мала двадцять дев’ять років і, за словами чиновника держдепартаменту, була «доволі гарна, граційна й розумна». Вона прибула за два дні до того потягом із Нью-Йорка, і її доправили з вокзалу просто до «Палмер-гаусу», де оселили в найрозкішнішому номері. Чиказькі патріоти сприймали її візит як першу дійсну можливість продемонструвати нову вишуканість міста й довести світові (чи хоча б Нью-Йорку), що Чикаго вміє гідно прийняти королівську особу й перетворити свинячу щетину на пензель митця. Першим попередженням, що все може піти не за планом, виявилося, мабуть, телеграфне повідомлення з Нью-Йорка, з якого народ дізнався скандальну новину: молода принцеса палить цигарки!