Врешті мені довелося нагадати обом їм про те, що треба забрати скарби. Було вже пізно, і це спонукало нас докласти всіх зусиль, щоб перенести все ще перед світом. Нелегко було сказати, як узятись до такого діла, і ми згаяли багато часу на міркування — так поплутало нам усі думки. Нарешті ми розвантажили скриню, вийнявши коло двох третин того, що в ній було, і тоді не без труднощів витягли її з ями. Вийняті речі ми склали під кущем, і собаку зоставлено сторожувати з суворим наказом від Джупітера ні в якім разі не сходити з місця і не подавати жодного звуку, поки не повернемося. Ми ж яко мога швидше подалися додому з скринею: ми дійшли до xати без пригод, але з нелюдським трудом, біля першої години вночі. Ми були до того виснажені, що несила нам було негайно братися до дальшої роботи. Ми відпочивали до другої години і повечеряли; по тому ми негайно вирушили назад, несучи три лантухи з цупкої тканини, що, на щастя, знайшлися в Леґрана. Близько перед четвертою годиною ми добилися до ями, розподілили те, що залишилося, як могли нарівно і, покинувши яму, знову повернулись до хати і склали свою золоту ношу, саме коли перше тонке проміння світанку запалало над верхівя’м дерев на сході.

Тепер ми були як мертві від перевтоми, але так страшно схвильовані, що не могли як треба одпочинути. Після неспокійного сну протягом трьох чи чотирьох годин ми, ніби змовившися, встали, щоб обдивитися скарби.

Короб був повний ущерть — і ми вжили цілий день і більшу частину ночі на розгляд того, що в нім було. Там не було ніякого порядку чи системи. Все було накопичене гамузом. Старанно розсортувавши все, ми знайшли, що маємо навіть більше, ніж ми гадали на перший погляд. Грошима там було дещо понад чотириста п’ятдесят тисяч доларів, що ми визначили, опреділюючи вартість монет як-найточніше по таблицях тогочасних монетних систем. Там не було нічого зі срібла. Все було золото давньої доби і дуже різномаїтне — французька, німецька, еспанська монета, трохи англійських гіней і деякі монети, для яких ми не змогли знайти зразки. Було декільки дуже великих і важких монет, настільки витертих, що не можна було прочитати написи. Американських грошей не було. Трудніше нам було визначити вартість дорогоцінного каміння. Діяманти ― їх було сто десять ― були почасти дуже великі й чисті, і серед них не було ні одного маленького; рубінів було вісімнадцять, і всі — надзвичайної якости; триста десять прекрасних смарагдів, двадцять один сапфір і один опал. Ці камені, очевидно, були виламані з оправ і вкинуті в скриню. Самі оправи, що ми їx знаxодили серед золота, були зім’яті ударами молотка, щоб зробити їх не до впізнання. Окрім усього того, там було велике число золотих прикрас ― близько двох сот масивних кілець і серег; грубі ланцюги — тридцять, коли не помиляюсь; вісімдесят три дуже важких масивних хрестів; п’ять золотих кадил великої ціни; розкішна золота винна чаша, пишно орнаментована листям і бакхічними фігурами; два держаки від мечів добірно кованого золота і багато інших менших речей, яких я вже не можу згадати. Вага цих речей перевищувала триста п’ятдесят фунтів, і сюди я не включив сто дев’ятдесят сім прекрасниx золотих годинників, що з них троє були варті що-найменш п’ятсот доларів кожен. Багато з ниx були дуже старі і, як годинники, вже не були придатні, бо механізми більше чи менше попсувалися від іржі, але всі були багато прибрані камінням і мали велику вартість. Ми вираxували ціну всього, що було в скрині цієї ночи, в півтора мільйони доларів, а після того, як були реалізовані дорогоцінності й каміння (ми зоставили собі дещо для свого власного вжитку), виявилося, що ми ще й дуже недооцінили вартість скарбів.

Коли нарешті ми скінчили розгляд і неймовірне xвилювання до деякої міри вщухло, Леґран, бачивши, що я вмираю від нетерпіння почути розвязку цієї надзвичайної загадки, почав докладне оповідання про все, що з цим було звязане.

― Ви пам’ятаєте, — сказав він, — ніч, коли я передав вам грубий нарис скарабея. Ви згадуєте також, що я осердився на те, що ви знайшли в моєму малюнку схожість з мертвою головою. Коли ви це сказали вперше, я був подумав, що ви жартуєте; та потім я здумався про чудні цятки на спині жука і признав сам для себе, що ваша заввага має насправді деякі підстави; та все ж глузування з моєї малярської умілости мене дратувало, бо мене вважають за доброго митця; і отож, коли ви передали мені клаптик пергаменту, я збирався його зібгати й укинути в вогонь.

― Ви хочете сказати, клаптик паперу, — сказав я.

― Ні; він був дуже подібний на папір; і за папір же я його попереду й сам був узяв, та, коли я почав по ньому малювати, я відразу побачив, що це шматок дуже тонкого пергаменту. Він був, як ви пам’ятаєте, дуже брудний. Гаразд, отже, коли я саме лагодився його зібгати, мій погляд упав на малюнок, що ви на нього дивитися, і ви можете уявити собі, як я був уражений, побачивши там мертву голову, де я оце тільки намалював жука. На один момент я був занадто уражений, щоб мислити точно. Я знав, що мій нарис був дуже різнився від цього, хоч й була деяка схожість у контурах. Отже, я взяв свічу і, сівши в кутку кімнати, став пильніше розглядати пергамент. Перевернувши його, я побачив на споді свій малюнок жука таким, яким я його зробив. Першою моєю думкою було здивовання з надзвичайної схожости контурів — з того химерного випадку, що на пергаменті був череп, точно на споді мого малюнку скарабея, і що цей череп не тільки контуром, а й величиною так точно відповідав моєму малюнкові. Я кажу, химерність збігу фактів на деякий час абсолютно мене паралізувала. Такий звичайно буває ефект подібних збігів. Розум силкується встановити звязок, послідовність причини і наслідку і, не змігши цього зробити, на час паралізується. Але, коли я вийшов з цієї закам’янілости, в мені помалу виспіла одна певна думка, що уразила мене далеко дужче, ніж отой збіг обставин. Я почав виразно й певне пригадувати, що на пергаменті, де я зробив свій нарис скарабея, не було ніякого малюнка. Я зовсім цього упевнився, бо я згадав, як я повертав його лицем і сподом, шукаючи чистішого місця. Наколи череп там був би раніше, я б його запевне був би побачив. Переді мною була таємниця, яку я не мав змоги з’ясувати; але навіть у цей ранній момент десь у відлеглих закутках мого інтелекту зажеврілась, як світляк, неясна концепція тієї істини, що її так пишно виявили пригоди останньої ночи. Я одразу підвівся і, сховавши пергамент, покинув думати до того часу, як залишуся сам.

Коли ви пішли і Джупітер швидко заснув, я узявся до методичнішого дослідження справи. Усамперед обміркував те, яким робом пергамент дістався мені до рук. Ми знайшли були скарабея на березі суходолу, десь в одній милі на схід від острова і тільки трішки понад вищою точкою приливу. Коли я його схопив, він мене здорово укусив, і я його упустив долі. Джупітер, із звичною йому обачністю перед тим, як схопити жука, що упав коло нього, пошукав листа чи чогось подібного, щоб його вигідніше взяти. Саме в оцей момент його погляд, і мій також, упав на клаптик пергаменту, що я тоді уважав був за папір. Він лежав, наполовину виткнувшися з піску, і кінчик його стирчав угору. Коло того місця, де ми його знайшли, я побачив залишки кістяка чогось, що здавалося схожим на корабельну шлюпку. Руїна ця була там, очевидячки, вже дуже довго, бо вона вже сливе* втратила подібність до човна. Отже, Джупітер витяг пергамент, завинув у нього жука і передав мені. Скоро потім ми вертали додому і по дорозі зустріли лейтенанта Дж. Я показав йому жука, і він просив у мене дозволу взяти його з собою. Я дав згоду, і він укинув жука в кешеню піджака без пергаменту, в який він був загорнений і який я все тримав у руці, поки він розглядав жука. Можливо, що він боявся, як би я не змінив наміру, і хтів одразу заволодіти жуком — ви знаєте, який він ентузіяст в усьому, що торкається природознавства.

У той самий час я, очевидно, сам того не усвідомлюючи, поклав пергамент собі в кешеню.

― Ви пам’ятаєте, що, коли я підійшов до столу, щоб намалювати жука, я не знайшов паперу там, де він у мене звичаєм буває. Я подивився в шухляду — і там паперу не було. Я подлубавсь у кешеняx, сподіваючися знайти старого листа, коли моя рука намацала пергамент. Як бачите, я докладно розповідаю про спосіб, яким він попав мені до рук, бо ці обставини зробили на мене особливе вражіння.