Результати: 18 — «незадовільно», 11 — «задовільно» 8 — «добре» і жодного «відмінно». Чи то судді були такі суворі, чи будинки й справді такі брудні? Упевнений, ті, хто відмовилися брати участь, аж ніяк не кращі.

Я попросив Анью за можливості відкопати листа від нашого керівництва до Спілки Споживачів з поясненнями причин небажання брати участь.

Більшість тутешніх прибиральників ви бачите лише тоді, коли вони мовчки миють коридори, бо вони майже не розуміють чи взагалі не розуміють голландської. Вони можуть лише приязно кивнути вам. Проте більшість з них не здаються аж надто життєрадісними. Помітно, що вони добре адаптуються до характерів пожильців. Припускаю, що вони виконують середній обсяг роботи за мінімальну платню. Через якийсь час усі перепочивають. Зазвичай вони з нами не затримуються. Віднаджені суперниками чи своїми ж колегами, котрі не терплять тих, хто докладає забагато зусиль, тому і звільняються.

У понеділок у нас ще одна клубна поїздка, яку організовує Греме. Еферт хоче, аби ми надіслали йому листівку. Я вже купив марку.

П’ятниця, 19 липня

Пані де Конінґ, сором’язлива сусідка, постукала в мої двері. Полохливо оглянувшись, так ніби збиралася продати героїн, вона довірила мені касетний програвач. Мабуть, вона таки втрапила у якусь халепу, оскільки за ті два роки, що ми жили поруч, вона ніколи ні про що не просила.

«Бачиш-но, це запис голосу мого останнього чоловіка», — сказала вона.

Я з цікавістю глянув на плівку, а тоді спромігся перемотати її, встромивши олівець в одну з дірочок. Задкуючи з кімнати, вона разів сім подякувала, та ще й вклонилася.

Отримав копію листа від Правління. Віктор передав його мені особисто в руки. Правління надзвичайно шкодувало, що не може погодитися надати бажані документи — з причин життєво важливої секретності. І запитувало, чи ми ще бажаємо зустрітися з їхнім юридичним представником. Віктор вважає, що нам варто зустрітися, аби обговорити наступні кроки.

Ми з Еф’є домовилися зустрітися з ним наступної середи.

Субота, 20 липня

Схоже, що вперше, відколи я почав вести щоденник, у мене період творчого застою.

Неділя, 21 липня

Кілька пожильців мають неприємну звичку скаржитися на стан свого кишківника. Зазвичай у неділю, коли вниз на чаювання спускається найбільша кількість людей. І саме в той час, коли кожному пожильцю пропонують шматочок торту. Від надійного джерела я дізнався, що цей дев’яностоцентовий торт з «Aldi» за розпорядженням керівниці відділення мають розрізати щонайменше на п’ятнадцять шматків, тож на кожного припадає по шість центів.

Згодом хтось із них здійме неабиякий галас через те, що йому, мовляв, дали менший шматок, а відтак заявить: «І це лише тому, що у мене вже чотири дні не було випорожнень!» Або навпаки: «Я просидів увесь ранок на унітазі, у мене жахлива діарея».

МЕНІ НЕ ПОТРІБНО ЦЬОГО ЗНАТИ!

Поговори зі своїм лікарем, чи сходи у клініку лайна (яка, ймовірно, існує), але не приходь до мене зі своїми історіями про закрепи чи діарею, поки я сиджу тут і намагаюся насолоджуватися шматочком торта, позаяк це псує мені апетит!

Схоже, багатьом старим людям неабияк бракує сорому! Укупі з химерною думкою, що людям надзвичайно цікаво вислуховувати скарги про їхнє нездужання!

Малим дітям дозволяється здіймати лемент з приводу болю в животі чи подряпаного коліна, і їхні мамусі поквапляться зі склянкою теплого молока чи пластирем, але на схилку літ безперервне скигління абсолютно нестерпне.

Завтра ще одна екскурсія з неперевершеним складом «Старих, але ще не мертвих».

Понеділок, 22 липня

Тур де Франс закінчився. Сьогодні вдень діру, яку залишилася після нього у моєму житті, заповнить Греме. Він — організатор нашої денної поїздки. Називати нас «мандрівниками» — це, може, і занадто, проте якщо взяти до уваги, що середній вік нашої групи вісімдесят два з половиною, така постановка питання видається доволі вдалою.

З іншого боку, мета поїздок, які кожні два роки організовує Спілка пожильців, — лише зміна місця випивання щоденної кави (10:30), споживання обіду (12:30) і чаювання (15:30), причому часу поміж тими дійствами зостається доволі, щоби просто посидіти. Такі поїздки нічим не відрізняються від щоденної домашньої рутини. Увесь час, що залишається, витрачається на завантаження та вивантаження сорока п’яти стариганів на диван і, навпаки, з нього, а також на принаймні триразові відвідини службової зони туалетів для інвалідів.

Під час останніх двох екскурсій я викрутився, вигадавши уявну хворобу. Коли я скористався цією відмовкою вдруге, її сприйняли з певною підозрою. «Знову? Справді, з-поміж усіх днів саме сьогодні?»

Один раз — нещастя, вдруге — зумисна грубість. На третій раз від вас усі відцураються. Доведеться змусити себе піти на ще хоча би дві спроби.

Як же відрізнялися наші веселі прогулянки «Старих, але ще не мертвих»! Ми стільки всього всотували в себе, аж доки з нас не вихлюпувалося, а відволікалися лише (адже ми також люди) на каву, страви та вино.

Вівторок, 23 липня

На щастя, нам було аж завесело, якщо вибачите мені цю гіперболу. Я непокоївся, що відсутність Еферта накладе похмурий відбиток на весь день, але все пройшло краще, ніж можна було сподіватися.

Це був «зоопарковий» день — з дитинчам горили, яке, намагаючись стати на руки, приземлилось у мамин фруктовий салат, і це в плані емоцій справило на нас незабутнє враження.

Греме заздалегідь розпитав і організував полювання за скарбами з дотепними ключами для розгадки. Призи вручали під час коктейльної години. Ріа отримала жартівливий приз за те, що, вгадуючи вагу слона, промахнулася на 2,700 кіло. Задля справедливості слід сказати, що це були потримані ваги для ванної, не надто точні, бо хибили десь на кілограм чи два.

Ми зателефонували Еферту, щоби сказати, що сумуємо за ним. Він телефоном купив нам випивки.

Греме приніс три зручні у користуванні цифрові камери для фотополювання. Ми з Едвардом мали знімати серію «Великі зади», інша пара — фотографувати тварин, які скидалися на членів нашого клубу.

Греме пообіцяв зробити презентацію в «PowerPoint» до наступної зустрічі клубу. Хто сказав, що ми загубились у минулому столітті?

Від’їзд об одинадцятій і повернення додому о п’ятій. Я був виснажений. Ми домовилися про два інвалідних візка, тож я міг трохи посидіти, проте ходіння, як на мене, все одно було забагато. Наприкінці все звелося до човгання від однієї лавки до іншої. Серед нас було лише двоє достатньо міцних, щоби штовхати інвалідного візка — Антуан та Греме. Для всіх інших краще було би, щоби штовхали їх.

Середа, 24 липня

Спека збирає свою данину: три смерті за два дні. «СПЕКА ВЛАШТУВАЛА БІЙНЮ ПОМІЖ СТАРИКАМИ». Чудовий заголовок. Сам придумав.

Схоже, що старі шкапи, як ото ми, використовують немилосердну спеку для тихенького відходу у засвіти. Спокійно віддати кінці уві сні — пророцтво, яке вони самі ж накликають на себе.

Сьогодні вранці ми з Еф’є зустрілися з нашим юристом. На думку Віктора, відповідь Правління мала метою виграти якийсь час і збільшити наші витрати. Аби налякати.

Він сказав, що це його все більше і більше розважає, тому замість плати попросив щотижня надсилати йому пляшку якогось заморського вина. Що довше цей процес затягнеться, тим важче буде нам шукати нові країни, де виготовляють вино. Коли мине рік, ми зможемо повернутися на круги свої.

«Тому що для нас не повинно стати несподіванкою, — пояснив Віктор, — якщо все це затягнеться щонайменше на два роки».

Такий розвиток подій приголомшив нас з Еф’є.