Дядько Орен зняв шурупи — їх було вісім, він дав їх мені на зберігання, — і відчепив стару сітку. Спер її на будинок і приклав до вікна нову. Отвори в рамці сітки акуратно порівнялися з отворами у віконній рамі. Дядько Орен схвально крекнув, побачивши це, забрав у мене шурупи й один за одним прикрутив їх пальцями, відтак затягнув так само, як відкручував, — всовуючи стрижень викрутки в кільця шурупів та прокручуючи.

Коли сітка була закріплена, дядько Орен віддав мені викрутку та сказав покласти її назад у ящик і защібнути його. Я так і зробив, але мені дещо було незрозуміло. Я запитав, нащо він тягнув Фаззин ящик аж із того боку будинку, якщо була потрібна тільки одна викрутка. Можна ж було просто принести її в задній кишені штанів.

— Так, Стіві, але, — сказав він, нахиляючись, щоб узятися за ручки, — я ж не знав, що ще, може, треба буде зробити, коли прийду сюди, правда? Найкраще брати всі інструменти з собою. Бо от не візьмеш, і раптом тут виявиться щось неочікуване, то в тебе може пропасти охота цим займатися.

Я хочу сказати, що, аби писати в міру своїх здібностей, вам слід змайструвати власний ящик з інструментами, а потім наростити достатню кількість м’язів, щоби носити його з собою. Тоді, коли побачите важке завдання, у вас не пропадатиме охота ним займатися, натомість ви братимете підходящий інструмент і негайно ставатимете до роботи.

У ящику Фаззи було три рівні. Я вважаю, що у вашому має бути щонайменше чотири. Можна, думаю, і п’ять чи шість, але настає мить, коли ящик з інструментами стає завеликий та непідйомний, від чого втрачає свій сенс. А ще вам треба всі ці шухлядки для шурупів, болтів та гайок, але де ви розмістите ці шухлядки і що покладете в них… що ж, це ваш червоний візок, чи не так? Ви виявите, що вже маєте більшість необхідних інструментів, але я раджу глянути на кожен із них ще раз, коли складатимете в ящик. Постарайтеся подивитися на них по-новому, нагадайте собі їхні функції, якщо котрийсь заіржавів (а він міг, якщо ви цим давно всерйоз не займалися), почистьте його.

Прості інструменти кладіть нагору. Найпростіший із них, хліб письменства, — лексикон. Тут можете спокійно пакувати все, що є, без найменшого почуття провини та меншовартості. Як сказала хвойда сором’язливому матросу: «Головне не розмір, серденько, а вміння користуватися».

У деяких письменників неосяжний словниковий запас; вони знають, чи існує така річ, як тлінний дифірамб або речистий ошуканець, вони не зробили жодної помилки в тестах «Додайте сил своїм словам» Вілфреда Фанка[129] за тридцять з гаком років. Наприклад[130]:

Г. Ф. Лавкрафт, «У горах безумства»

Подобається? Ось іще:

Т. Кораґессан Бойл, «Перспективні бруньки»[131]

Іще третій приклад, добротний такий, вам сподобається:

Кормак Мак-Карті, «Кривавий меридіан»[132]

Інші ж письменники користуються меншими, простішими словниками. Навряд чи є потреба в прикладах, але я однак наведу кілька улюблених:

Ернест Гемінґвей, «Велика двосерда річка»[133]

Теодор Стерджон, «Трохи твоєї крові»[134]

Дуґлас Ферберн, «Стріляй»[135]

Джон Стейнбек, «Ґрона гніву»

Речення Стейнбека особливо цікаве[136]. У ньому п’ятдесят слів. Із цих п’ятдесяти тридцять дев’ять мають лише один склад. Залишається одинадцять, але навіть таке число оманливе: Стейнбек тричі вживає «because», двічі «owner» і двічі «hated». У всьому реченні нема слів, у яких понад два склади. Будова складна, а лексикон недалеко пішов від старих книжок про Діка та Джейн[137]. «Ґрона гніву», звісно, чудовий роман. На мою думку, «Кривавий меридіан» теж, хоча там багато шматків, які я не до кінця розумію. Але що з того? Я так само не можу розібрати слова багатьох популярних пісень, які люблю.

А ще є таке, чого ніколи не знайдеш у словниках, але це все одно частина лексикону. От погляньте:

Том Вулф, «Багаття марнославства»[138]

Остання цитата — приклад фонетичного перекладу вуличного лексикону. Мало хто з письменників уміє так передавати ці речі на письмі, як Вулф (хіба ще Елмор Леонард). Щось із вуличної говірки з часом потрапляє у словник, але не раніше, ніж відімре. І я не думаю, що ви коли-небудь знайдете «ф-фу-уе» у «Вебстері».

Покладіть свій словник на верхню полицю ящика і не робіть свідомих спроб його покращити (цим займетеся під час читання… але про це згодом). Прикрашати лексику в пошуках довгих слів, бо вам трохи соромно за свої короткі, — це дуже погано. Це наче наряджати хатнього улюбленця. Тваринці буде ніяково, а людина, яка вчинила цей акт надуманого замилування, мала би провалитися з сорому. Просто зараз дайте собі урочисту обіцянку ніколи не вживати «ґратулювати» замість «вітати» і ніколи не казати «Джон затримався через потребу здійснити акт дефекації», коли хочете сказати «Джон затримався, бо захотів срати». Якщо вам здається, що «срати» звучатиме образливо чи недоречно для вашої аудиторії, то пишіть «Джон затримався, аби справити велику потребу» (чи, може, «Джон затримався, щоб „натужитись“»). Я не намагаюся підбити вас на вживання брудних слів, а лише простих і безпосередніх. Запам’ятайте базове правило словника: використовуйте перше слово, яке спаде на думку, якщо воно доречне та колоритне. Якщо вагаєтесь і замислюєтесь, то знайдете інше слово — авжеж, знайдете, завжди є інше слово, — але, скоріше за все, воно не буде таким вдалим, як перше, і не передаватиме настільки точно те, що ви хочете сказати.

Ця штука з вираженням думок — серйозне діло. Сумніваєтесь? А задумайтесь, скільки разів ви чули, як хтось каже: «Не знаю, як це описати» чи «Я не це маю на увазі». Задумайтеся, скільки разів ви самі так казали, зазвичай із виразом легкої чи серйозної досади. Слово лише представляє значення. Навіть найкраще письмо ніколи не передає всього, що мається на увазі. Пам’ятаючи про це, на Бога вам погіршувати ситуацію, вибираючи слово, яке є лише кузеном того, котре ви хотіли використати?

І постарайтеся не забувати про доречність. Як зауважив колись Джордж Карлін[139], на людях вколоти палець — це цілком нормально, а от пестити пальцем свій член — украй непристойно[140].

Також слід тримати на верхній полиці ящика з інструментами граматику, і не треба мені стогнати та обурюватися, що ви «не розумієте» граматику і «ніколи її не розуміли», що завалили аж цілий семестр англійської мови на другому курсі, писати — це класно, але граматика — такий облом.