Я був занадто самовпевнений, коли заїжджав до вестибюлю і тому налетів на портьє, котрий саме викочував з ліфта візок з білизною. Нічого серйозного, от тільки радіус повороту більший, ніж я прикидав. Втім, портьє все одно мене недолюблював.

Мобільний скутер «Capri Pro 3» коштує лише 399 євро. Але я збираюся купити щось трохи надійніше. Доведеться платити самому, бо я ще можу ходити.

Понеділок, 20 травня

Учора недоумкуватий пацієнт засунув собі у рот більярдну кулю і її ніяк не вдавалося звідти витягнути. Двом санітарам для цього діла не допомогла навіть ложка, бідолаха лише жалісливо скавучав. Після марної п’ятнадцятихвилинної боротьби його повезли у Кімнати невідкладної допомоги. Куля була меншою за офіційну, турнірну, проте коли я трохи потримав її в роті, вона здалась мені завеликою, аби її можна було проковтнути. Досить страшно.

Пан Клоек шаленів, бо змушений був закінчувати гру лише із двома кулями.

Еферт повертається додому сьогодні вдень. Він попросив мене покласти на лід добрячу пляшку дуже старого джину. І сказав, що якщо хочу, то можу купити чогось і собі. У вітальному комітеті — члени Клубу плюс Ріа й Антуан, які відповідали за ранню вечерю із чаєм.

Ріа запитала директорку, чи можуть вони хоча би лише раз приготувати кілька страв у своїй кімнаті, проте хоча пані Стельваген було «так неймовірно» прикро, але Правління не дозволяє їй робити жодних винятків із правил.

«Відтепер ми просто не питатимемо», — розлючено сказав Антуан годину тому, встановив витяжку на максимум і почав готувати рагу з телятиною.

На столі пишалися квіти, а Мо отримав гарну кісточку на нашийник.

Вівторок, 21 травня

Учора о другій дня Еферта привезли на інвалідному візку до дверей його квартири в притулку. Днювальний заштовхав його всередину, де на нього чекав вітальний комітет: Еф’є, Грітьє, Греме, Антуан, Ріа, Едвард та щиро ваш покірний слуга. Комітет у святкових ковпаках стояв біля прикрашеного гірляндою крісла. Еферт раптом голосно висякався.

— Ти підхопив у лікарні застуду? — стурбовано поцікавилася Еф’є.

— О, ні, у лікарні було надзвичайно спекотно, що, мабуть, і далося взнаки, — сказав він, намагаючись якось вийти зі ситуації. — Я засмаг, — трохи за голосно додав він.

— То, може, для початку велику склянку молока? — мовив Едвард.

— Я би радше випив коктейлю, якщо не заперечуєш.

— Дозволь мені запропонувати тобі заодно дещо смачненьке, — сказав Антуан, відкриваючи ретельно підібрані гострі страви плюс солодкі ласі шматочки. На десерт — чай та шампанське.

Це був напрочуд радісний день. Як і просив раніше Еферт, про хвороби та лікарні ніхто навіть не заїкнувся.

До четвертої години останній уже лика не в’язав. А через кілька секунд він із вдоволеною усмішкою на обличчі вже спав. Зворушливе видовище! Ми закінчили з напоями, а потім прибрали. Тепер просто сподіваймося та молімося, щоби Еферт більше не втрачав пальців. Подібні вітання з нагоди повернення додому спрацьовують лише раз.

Екскурсія Едварда, згідно із розкладом, у вівторок, 28 травня. Якщо трохи пощастить, Еферт почуватиметься досить добре, аби теж взяти участь. Мені трохи незручно перед Антуаном та Ріа. Хоча ті й нічого не говорили, я відчуваю, що вони залюбки приєдналися би до наших поїздок. Я збираюся виступити на їхню користь.

Середа, 22 травня

Іноді важко втримати усмішку на вустах. Теми сьогоднішніх розмов перебігали від двох убитих хлопчиків, знайдених у стічній канаві, до ревматизму, гриж та зламаних стегон і, зрештою, до температури надворі, яка ніяк не підіймалася вище 11 градусів. Уже кінець травня, а всі обігрівачі й досі працюють, термостати встановлено на 23 градуси. Чим ви старіші, тим вам холодніше. Крім того, ми мусимо обмірковувати безперервне скорочення фінансування на догляд за людьми похилого віку. Люди зітхають, стогнуть і плачуться. Схоже, що якимось химерним чином, попри вседержавну кепськість, процвітає лише фондова біржа. Я читав, що в Нідерландах почалася всенародна кампанія боротьби із песимістичними настроями серед населення. Організаторів кампанії сердечно запрошуємо завітати до нашого будинку. Тут багато роботи. Вони могли би почали з чогось простого: один день без згадування про хвороб і нездужання. Будь-хто, хто почне стогнати про біль, має заплатити десять євро в банк. Ми би витратили виграш на чудову вечерю з шампанським.

Антуан дав мені телефон свого друга, юриста на пенсії. Я зателефоную йому сьогодні вдень, щоби запитати, як діяти з отриманням усіх правил та інструкцій.

— Йому це сподобається, — сказав Антуан.

Попрошу Еф’є послухати.

Четвер, 23 травня

Керівниця нашого відділення, пані Ґерстадт, попередила пана Беккера, щоби той стежив за своїм мовленням. Беккер повільно забуває слова. Альцгеймер^[49]. Можливо, цими днями його переведуть на «інший бік». Невелика втрата. Почнімо з того, що він ніколи не був найввічливішим типажем, а останнім часом зробився нестерпним грубіяном. Він лаявся й лихословив без очевидної провокації. Коли Ґерстадт поговорила з ним про те, що він постійно лютує через «триклятих бовдурів», пан Беккер розлючено втупився в підлогу. Щойно вона відійшла достатньо далеко, щоби його не почути, Беккер сказав своїм товаришам за столом, що «та клята сучка ходить так, немовби їй в зад засунули клятий огірок». Мені це видалося смішним, і я нічим не зміг цьому зарадити, проте інші п’ятеро, котрі сиділи там, були настільки вражені, не могли зронити й слова. Я підняв до рота носовичка. Вони всі витріщилися на мене. Не здивуюся, якщо щойно ми доп’ємо каву, слова Беккера, можливо, дещо рафіновані, донесуть до вух Ґерстадт.

Коли я розповів про це Еферту, він зо сміху ледве не впав зі свого інвалідного візка. Певно, я й сам непоганий кандидат на Альцгеймера, якщо тепер грубі жарти видаються мені смішнішими, ніж раніше. З плином часу шанобливості в мені все меншає.

Учора вдень я розмовляв телефоном з юристом, що мені його порадив Антуан. «Називайте мене просто Віктор» здалося мені сповненим ентузіазму. Він сказав, що заповнити звернення на основі Закону про прозорість управління — це як раз плюнути, відтак запропонував зустрітися для подальшого обговорення. Ще на початку розмови я перемкнувся на гучномовець. Еф’є кивнула.

Ми домовилися зустрітися в четвер, 30 травня, у «Толл Гаузі» — милому старомодному закладі зі скатертинами і типовою для пабу їжею.

Як і можна було сподіватися за таких обставин, Еферт одужує.

П’ятниця, 24 травня

«А вони таки роблять слона з кожної мухи в крамниці з посудом», — мовила пані Пот, почувши про останню хімічну атаку в Сирії. «Арабська весна^[50] трохи схожа на нашу, хіба не так? Вона більше скидається на осінь, аніж на весну», — замислено мовила її сусідка, вмочуючи печиво в чай. Пан Беккер зі своїм звичним самовладанням зауважив, що доки ті араби вбиватимуть один одного, він не збирається спочити вічним сном.

Аналітики світових подій за нашим кавовим столиком не знали нюансів, а ще їх не лякало недостатнє, м’яко кажучи, розуміння ситуації. Те ж саме, мушу додати, з новинами місцевого рівня. Будинок накрила хвиля обурення, коли вчора міні-маркет унизу зачинили через похорон. То була просто наруга над нами — впродовж цілого дня обходитися без можливості купити сирні крекери чи спрей для волосся. Подумати тільки, так наче ми животіємо у Східній Європі! Хіба не досить було би зачинити крамницю через похорон на півдня?

Цей самий магазин, асортимент якого можна легко вмістити в три коробки для переїзду, вони шпетять за більшу на двадцять центів націнку на «Туалетне каченя», якщо порівнювати з «Alde».

Минулого вечора Еф’є запросила мене на келих вина. Натхненні Протоколом Занепокоєння, ми обговорювали можливе формулювання протоколу, який би зробив будинки для людей похилого віку приємнішими для їхніх мешканців. Щодо цього ми мали дві думки. Чи варто? Чи не розорить це наших співпожильців? Чи не краще спрямувати наявні сили на те, аби зробити власні призахідні роки приємнішими? Чи, радше, призахідні дні — хтозна. Ми схиляємося до останнього варіанту, однак вирішили ще подумати над цим. Щонайменше це дає нам гарний привід найближчим часом зустрітися знову.