— Я вже все приготував, — повідомив Назар, вийшовши до нього з кухні. У руках він тримав недопиту пляшку «Закарпатського коньяку». — З тобою все гаразд?

— Так, усе нормально. Просто щось зі шлунком. Але нічого страшного. Ти йди, я зараз приєднаюся. Тільки помию руки. — Укотре за весь вечір Валера змусив себе всміхнутися. Назар недовірливо глянув на зведеного брата, але нічого не сказав і повернувся на кухню.

Може, Назар тоді був правий, коли хотів, щоб його обстежили в лікарні? Таке запитання насправді інколи спадало Валері на думку. Але він з обуренням відразу ж його відкидав. Лише зараз, нарешті помирившись із братом і вислухавши його, він спробував подумати про це все тверезо. Повідомити Назарові про свій стан?

Спершу вона планувала пожити у своєї однокурсниці. І вже про все домовилася. Але ввечері показали отой сюжет про неї. Тепер вона мусила втікати. Катя не знала, куди податися. Подруга вже, напевно, дзвонила в поліцію. Вона не з тих, хто мовчатиме. Яка ж вона взагалі подруга? Вона з тих людей, хто робить щось лише заради певної вигоди. Ось і зараз їй просто цікаво було переховувати в себе людину, яку розшукувало все місто. Але на той момент Катю шукали як ту, що просто зникла безвісти.

А зараз… зараз Катю розшукували за звинуваченням у вбивствах. Хто їй тепер повірить? Єдиною такою людиною, як вона сподівалася, буде сестра. І Назар, хоч би яким він не був, мав її підтримати. Вони повинні їй допомогти. Це остання її надія. Не могли ж Ліза з Назаром вірити в те, що відбувалося?

Спершу Катя навіть не зовсім зрозуміла те, про що говорили в програмі «Патруль». Спочатку їй здалося, що це якийсь злий жарт чи просто фатальна помилка, що ведуча зараз виправиться… Але ні, вона тільки повторила сказане. Більше того, навіть наголосила на небезпеці, яка загрожує будь-кому, хто матиме з нею, з Катею, справи. «Особливо небезпечна злочинниця». Ось так тепер її називали.

Дякувати Богу, Зоя саме вийшла до іншої кімнати поговорити по телефону. Співмешканок, з якими однокурсниця знімала квартиру, на той час не було. Усі вони працюють. Щойно Катя зрозуміла, що означає для неї таке телевізійне повідомлення, на думку спав лише один-єдиний вихід із ситуації — нова втеча. Подружка була не з тих, кому можна довіритися. Та й хто міг повірити людині, яку підозрювали в скоєнні тих страшних злочинів? Інтуїтивно Катя це розуміла. Але її душила образа за те, що Зойка нізащо б не погодилася їй допомогти. І вона просто втекла. Клубок підкочувався до горла. Хотілося плакати, але заважав страх. Жах повністю паралізував її. Образа, острах, відчуття несправедливості. Усе це переповнювало її.

Дівчина вже бозна-скільки часу блукала містом, не маючи куди себе приткнути. І то був не лише страх перед поліцією. Скільки вона не розмірковувала над усім, єдиний вихід — повернутися додому. І сподіватися, що сестра з Назаром їй пробачать і допоможуть. Зрештою вони мають зв’язки в поліції. Вони ж теж задіяні в розслідуванні цієї дурної справи. Отже, треба повертатися.

Щойно минула жахлива ніч, яку вона провела просто неба. Напевно пів її життя минуло за цей десяток годин. Вона боялася кожного кроку, будь-якого шарудіння, боялася побачити людину.

Ще одна річ спадала їй на думку: просто втекти з міста. Влаштуватися деінде. Але зараз навіть на автовокзалах перевіряли документи й фіксували від’їзд і приїзд кожного. Таким чином, вона не мала жодного шансу залишити місто. Та й грошей у гаманці все меншало. Кілька разів дівчина ризикнула купити в кіосках солодощі чи булочки. Вона сподівалася, що продавцям за склом буде важко розгледіти в ній розшукувану.

Щоб дістатися додому, треба було пройти безліч вулиць. Зараз їй було важко зорієнтуватися навіть у тому, де вона перебуває: Катя заблукала. Одне дівча знало достеменно: додому звідси надто далеко. Потрібно чимало йти. Транспортом користуватися вона боялася. Більше того, треба вирахувати час, щоб Ліза точно була вдома. А це не раніше четвертої години. Нині вже кінець серпня, а отже, її робота в школі розпочалася. Звісно, дітей поки ще не було, тож сестра не сиділа там довго. Максимум, на скільки Ліза могла затриматися на роботі, — до третьої дня. Плюс іще кудись, можливо, зайде. Отже, о четвертій сестра неодмінно має бути. Таким чином, після цієї години Катя вже буде вдома.

Сьогодні Ліза лише ненадовго зайшла на роботу. Пробула там тільки дві години. Відтак подалась у відділок. Так, вона домовилася зі слідчими, що чекатиме від них дзвінка. Проте не могла просто сидіти вдома чи навіть на роботі. До того ж з’явилася інформація про Катю. Утім, новина виявилася такою ж примарною, як і завжди, адже Катя знову втекла зі своєї схованки. Подзвонила її однокурсниця Зоя й повідомила, що Катя прохала дозволити пожити в неї. Потім мала дременула.

Малашко вже не раз пожалкував про те, що вони оприлюднили інформацію про розшук Каті за вбивство. Вони її лише налякали. Тепер спіймати дівчину буде ще важче. З другого боку, люди повинні знати правду. Тільки так вони можуть себе захистити. Проте Лізі цих думок він не виказував. Навіщо вона прийшла? Його гнітила її присутність. Часом слідчий навіть не знав, як дивитися дівчині в очі.

— Назар зараз на роботі. Нарешті вибрався. Скоро його там узагалі зацькують за прогули, — відповіла Ліза на запитання слідчого про свого хлопця. — З братом вони ніби поладнали. Цілком нормальна людина, як на мене. — Малашко бачив, що сьогодні Ліза вже краще тримає себе в руках. Проте зрозуміло, що хвилюватися за сестру вона не припиняла.

— А де зараз цей Валера?

— Пішов на їхню з Назаром квартиру. Вони вирішили, що він побуде в Рівному ще кілька днів. Потім повернеться в Москву. Йому там пропонують якусь гарну роботу.

— Отже, вони, ви кажете, з Назаром поладнали? А цей Валера не розповів про причину своєї таємничості?

— Розповів, але тільки Назарові. Уранці Назар повідомив мені, що все гаразд. Вони поговорили й усе вирішили. Подробиць він не розповідав, а я й не запитувала. То їхнє, я вважаю, діло. — Ліза повела плечима.

— А про Стаса Валера нічого не казав? — Малашка все ще турбувало питання про те, чому ж зведений брат Назара приходив до Стаса. Саме після цього візиту Стас помер. Досить дивна смерть. Могло навіть здатися, що людина вчинила самогубство. І дехто навіть дотримувався такої думки. Але ж самому проковтнути лезо? Чи не надто жорстоко? Простіше, здавалося, тим самим лезом перерізати собі вени… — Чому він ходив до нього у в’язницю?

— Думаю, Назар не міг про це не запитати. Але він абсолютно нічого мені не розповів і, я передчуваю, не розповість. Принаймні таке в мене склалося враження. Мені здається, вони обоє домовилися тримати їхню розмову в таємниці.

— Зрозуміло, — дещо незадоволено промовив слідчий. — Але ж, я сподіваюся, Назар розуміє, що якщо його зведений брат якось пов’язаний зі смертю Стаса, він обов’язково повинен нам про це розповісти? Інакше він прикриватиме вбивцю, а це вже стаття.

Ліза про щось замислилася на хвильку. Затим відповіла:

— Я впевнена, Назар повинен це усвідомлювати. Але, знаєте, я не думаю, що Валера здатен був убити Стаса. Він зовсім не схожий на вбивцю. Так, я помітила, що він надто хвилювався під час розмови. Проте вважаю, що знаю тому причину: маю на увазі, що діалог між ними був не з легких.

— Чому так? — Малашко, як завжди, був дуже скрупульозний.

— Мала ж бути якась причина, що ціле літо він ніяк не хотів потрапити на очі Назарові. Вони з Валерою не бачилися багато років. За цей час спілкувалися мало. Колись мали певний конфлікт…

— Який?

— З вашого дозволу я про це не розповідатиму. Це не стосується справи, будьте певні. Та й я сама не впевнена, що Назар мені повністю все виклав. Принаймні є в мене така підозра. Але знову повторюся: це їхня сімейна справа.