Лягаю на ліжко, заплющую очі, декілька секунд доводиться лежати нерухомо. Потім пам'ять грає зі мною, прокручуючи ритуал у зворотному напрямку, починаючи обличчям Клер та Ріхарда, зупиняючись на похованні Алекса. Клер вбила його, та я також винна. Не я виконала те смертельне закляття, проте моя бездіяльність підштовхнула до прірви під назвою кладовище Святого Августина.

Бажання навідати кладовище з’являється частенько, щось підштовхує вчинити імпульсивно. Перш за все моя повільна діяльність послугувала причиною смерті людини. Я розплющую очі, намагаючись сховатись від правди, усвідомлення власної провини. Подібний тягар переслідуватиме мене все життя. Я мала мислити раціонально, перестати ховатись, почати діяти, сповістити своїх обожнювачів, як їх там назвала Клер, про те що жива. Захистити хлопців від душевних мук. Головне слово мала зробити. Нажаль не зробила. Навіть знаючи наслідки, я напевно вчинила б так само егоїстично, сховалась. Я не хотіла, щоб через мене бодай хтось постраждав, але після чаювання з Самантою єдине моє бажання було зникнути. Сховатись подалі, залишити все дороге моєму серцю. Життя на якийсь час втратило первісний сенс, перестало існувати. Я була готова іти далі у невідомий світ потойбіччя, раптово хтось або щось, якась сила повернула мене назад. Не скажу, що не зраділа поверненню до життя. Навпаки я була приголомшена тим, що жива. Як і зараз приголомшена тим, що в черговий раз вижила, не докладаючи до власного порятунку особливих зусиль.

Декілька годин я лежала нерухомо на ліжку. Тіло реагувало неприємними відчуттями на мою бездіяльність. М’язи просили руху. Душа спокою. Весь час я поглинута власними думками. Намагаюсь зібрати спогади пов’язані з Алексом. Їх виявилось не так багато. Хочу зберегти кожну мить у своїй пам’яті. Скласти цілісну картину. Дивовижно, як тісно пов’язані наші долі. Він встиг закохатись в мене зовсім не знаючи справжню сутність моєї натури. Я жалкувала, що мало знала про нього. Яким видом спорту він захоплювався, улюблений колір чи фільм? Мої мізерні знання про Алекса легко помістити в один невеличкий аркуш паперу. Ватажок банди, зовнішність, натура, зустріч з Кейт, бажання покинути Пінс, кохання до мене. Навряд чи всього цього достатню, щоб повністю зрозуміти хто був Алекс. Я знала одне, ця людина небайдужа мені, має добре серце. Напевно більшого знати не потрібно. Все одно нічого не зміниться від цього. Якщо наприклад використаю магію, проникну в думки хлопців банди, побачу їх друга чужими очима. Дізнаюсь те, що не повинна знати. Тоді що? — знання відзначаться нестерпним болем. Вони не зможуть заповнити порожнечу втрати, тільки змусять відчути несправедливість магічного світу. Жорстокість обставин в яких опинився юнак, що намагався досягти справедливості.

Я продовжувала лежати на ліжку, ігноруючи тіло та його фізичні потреби. Найважливіше вгамувати біль, зібратись та повернутись до реального життя я залишила на потім. В цю мить мають значення мої почуття. Розпач, злість, ненависть, обурення, розчавленість, меланхолічність змішались в дивний коктейль, створили нестерпний настрій.

— Алекс, — повільно вимовила я, наче намагалась звернутись до нього, попросити пробачення, пообіцяти вчинити правильно по відношенню до його вбивці. Мій монолог, порушив стукіт.

— Ти впевнена, що вона прокинулась? — запитав жіночий голос.

— Так, впевнена. Ще декілька годин тому. Ти повинна відчути світлий потік магії, — обурено відповів більш дзвінкий голос.

Довелось піднятись з ліжка, підійти до дверей та відчинити. Легке запаморочення, неприємне тремтіння у кінцівках можна проігнорувати.

За дверима стояло двоє осіб. Обличчя обох виявились досить знайомими. Напруживши мозок, пригадую вулицю Ламбре, осудливі погляди, перешіптування. Мама та сестра Нейтана.

— Як ти себе почуваєш Меган? — звернулась мама Нейта до мене, голосом сповненим занепокоєння.

— Нормально, — сконфужено відповіла я. В мене було безліч запитань, про які хотілось поговорити з її сином. Тоді я вирішила дізнатись ім’я незнайомих-знайомих людей. — Ми знайомі?

— Твоя правда, — схаменулась жінка, — мене звати Керол, а це моя дочка Айрін. Сестра Нейта посміхнулась без усілякого збентеження.

Сконфужена, дезорієнтована, поглинута власними думкам я не представляла собою гарного співрозмовника. Добре, що ніхто не потребував співрозмовника. До мене поставились дуже доброзичливо. Керол виявилась справжньою матусею. Подумаєш, вона темна відьма з сильною магією. Роки практики зробили з неї дуже впливову та сильну відьму. Магія ніколи не заважала їй бути люблячою матір’ю. Навпаки темний напрям магії слугував стержнем сили, необхідним для захисту родини. В місті ніхто не намагався нашкодити Нейтану чи Айрін. Під словом нашкодити потрібно розуміти дещо інше. Пінс невеличке місто, жителі якого полюбляють пліткувати. Діти Керол росли без батька. Тому жінка мала діяти. Злі язики постійно пліткували про них, дітлахи брали приклад з батьків, вони з осудом почали відноситись до малого Нейта та Айрін. Тоді Керол вирішила: діти в жодному разі не страждатимуть через відсутність батька. Вона зуміла зібратись, затулити усім рота. Ніхто в місті більше не пліткував. Так, жінка використала магію. Таким чином, що мешканці Пінсу відчули благовісний острах перед нею та її родиною. Звісно, ніхто не наважився образити їх тепер. Але ціна магії була доволі високою. Хто тепер захоче товаришувати з дивними дітьми, яких однолітки побоюються. Звісно бажаючих не знайшлось, окрім відьомських родин. Відьмаки залюбки прийняли родину Керол у своє коло. Мабуть саме тоді зародилась дружба Нейтана і Клер.

Історію життя родини мені розповіли за столом. Переді мною поставили домашні віденські вафлі, склянку молока, шоколадне печиво. Не гірше на смак, чим у Естель. Навіть краще. Поки Керол мовчки поралась по господарству, Айрін розповіла історію їх родини. Не думала, що мені можуть довіритись так швидко. Особливо така дівчина як Айрін. Подруг, справжніх подруг в неї не має. Звичайно дівчина не одиначка, може знайти з ким провести вільний час. Все ж вона розуміє, це не щирі стосунки. Багато хто намагається товаришувати з нею заради особистої вигоди. Знайомство з Айрін допоможе наблизитись до Клер, істинної володарки міста. Дівчина сама заявила мені Пінс — це її місто. Так потрібно сфокусуватись. Спілкування з Айрін важливіше Клер, в цей момент.

Айрін говорила дуже жваво, без усіляких застережень. Вона не боялась сказати щось зайве видати магічний секрет. Ми обидві відьми, тому знаємо про світ магії. В розмові з сестрою Нейта відчувалось ще щось, здається вона знала мене краще, чим я її. Думаю, потрібно подякувати Нейтану. Одна згадка про брата змусила Айрін посміхатись. Мовляв він дістав її, постійно говорить про мене, даючи їй привід покепкувати з нього.

— Він і сам розуміє на скільки безглуздо говорити про дівчину, яка не розділяє його почуттів. Та з коханням нічого не поробиш. Ми з мамою подумали, що все минеться. Тебе не було цілий рік. Де там, і нарешті ти повернулась.

Запнулась Айран тільки, тоді коли згадала мою смерть. Найтяжчий період з життя її брата. Добре, що Керол приєдналась до нас. Мовляв мені пора відпочити. Розумію, це тільки був привід позбавити мене від зайвих балочок, пов’язаних з почуттями Нейтана. Я була вдячна жінці за проявлену лояльність, не хотілось збільшувати власний тягар провини.

Айрін проводжає мене до своєї кімнати. Так ось чия це рожева кімната. На останок я запитую в неї: де твій брат?

— Не хвилюйся скоро з’явиться. У нього деякі справи.

Повернувшись в рожеву кімнату, таку назву вона отримала від мене за особливе ліжко, намагаюсь зосередитись. Моя слабкість повертається, спочатку я не зважала на легеньке тремтіння ніг, загальну виснаженість, запаморочення. Я дійсно втомилась, пора поспати. Ліжко таке приємне слово, швидко викликає дрімоту. Напевно дія ритуалу не закінчилась. Ритуал нагадав Клер. Цікаво як вона відреагує дізнавшись, що чергова спроба позбавити світлу відьму життя провалилась. Пригадую закляття образу, час коли вдавала Кейтлін. Деякі закляття промайнули в голові, особливо одне зілля. Схоже на зілля у світлій магії. Мама також використовувала снодійне, спеціально приготоване та додавала його в молоко. Виявляється незалежно від напрямку магії наші з Нейтом матусі в дечому схожі.