Вона вже дізналася, що леді Кетрін досі тут. Удруге про це сказали під час обіду, коли містер Коллінз, приєднавшись до них, зауважив:

— Так, міс Елізабет, вам випаде честь побачити леді Кетрін де Бурґ у найближчу неділю в церкві. Гадаю, нема потреби казати, який захват вона у вас викличе. Її ставлення до моєї любої Шарлотти вражає своєю люб’язністю. В Розінґзі ми обідаємо двічі на тиждень, і нас ніколи не відпускають додому пішки. Карета її ясновельможності щоразу до наших послуг. І маю сказати, це лише одна з її карет, бо загалом їх у неї декілька.

— Веді Кефрін дуфе повафна... розвафлива дама, — проплямкала Шарлотта, — а такоф дуфе увафна суфідка.

— Саме так, моя люба, саме це я завжди й кажу. Вона — з тих дам, до яких і найвища повага не буде надмірною.

Оскільки весь обід проходив у такій-от манері, Елізабет знову і знову звертала погляд на Шарлотту, котра схилилася над своєю тарілкою, а ложкою намагалася загрібати гусятину з підливою і пхати її кудись у напрямку рота, хоч і не надто успішно. Поки вона отак мучилася, одна з виразок у неї під оком лопнула і потічок кривавого гною ринув щокою до рота. Здавалося, новий присмак потішив Шарлотту, бо вона стала черпати ложкою ще частіше. Та Елізабет не стрималася й делікатно виблювала в носову хустинку.

Решту вечора розмови точилися довкола новин із Гартфордширу та переповідань того, про що вже йшлося в листах. Залишившись наодинці в кімнаті, Елізабет думала про те, як же погіршав стан Шарлотти і як могло статися, що ніхто — навіть леді Кетрін, яка начебто була однією з найгрізніших войовниць і винищувачок зомбі, — цього не помітив.

Десь опівдні наступного дня, коли Елізабет перевдягалася на прогулянку, несподіваний шум знизу, здавалося, наполохав увесь дім. Вона почула, як хтось ошаліло біжить сходами нагору й голосно гукає її на ім’я. Елізабет схопила катану, відчинила двері й побачила на сходах Марію, котра випалила:

— Дорога Елізо! Благаю тебе, біжи в їдальню! Тобі треба дещо побачити! Більше я нічого не скажу. Але спускайся просто зараз.

Більше Марія не додала нічого, тож обидві збігли додолу, щоб подивитися на те небачене диво крізь вікна, які виходили на дорогу. З’ясувалося, що це дві леді, чия карета зупинилася коло садових воріт.

— І це все? — вигукнула Елізабет. — Я вже думала, що тут із десяток нечестивих. А це всього-на-всього леді Кетрін із донькою.

— Та ти що, — вражено дорікнула їй за помилку Марія, — це не леді Кетрін. Старша пані — це місіс Дженкінсон, яка мешкає з ними. А друга леді — міс де Бурґ. Тільки поглянь на неї! Хто б міг подумати, що вона така худенька й крихітна?

— Страшенно неввічливо з її боку тримати Шарлотту надворі на такому вітрі. Чому вона не зайде досередини?

— О, Шарлотта каже, що вона майже ніколи не заходить. А якщо й заходить, то це величезна послуга з її боку.

— Мені вона подобається, — сказала Елізабет, подумавши про своє. — На вигляд вона хвороблива і сердита. Так, вона дуже пасуватиме містерові Дарсі. Вона стане для нього прекрасною дружиною.

Містер Коллінз і Шарлотта стояли коло воріт, розмовляючи з обома леді. А сер Вільям потішав Елізабет тим, що спинився в дверях, уважно споглядаючи велич, що відкривалася його очам, і безперестанку кланявся, коли міс де Бурґ зиркала в його бік.

Нарешті все було сказано, і леді поїхали собі далі, а господарі повернулися в дім. Містер Коллінз, побачивши дівчат, привітав їх із нечуваним щастям: як він повідомив, наступного дня все товариство чекають на обід у Розінґзі. Захват так переповнював Шарлотту, що вона тут-таки кинулася на землю й стала жменями пхати до рота хрустке осіннє листя.

— ДІЗНАЮСЯ, — СКАЗАВ МІСТЕР КОЛЛІНЗ, — мене б не здивувало, якби її ясновельможність запросила нас у неділю на вечірнє чаювання в Розінґз. Знаючи, яка вона люб’язна, я навіть сподівався, що саме так і станеться. Але хто міг передбачити аж таку ласку? Хто міг уявити, що нас запросять на обід одразу ж після вашого приїзду?

— А мене це не так вразило, — озвався сер Вільям, — адже про її небувалу вправність у бойових мистецтвах, як і про її бездоганне виховання, знають при всіх європейських дворах.

Цілий день і наступний ранок усі тільки й говорили про візит у Розінґз. Містер Коллінз докладно інструктував гостей з приводу того, що їх чекає, щоб вигляд кімнат, численність прислуги, особиста охорона з двадцяти п’яти ніндзя і розкішний обід не приголомшили їх остаточно.

Коли дами вже йшли перевдягатися, він звернувся до Елізабет:

— Дорога кузино, не почувайтеся незручно через своє вбрання. Леді Кетрін не чекає від нас такої ж вишуканості в одязі, якої вимагає від себе та доньки. Я порадив би вам лише вбрати найпристойнішу з ваших суконь — більшого й не треба. Леді Кетрін не подумає про вас гірше через те, що ви будете вбрані по-простому, як, зрештою, і через те, що в бою її вміння значно перевершують ваші.

Елізабет аж кулаки від образи стисла, але, згадавши про свою на три чверті мертву подругу, замовкла й не вихопила меча.

Поки вони вдягалися, він двічі, а то й тричі підходив до кожних дверей і радив їм поквапитися, адже леді Кетрін страшенно не любить, коли хтось спізнюється на обід.

Оскільки погода була чудова, вони з приємністю прогулялися півмилі парком.

Коли вже вони піднімалися сходами в хол, тривога Марії щомиті зростала і навіть сер Вільям мав не надто впевнений вигляд. Елізабет же неспокою не відчувала, хоч перед тим її невтомно частували історіями про здобутки леді Кетрін іще відтоді, як вона дитиною вперше взяла до рук кинджал. Свідчення шляхетства й розкошів вона готова була споглядати без особливого трепету, але те, що вона побачить жінку, котра винищила дев’яносто живих мерців за допомогою самого лише розмоклого під дощем конверта, таки викликало в неї певний острах.

Услід за слугами вони проминули передпокій і пройшли в кімнату, де вже сиділи леді Кетрін, її дочка та місіс Дженкінсон. Її ясновельможність була така ласкава, що підвелася гостям назустріч. А оскільки місіс Коллінз домовилася з чоловіком, що саме вона представлятиме гостей, не обійшлося без труднощів, адже Шарлотті коштувало величезних зусиль, аби її слова могли розібрати.

І хоч сер Вільям бував навіть у Сейнт-Джеймсі, пишнота цього маєтку так його приголомшила, що він зміг лише низько вклонитися, після чого мовчки сів на призначене йому місце. Його ж донька, від переляку мало не зомлівши, сіла на краєчок свого стільця й не сміла підвести очей. Натомість Елізабет почувалася вельми впевнено, тож спокійно розглядала трьох леді перед собою. Леді Кетрін виявилася високою і огрядною жінкою з різкими рисами обличчя, яке могло таїти в собі ознаки колишньої вроди. Колись вона мала довершені форми, але з віком роздобріла. Втім, її погляд виявився таким же пронизливим, як його й описували. Це був погляд жінки, чиїми руками Бог вершив свої гнівні діяння. Елізабет стало цікаво, чи вдалося цим славетним рукам зберегти свою майстерність.

Роздивившись матір, у зовнішності й манерах якої вона помітила певну схожість із містером Дарсі, вона перевела погляд на дочку й зрозуміла, чому Марія так здивувалася її худині та низькому зросту. Ані в поставі, ані в обличчях обох дам вона не бачила подібності. Міс де Бурґ була блідою і хворобливою на вигляд, а риси її обличчя, хоч і не простакуваті, все ж здавалися цілком звичайними. Вона майже не розмовляла, лише час від часу упівголоса зверталася до місіс Дженкінсон. У зовнішності ж третьої дами не було геть нічого особливого, а всю увагу вона зосередила на міс де Бурґ, дослухаючись до кожного її слова.

Просидівши так декілька хвилин, вони, за порадою господині, підійшли до вікна, щоб помилуватися краєвидами. Містер Коллінз узявся перелічувати всі принади за вікном, а леді Кетрін люб’язно повідомила, що особливо чарівні краєвиди відкриваються звідси влітку.

Обід був надзвичайно вишуканим, з усією тією прислугою та сервіруванням, які й обіцяв містер Коллінз. Як і передбачав, він зайняв місце з протилежного краю столу (так бажала її ясновельможність), але вигляд при цьому мав такий, ніби йому випала найвища в світі честь. Бесіда за столом так і не зав’язалася. Елізабет радо підтримала б розмову, але її посадили між Шарлоттою і міс де Бурґ: першій доводилося раз у раз нагадувати, щоб не забувала скористатися срібними ножем і виделкою, а друга за весь час і рота не розкрила.