...теплом віє… відчуваєш?..

...Світло… там вічне Світло і вічне тепло…

...вічний ранок і вічний світанок?..

...промені щастя і сяйво Любові…

…скоріш дай мені руку, ходімо?..

!..

дивились одне на одного й відчували, як та річка, що розлилась у їхніх душах ще тоді, раніше, вихлюпується тепер із берегів…

занурювались у її теплі, ласкаві води все глибше й глибше, міцно тримаючись за руки і поєднавшись у єдину плоть…

сягнули споду — того, потаємного і вічного, до якого вже торкалися ще тоді, раніше…

спізнали такої радості, такої втіхи, що спливати на поверхню не хотілось — було так добре там, на споді, у тих водах… разом…

напувалися тими водами… до сп’яніння, до самозабуття… і зрештою побачили Світло…

знали, що можуть лишитись там назавше… знали, що лишаться… бо виринути вже не зуміють…

Січень 2012 — жовтень 2013