Пробачте мені, я був трохи грубим та безсердечним, та я не можу зробити реальність кращою, ніж вона є: сумною, нещадною та кумедною водночас.

До мене несподівано навідалася голова домоуправління. Вона повідомила мені, що я в кімнаті маю живу ялинку, а це проти правил. Але вона готова цього року заплющити на це очі. Гм-м, як толерантно з її боку!

Вона не сказала мені, хто її «проінформував» про це.

Вівторок, 24 грудня

Сьогодні я дотримуюся посту, щоб завтра мати гарний апетит.

Мій найліпший костюм висить поруч зі свіжовипрасуваною сорочкою та золотою краваткою, яку я колись давно купив у спеціальному магазині для вечірок. Черевики поблискують.

Я би сказав, що, як на свій вік, я ще так нічо.

Усі картки з меню переписані через одну чи дві прикрі помилки у французьких назвах. Антуан мені тактовно вказав на них. А ще після вечері я мав трохи відфільтрувати свою промову. Справи, справи, справи. Нема часу для щоденної поїздки.

Учора за чаєм я порозпитував і з’ясував, що дехто з пожильців навіть ногою надвір не ступав ще із жовтня. Чимало з них не покидають будинку більшу частину осені та всю зиму, якщо тільки не виникає нагальної потреби ризикнути рипнутися надвір. Та й у тих випадках, які можна на пальцях порахувати, це зазвичай обмежується човганням до мікроавтобуса чи авто нащадків, а тоді назад.

Інколи мені подобається вибратися й промокнути, а ще дозволити вітру скуйовдити волосся, яке ще лишилося. Упродовж останніх кількох тижнів я мав задосить можливостей це зробити. Ще нема ані натяку на обіцяну сувору зиму.

Середа, 25 грудня

Уранці я зайшов побачити Еф’є і побажати їй веселого Різдва. Стоячи біля її ліжка, я усвідомив, що не так і багато їй можна бажати. Щасливої дороги хіба що.

Вона здавалася такою спокійною, худющою та блідою, а ще величною і милою.

Медсестра сказала, що їй, мабуть, лишилося недовго.

Тоді я змусив себе піти до Еферта, аби відволіктися. Я ще не встиг і рота розтулили, як він сказав: «О, твоя мила стара кохана — уже на півдорозі, еге ж? Дозволь їй спочити з миром». Потім він налив мені чашку кави, запропонував шоколаду й зиркнув на годинник. Було двадцять по дванадцятій.

«Це гарний час, — сказав він. — На вихідних я не п’ю до дванадцятої».

Він налив кожному додаткову порцію дуже особливого різдвяного бренді.

«За твоє здоров’я, мій дуже дорогий друже».

Тоді я повернувся в кімнату і скинув свою гору з плечей, пишучи це. Спробую трохи покуняти, потім перевдягнуся, пригладжу волосся і о четвертій маю повернутися до Еферта на різдвяну вечерю. Не можу дочекатися.

Четвер, 26 грудня

Різдвяний обід вдався на славу. Ріа та Антуан завезли в ледь освітлену кімнату величезну індичку з трьома бенгальськими вогниками ззаду. Коли подали десерт, Еферт злопав великий шматок тирамісу, а тоді я виголосив свою промову, яка також видалася нічогенькою. Вона була про дружбу як необхідний складник гарного життя. Можливо, промова була трохи сентиментальна (Антуан змахнув сльозу), але йшла, як то кажуть, від чистого серця. Ми підняли келихи за Еф’є, «занадто тепер мовчазне серце нашого клубу». Тоді ми випили за дружбу, доки смерть не розлучить нас. І це не пусті слова для будь-кого з нас.

Після вечері шефи отримали оплески стоячи.

Обід дня подарунків сьогодні о першій — ми приєднаємося до тих пожильців, чиї діти не забрали їх, аби провести день разом.

Прийшла пора зітхати тим, хто ненавидить відкладати розклад, навіть якщо це заради народження їхнього спасителя.

Ми маєм вислухати щонайменше кількох буркотунів, типу «я не в захваті від гарячого обіду за ланчем» чи щось такого роду.

Десь за годину я спущуся вниз, рішуче налаштований не дозволяти собі дратуватися. На будь-кого.

П’ятниця, 27 грудня

Різдвяна вечеря номер два не розчарувала. Персонал розклав картки, бо минулого року було трохи плутанини з тим, де хто сидить. Чимало пожильців зайняли місця заздалегідь, лишивши сумочки на «своїх» стільцях. Добре хоч, що вони не лишили позначки «Не порушувати кордонів».

Я дізнався, що сиджу біля Еферта. Закладаюся, ніхто не посмів би посадити біля нього когось іншого. Грітьє та Едвард також були за нашим столом, а ще сестри Еверсен, для яких усе було смачне, миле, неймовірне та фантастичне, тож не можна було помилитися.

Кухар перевершив самого себе, і замість старої телячої вирізки у сметанному соусі він подав тушковане рагу з рисом. Досить милий жест. Аби не надто нас шокувати, на закуски були креветкові канапки та ванільне морозиво з гарячим шоколадним соусом на десерт.

Було смачно та досить святково.

Навіть вітальна промова пані Стельваген була чудовою, та ще й милостиво короткою. Якщо ви не обдарований оратор, дотримуйтеся хоча б одного правила: говоріть мало.

Цим правилом нерідко нехтують, особливо на похороні.

— Я ніколи не забуду, коли вперше познайомилася з Піті, це була зустріч «Літаючих щурів», клубу любителів голубів, і він сказав мені: «Яне, — каже він, — чи не будеш ти…»

Коли б хтось почав із таких слів, то ви вже знайте, що можна покимарити, а говоритиметься головним чином про самого мовця.

Субота, 28 грудня

За пропозицією Еферта ми перенесли Святвечір на дві години вперед, бо він сказав, що ніколи не робив цього до опівночі. Заперечень не було. Ми просто перевели годинник на дві години вперед. Святкували у Ріа та Антуана.

На Святвечір старі люди стають геть як собаки: вони дуже бояться вийти надвір, бо їх лякають феєрверки. І не зовсім без причин. Завжди знайдеться кілька хуліганів по сусідству, які відкладають кілька феєрверків для собак і старих людей. Одній «Canta» прикріпили феєрверк під колеса, через вибух водій з’їхав з дороги та врізався в огорожу. На щастя, пошкодження зводилися до однієї чи двох вм’ятин. Решту свого життя той гореводій більше не наважувався виводити на дорогу свого транспорту в грудні. Безстрашні телепні відразу ж накивали п’ятами. Поліція вжила рішучих заходів: один патруль зробив додатковий об’їзд околиць. Їм би варто провчити тих негідників.

Хоча постраждав і не один з наших, але тут здійнялася величезна хвиля обурення.

У газеті опублікували перелік відомих голландців, які померли у 2013-му. Кілька смертей я проґавив.

Хвороби — це улюблена тема обговорення серед людей похилого віку. Можливо, щоб нагадати собі, що вони ще живі.

Неділя, 29 грудня

Еф’є померла.

Об одинадцятій годині минулої ночі я поцілував її у зморшкуватий лоб та прошепотів: «Побачимося вранці».

Вона тихо відійшла за годину.

Я щойно ходив глянути на неї. Вона й досі така ж гарна.

Хотів би я порадіти за неї, та зараз мені надто сумно для цього.

Ми починаємо 2014-й із похорону. Нещасливий новий рік.

Понеділок, 30 грудня

Ми не скасовуємо нашої клубної вечірки з нагоди Святвечора, хоча вона й буде не така весела, як очікувалося. Тим паче дозволених святкувань тут ніколи не скасовують, бо з такою кількістю надзвичайно старих пожильців керівництво не може собі дозволити скасовувати все щоразу, коли хтось помирає. Інакше не буде нічого, окрім скасувань.

Ріа та Антуан якраз насмажили купу новорічних пончиків, коли почули, що Еф’є померла. Їм здалося, що пончики будуть недоречними, тому вирішили пожертвувати їх Армії Спасіння. Пізніше вони пошкодували про своє рішення і тепер роблять ще одну гору на завтрашній вечір.

«Для неї так буде краще».