Та більшість будинків лишалися мовчазними й загадковими, і врешті Нік не витримав і облишив цю справу. До нього підкралося відчуття з нічного жахіття, і він більше не міг відмахуватися від думки, що стукає до склепів, стукає та будить мерців, і що кінець кінцем трупи почнуть відчиняти двері. Не допомогла й думка про те, що більшість будинків порожні й що їхні мешканці вже втекли до Кемдена, Ельдорадо або Тексаркани.

Він повернувся до дому Бейкерів. Джейн міцно спала, і лоб її був прохолодним. Та цього разу він уже мало на що сподівався.

Настав полудень. Нік знову сходив до кафе. Він не виспався, і це почало даватися взнаки. Від падіння з велосипеда нило всеньке тіло. Бейкерів 45-каліберник гамселив у стегно. У кафе Нік розігрів дві бляшанки супу й налив їх до термосів. Молоко в холодильнику було ще ніби нормальним, тож він прихопив одну пляшку.

Біллі Ворнер помер, і коли Майк побачив Ніка, він почав істерично хихотіти й показувати пальцем.

— Двоє готові, лишився один! Двоє готові, лишився один! Віддячив як слід! Так? Так?

Нік обережно заштовхав у камеру термос із супом, а за ним — велику склянку молока. Майк почав сьорбати суп просто з термоса. Нік узяв другий термос і сів у проході. Він відтягне Біллі в підвал, та спершу йому хотілося пообідати. Він зголоднів. Попиваючи суп, Нік замислено дивився на Майка.

— Цікаво, як я почуваюся? — спитав той.

Нік кивнув.

— Так само, як і вранці. Я з фунт шмарклів вихаркав. — Він із надією глянув на Ніка. — Мама завжди казала, шо, коли починаєш відхаркувати, це значить, що йдеш на поправку. Може, у мене щось не таке страшне, га? Як думаєш?

Нік знизав плечима. Усе може бути.

— Я міцний як бик, — сказав Майк. — Думаю, це фігня. Прокашляюся. Слухай, мужик, випусти мене. Будь ласка. Я, блядь, зараз навколішки стану.

Нік роздумував над цим.

— Чорт, у тебе ж пушка. Ти мені все одно не потрібен. Я лише хочу забратися з цього міста. Тіко спершу до дружини заскочу…

Нік тицьнув пальцем на його лівицю — обручки там не було.

— Ага, ми розлучені, та вона й досі живе тут, на Рідж-роуд. Хотілося б глянути, як вона. То що скажеш, мужик? — Майк плакав. — Дай мені шанс. Не тримай мене в цій щуроловці.

Нік повільно підвівся, вийшов до офісу й відчинив шухляду. Ключі на місці. Логіка в Майка була бездоганною: безглуздо сподіватися, що хтось приїде та витягне їх із халепи. Він узяв ключі й повернувся до міні-в’язниці. Показав Майкові Чайлдрессу ключ із білою стрічкою, про який йому казав Крутий Джон, і кинув його крізь ґрати, до камери.

— Дякую, — белькотів Майк. — Ой, дякую. Мені шкода, що ми тебе відлупцювали, Богом клянуся, то Рей придумав, ми з Вінсом намагалися його відговорити, та він напивається, і йому дах зриває…

Він застромив ключ у замок, і Нік відійшов, узявшись за пістолет.

Двері розчахнулись, і Майк вийшов із камери.

— Я не брехав, — сказав він. — Я хочу лише забратися з цього міста.

Усміхаючись тремкими губами, він бочком прокрався повз Ніка, а тоді вискочив у двері, що вели до офісу. Нік рушив за ним — саме вчасно, аби побачити, як загрюкнулися вхідні двері.

Він вийшов на вулицю. Майк стояв на бордюрі, тримаючись за паркувальний лічильник, і оглядав порожню вулицю.

— Господи милий, — прошепотів він, повернувся до Ніка й поглянув на нього ошелешеними очима. — Це все через заразу? Усе через заразу?

Нік кивнув, не віднімаючи руки від пістолета.

Майк почав щось говорити, та його вхопив кашель. Він прикрив рота, витер губи.

— Господи Боже, я звідси вшиваюся! — сказав він. — І якщо в тебе, мовчуне, стане мізків, ти зробиш так само. Це ж як Чорна смерть, чи шо.

Нік знизав плечима, і Майк рушив хідником далі. Він ішов дедалі швидше, мало не зриваючись на біг. Нік спостерігав за Майком, доки той не зник із поля зору, а тоді зайшов усередину. Чайлдресса він більше ніколи не бачив. Нікові стало легше на душі, і зненацька він упевнився, що вчинив правильно. Він ліг на койку й майже миттєво заснув.

Він проспав до самого вечора, навіть не вкрившись, і прокинувся весь у поту, однак почувався трохи краще. Над схилами лютували грози — Нік не чув грому, та бачив, як землю штрикають біло-блакитні вила блискавок, проте жодна з них до Шойо не докотилася.

У сутінках Нік рушив Головною вулицею до крамниці «Радіо та телевізори Полі», у якій здійснив іще одне вибачливе пограбування. Він лишив записку біля касового апарата й затягнув переносний телевізор «Соні» до в’язниці. Увімкнув, поклацав каналами. По місцевому каналу CBS показували заставку «НЕСПРАВНІСТЬ МІКРОХВИЛЬОВОГО РЕЛЕ. БУДЬ ЛАСКА, ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ». По АВС ішов ситком «Я люблю Люсі», а по NBC транслювали повтор недавнього епізоду серіалу про хвацьку дівчину, яка намагалася стати механіком на перегонах автівок серійного виробництва. Незалежний канал із Тексаркани, який спеціалізувався в основному на старих фільмах, телевікторинах і релігійних дурисвітах штибу Джека Ван Імпа[123], припинив трансляцію.

Нік вимкнув телевізор, сходив до придорожнього кафе та наготував супу й сендвічів на двох. Йому здалося, що в тому, як загорілися вуличні ліхтарі, є дещо моторошне — вони вишикувались обабіч Головної вулиці, наче мовчазні вартові посеред кругів білого світла прожекторів. Він склав їжу в кошик для пікніка, а дорогою до дому Бейкерів до нього причепилася зграя з кількох псів. Собаки були голодними й злими, і, приваблені запахом їжі, вони взялись оточувати Ніка. Він дістав пістолет, та йому не ставало мужності скористатися зброєю, доки один із собацюр не пригнувся, аби скочити на нього. Тоді він натиснув на курок, і куля зрикошетила від цементу за п’ять футів попереду, залишивши після себе свинцевий мазок. Пострілу Нік не почув, однак руку сіпнула віддача. Собаки кинулися навтьоки.

Джейн спала — лоб і щоки гарячі, дихання повільне й важке. Нікові вона здавалася страшенно виснаженою. Він узяв холодну ганчірку й протер їй обличчя. Лишив її частину їжі на нічному столику, спустився до вітальні та ввімкнув великий кольоровий телевізор.

Того вечора канал CBS так і не повернувся в ефір. NBC дотримувався звичайної програми, а сигнал місцевої версії АВС постійно слабшав — інколи зображення зливалося в білий шум, а тоді раптово поверталося. Так, наче його зобов’язання перед глядачами було виконано, канал АВС показував лише старі синдиковані передачі[124]. Та байдуже. Нік чекав іншого — новин.

Коли вони почалися, Нік не повірив своїм очам. «Епідемія супергрипу» (тепер це так називали) була головним сюжетом, та диктори обох каналів сказали, що її саме почали приборкувати. У центрах контролю захворювань Атланти вели роботу з розробки вакцини проти грипу, і наступного тижня люди зможуть пройти вакцинацію в лікарнях. Серйозні спалахи епідемії зареєстровані в Нью-Йорку, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі та Лондоні, однак їх усі також узято під контроль. Ще диктор повідомив, що в деяких регіонах тимчасово скасували публічні зібрання.

У Шойо, подумав Нік, скасували ціле місто. Кого вони намагалися надурити?

На довершення диктор сказав, що в’їзд до великих міст і досі обмежено, та обмеження знімуть, щойно всі пройдуть загальну вакцинацію. Тоді він почав розказувати про падіння літака в Мічиґані та реакцію членів Конгресу на недавнє рішення Верховного суду з приводу прав геїв.

Нік вимкнув телевізор, вийшов на веранду й сів на диван-гойдалку. Туди-сюди… плавне коливання заспокоювало, і він не чув іржавого скрипу петлі, яку завжди забував змастити Джон Бейкер. Він поспостерігав за тим, як світляки окреслюють у темряві переривчасті шви. У хмарах над небокраєм тьмяно зблискували громовиці, від чого здавалося, ніби там також сидять світляки — страховинні жуки завбільшки з динозавра. Ніч була липкою й близькою.

Оскільки телебачення мало для Ніка лише візуальну форму, він помітив щось таке, чого могли не вловити звичайні люди. Не було реклами фільмів, жодної. Не було рахунків бейсбольних матчів. Певне, тому, що ігри не проводили. Дуже розпливчастий прогноз погоди, навіть без ілюстративної мапи. Може, Національна погодна служба прикрила свою контору? Нік здогадувався, що так воно й було.